Портрет "моєї" опозиції

або Як я собі уявляю "своїх"

Він (вона) любить Україну, але ненавидить українську державу - точніше те карикатурне  і потворне утворення, що вже 21 рік намагається корчити з себе державу, але так ні на що й не спромоглося. При цьому він однак розуміє, що держава як така є природною необхідністю і умовою існування будь-якої нації і кожного обивателя і має служити йому, обивателю, а тому в різний спосіб пинає її (в особі різних чиновників) ногами ("но це, канєшно, в смислі переносном..."), аби не забувала своє місце.

Він (вона) любить історію і культуру України. Мова тут, як на мене хоча відіграє істотну роль, але набагато більше значення має позитивне мислення і добра воля стосовно України. Але ані історія, ані культура не є предметами культу "священних корів". До всього і всіх можна прискіпатися, і це нормально, але головне - це сприймати людей, події і явища в комплексі, з їхніми pro et contra.

Ставлення до нинішньої влади - однозначно негативне.

Ставлення до комуністичного минулого ("наши деды воевали...") - див. вище. 

Не бере участі у "побєдобєсії" і не дає залучати до нього своїх дітей.

Ставлення до політичної опозиції - вибіркове. Він (вона) сам (сама) вирішує, кому віддавати голос і заради кого рвати дупу. При цьому роль грають не стільки політична платформа, скільки особисті симпатії чи антипатії, що визначаються насамперед тим, чи збігається шкала цінностей тих чи інших політиків і взагалі публічних фігур із його власною шкалою цінностей.

Участь у політичних чи громадських акціях - залежно від мети, доцільності та особливої зацікавленості. 

Повстати - готовий лише тоді, коли йдеться про нього самого, про його рідних, друзів, таких же людей, як він сам або близьких до нього чи до них. В цьому разі допускаються радикальні дії. 

Знання кількох європепейських мов.

Світогляд - антикомунізм плюс ліберальний консерватизм, або консервативний лібералізм (live and let live). При цьому будь-яка політична ідеологія, пов'язана з будь-якими політичними партіями, посилається заздалегідь по пішоходно-еротичному маршруту на крейсерській швидкості. Скажімо так: суміш антикомунізму, космополітизму і націонал-розпиздяйства (якщо хто второпав, o co chodzi).

Релігійні симпатії - як правило, західне християнство (католицтво чи протестантизм). При цьому відвідування костьолу - на власний розсуд. Варіанти: байдуже ставлення до релігії, або взагалі атеїзм (не войовничий). Православ'я - о'кей, але політичне православ'я - об'єкт для глузування.  При цьому не варто забувати, що будь-яка церква - насамперед людська інституція. 

Джерело інформації про події в світі - переважно західні медіа (як такі, що менше брешуть).

Відкритість для діалогу і компромісу з тими, хто на нього (неї) не схожий - за умов знову ж таки взаємної доброї волі.