Хто ще не бачив українське 3D?

Виставка у галереї "Арт-мікс" (Мельникова, 6) відкрила киянам ціле сузір’я самобутніх художників, тож варто скористатися можливістю і помилуватися майстерністю митців.

Бувають такі моменти, коли відвідавши виставку довгий час залишаєшся під враженням побаченого і довго не наважуєшся сісти за клавіатуру. Ходиш прислухаєшся до внутрішнього голосу і, зрештою, наважуєшся… Щось подібне відчував, коли завітав на відкриття виставки «Весенний вернисаж 2013», яка проходить у галереї «Арт-мікс».

По-перше, народу там було – не проштовхнутися. По-друге, уся атмосфера була святковою і радісною. Причиною того був сам ідейний натхненник виставки, керівник «Портала независимых художников» Олег Караваєв.  Це – людина свято і людина-оркестр у кращому сенсі цих визначень. Його позитивна енергія передавалася усім присутнім, а він у свою чергу, наче підпитував себе настроєм відвідувачів виставки. «Я намагаюся популяризувати живопис, хочу щоб люди звертали увагу на красу, яку створюють талановиті люди. – сказав сам Олег Караваєв. – Для мене немає різниці з ким працювати – із юним художником, чи початківцем в літах. Мені однаково приємно «просувати» творчість митців, які працюють як у декоративних напрямках живопису, так і тих, хто тяжіє до класицизму чи імпресіонізму та авангардизму. Головне, щоб людина була цікавою і могла виплеснути у своїй творчості всесвіт захований всередині душі. Я дуже емоційна людина і часто переживаю за те, що роблю. Одного разу я отримав замовлення і отримав гроші за картину, а замовник каже: «Думав картина буде більшою!», віддає гроші, а радості на обличчі немає. Але за 15 днів прийшов той чоловік і почав вибачатися та говорити наскільки йому картина почала подобатися. Ось у цьому «кайф». Зараз теж підходять художники і дякують за те, що я їх «витяг у люди!»

Подивитися було на що. Картини самого Караваєва були калейдоскопічно різні. Він пише «в кайф» і мало звертає уваги на умовності. Та й чи потрібні вони, ці рамки? Його полотна життєрадісні і насичені кольором. Це полотна-радість, як і їх автор.

Віктор Волков не такий однозначний. Він пропонує додумати образи і події у своїх роботах й запрошує відвідувача стати їх безпосереднім учасником.

Сергій Луценко, мій земляк, реаліст. Його пейзажі деталізовані й створюють враження ідеального світу. А от на сайті «Порталу независимых художников» сподобалися написаний ним «Портрет дівчини», який видався дуже виразним хоча далеким від ідеалу. Але саме цим він і живе, притягує.

Повна протилежність Луценку художник Владислав Новаковський. Його портрети надзвичайно динамічні. Серія «В польоті» показує красу і торжество людського тіла. Ці картини – гімн свободі та гуманізму. А повз його «Подружок» неможливо було пройти не усміхнувшись разом із ними.

Пройти повз картини із солоного тіста Юлії Петренко, було б справжнім злочином. Роботи виконані з любов’ю і теплом. «По мотивам Гоголя», «Весілля» стали окрасою виставки. Нехай сноби від мистецтва кривлять носа від їх декоративно-прикладної направленості, та кожен відвідувач виставки затримався біля них. «Я створювати картини із солоного тіста дещо несподівано. – говорить Юлія. – Я навчалася у Ніжинському училищі культури і мистецтв і вивчала ліплення скульптур. мені подобалося ліпити, але у плані матеріалів можливості були обмежені. Я дуже люблю українську культуру і традиції, тож читаючи відповідну літературу, я довідалася, що можна ліпити маленькі скульптурки і обереги із солоного тіста. почала з маленьких фігурок, потім ліпила ляльки, а відвідавши Пирогово і отримавши незабутні враження я створила картину «Рідні мотиви» і ось уже більше десяти років я працюю у цій техніці. Моє захоплення стало поштовхом до вступу у Львівську національну академію мистецтв на факультет «Кераміка». Мені дуже подобається, що із солоного тіста можна робити об’єм і декорувати його фарбами. Картини мають тривимірне зображення і виглядають незвичайно!». Справді наче українське 3D.

Виставка відкрила киянам ціле сузір’я самобутніх художників, тож варто скористатися можливістю і помилуватися майстерністю митців.

 Фото Віктора Якушка та Порталу Незалежних художників