Трагічні події ЧАЕС 1986 року…

Це обов’язок кожного, вшановувати пам'ять тих, хто боровся за наше майбутнє, тих хто не побоявся невидимого ворога, який нещадно забирав життя

27 років відділяє нас від Чорнобильської катастрофи - найбільшої та найжахливішої техногенної аварії. 26 квітня 1986 року запам’ятався днем страшної Чорнобильської біди.

На жаль, сьогодні, молоде покоління не може усвідомити все те, що відбулось у той час. Вчора, я мала можливість відчути ту мить душею та ті події, які закарбувались днем жахливої трагедії.

Проходячи зону контролю, починаєш усвідомлювати, що невдовзі доторкнешся до сторінок трагічних подій, які відбулись у недалекому минулому.

Пересікаючи кордон відчуження, готуєшся побачити найстрашніше, натомість, перед очима розкидаються ліси, лани, тиша та спокій. Здається, що аварії начебто і не було, а відчуття страху були марні. І тільки проїжджаючи декілька кілометрів починають з’являтися покинуті будівлі, хатини, які вже поросли травою і назавжди залишились на самоті. Відчуття болю і трагедії знову повертаються!

Чорнобиль. Центр міста, якщо таким його можна назвати, виглядає досить гарним: доглянуті будівлі, зелені алеї, пам’ятники і тільки декілька кроків відділяють цей оазис піклування від цілих покинутих районів, будинків і вулиць-примар.

До сліз, вражає експозиція  в музеї Чорнобиля, де у повітря здіймаються дитячі колиски, в яких душі немовлят підіймаються на небо. Душі тих дітей, які так і не побачили світло або померли ще в маленькому віці.

Відвідування четвертого реактору, який вибухнув і забрав життя багатьох людей, завдав непоправної шкоди оточуючому середовищу, супроводжували декілька учасників ліквідації ЧАЕС. Деякі з них, працюють тут і до сих пір. Була можливість почути про ті трагічні хвилини, котрі довелось пережити і побороти, з перших вуст. Вражає мужність людей, які не дивлячись на радіацію продовжують служити, нести вахту та слідкувати за життям цього «мирного атому».

Болем в серці відізвалось місто Прип’ять. Сльози в очах людей, які відвідують своє рідне місто, котрий рік поспіль. Саме в них «Чорнобильська біда» відібрала щасливе буденне життя. Кожного року, вони приїжджають вшанувати пам'ять ліквідаторів і згадати, як безтурботно вони відпочивали в зелених парках, насолоджувались неймовірною красою квітів, танцювали на літніх майданчиках, як їх діти гралась у зеленому місті, як лунав веселий і безтурботний дитячий сміх.

Під час  спілкування, вони на перебій розказували, яке життєрадісне, сповнене любові та краси було місто Прип’ять. Воно могло стати прикладом до наслідування в сучасності. На мить здалось, що Боги позаздрили щасливому майбутньому цього міста і цих людей, а може і всієї нашої країни,  а тому завдали техногенного удару.

Життя вмерло і час зупинився. Навіть не потрібно вигадувати «машину часу» щоб потрапити у квітень 1986, в минуле. До сьогоднішнього дня, залишилась незаймана символіка радянського часу, написи і назви вулиць виключно російською мовою.

Сповнені емоцій та вражень  ми повернулись до Чорнобиля, де за підтримки Всеукраїнської громадської організації «Асоціація «Афганці Чорнобиля» був організований концерт та вшанована пам'ять ліквідаторів, їх героїчних вчинків.

І ось мить, коли сталася трагедія (00:23). Погасло світло. Запанувала тиша. В повітря ввірвались звуки сотні тисяч гучних сирен,  які сповіщали про те, що трапилось щось жахливе, як і тоді, в квітні 1986.

В цей час, переносишся у минуле і відчуваєш жах незвіданого, оскільки ти не можеш знати, що саме трапилось. Кілька хвилин і знов тиша. Озираючись по сторонах, обличчя людей, які поряд, сповнені контрастом  почуттів, розуміння того,  через що довелось пройти героям, які в той час, перебували в епіцентрі аварії.

В котрий раз, згадуємо про недбалості чиновників, посадовців та інших відповідальних осіб, які могли передбачити трагедію і, можливо, наслідки не були б такими страшними. На превеликий жаль, більшість навіть і не хоче усвідомлювати, що сталось на ЧАЕС. М’яко кажучи, держава не достатньо піклується про тих, хто виборював право на життя.

Це обов’язок кожного, вшановувати пам'ять тих, хто боровся за наше майбутнє, тих хто не побоявся невидимого ворога, який нещадно забирав життя, ламав долі людей і до сих пір продовжує пекучу  і ядовиту справу!

Болем у серці українців залишається трагедія на ЧАЕС 1986 року. Це була важка перемога людини над вогнем! Ліквідатори є прикладом тих, хто усвідомлено зголосився пройти справжнє пекло на землі, та тих, хто дав себе на смерть заради спасіння інших - це справжній прояв патріотизму та любові до Батьківщини. Низький Вам уклін!

 P.S.: хочу подякувати Всеукраїнській громадській організації «Асоціація «Афганці Чорнобиля», яка запросила мене на цей щорічний захід, за її підтримки. Дякую, що надали можливість доторкнутись до сторінок нашої історії, хоч і трагічних.

http://www.ac.org.ua/