ВІДНОВЛЕННЯ МІНПРОМПОЛІТИКИ, ЯК ТИПОВИЙ ПРИКЛАД ОЛІГАРХІЧНОГО ЛОБІЗМУ ЗА РАХУНОК

вчіться лобувати за рахунок бюджету!

Про депутатську турботу щодо відновлення Міністерства промислової політики України (http://www.rbc.ua/ukr/news/economic/vosstanovlenie-minprompolitiki-uvelichit-eksportnyy-potentsial-12032013091300). Заява депутатів, яких традиційно пов’язують з Р. Ахметовим (Володимира Бойка та Юрія Воропаєва) про те, що відновлення роботи Міністерства промислової політики України допоможе уряду створити нові робочі місця, налагодити виробництво конкурентноспроможної продукції, захистити внутрішній ринок від засилля імпорту викликала іронічну посмішку своєю заангажованістю та спрощеним розумінням промислової політики України.

За змістом хороша але викликає певні роздуми та сумніви щодо діяльності новоствореного міністерства на практиці.

Перше. Промислова політика не може здійснюватися окремо від економічної політики, яка проводиться в державі. Для цього, авторам заяви, або піарникам які готували текст, варто заглянути у вузівські підручники економіки де чітко виписано про місце і роль промислової політики, як складової частини економічної політики. Тому, цілком виправдане бажання народного депутата В. Бойка, що міністерству є чим займатися, думати, як піднімати внутрішній ринок (особливо такі, як  машино- та суднобудування) носить чистої води декларативний характер враховуючи, що основні підприємства цих галузей давно приватизовані і міністерство жодного впливу на них не має.

Точно так же по-делитантськи виглядає заява про можливість міністерством захистити внутрішній ринок від засилля імпортом. Мені це нагадує заклинання Ю. Тимошенко, у її бутність прем’єр-міністром, на передодні глобальної фінансової кризи 2008 року “…стати на кордоні і прикрити грудьми Україну від кризи”. Хотів би нагадати, шановним депутатам В. Бойку та Ю. Воропаєву, що Україна вже давно у ВТО, тому захисні заходи давно не залежать від бажання міністра промислової політики, а чітко регламентовані у відповідних документах підписаних Україною.

Друге. Про роль і місце керівника міністерства. Майже двохмісячна інтрига із призначенням міністра стала яскравим прикладом боротьби фінансово-промислових груп за посаду головного офіційного лобіста в Уряді України. По результатам виграв Р. Ахметов, що до речі, підтвердила турботлива заява бізнес-партнерів власника СКМ. Черговий топ-менеджер ставши міністром, викликає сумніви, що його пріоритетами буде турбота про промисловість України, чи лобіювання конкретних інтересів, конкретних галузей та підприємств. Чи не з’явиться завтра проект рішення Уряду про преференції, скажімо металургам чи хімікам, як правило – за рахунок бюджету? На моє прохання, “ветерани” міністерства визначили трійку кращих міністрів за часи існування незалежної України. Безумовно, найбільш авторитетний, найкраще професійно підготовлений, як зразок фахівця, що розумівся на загальнодержавному рівні визначення та ведення промислової політики був В. Гуреєв. Добрі відгуки своєю професійністю та вмінням організувати роботу міністерства, не зважаючи на своє олігархічно-кланове походження залишили О. Неустроєв та А. Головко. Про діяльність нинішнього міністра Держкомстат скаже своє об’єктивне слово, адже статистика – річ вперта, будемо сподіватися на позитивну динаміку промислового виробництва.

Третє. Мабуть піарщики, які готували текст цих заяв не вивчали класиків марксизму-ленінізму, а то на думку спадає ленінській вислів про бюрократичний підхід до вирішення важливої проблеми: “… создать комиссию, комитет, заволокитить, забюрократить”. Не зрозуміло, як може впливати міністерство без матеріальних, фінансових ресурсів, без можливості кадрового впливу на призначення керівників підприємств. Залишається одне, лобіювати на офіційному рівні пільги та преференції для окремих фінансово-промислових груп, з чим і можна привітати групу СКМ.