Не суди і не будеш судимим

Кожна людина вільна в своїх думках і вчинках. Ніхто не має права втручатися у внутрішній світ іншого. Та чи так це насправді?

Уявімо, що все населення України християни і для них не існує інших релігій чи їх течій. Уявили? А тепер уявіть, що голова держави, повернувшись після дипломатичного візиту на Схід, змушує всіх (хочуть вони того чи ні) прийняти мусульманство, адже таким чином Україна отримає сильного союзника.

До чого це приведе? Горять церкви, ікони, хрести, Біблії, а народ під примусом вчиться читати намаз та під прицілом молиться 5 разів. Та чи скоряться? Чи не призведе це до повстання чи війни? Гадаєте, це мої фантазії?

А тепер повернімося в часи Київської Русі. Народ вірив у Перуна, Ярила, Дажбога та інших. І їх віра була міцніша за сучасне християнство. Поклонялися богам всі і не було такого поняття як «атеїзм». Але і народ з такою міцною вірою вдалося зламати. Князь Володимир примусом зігнав народ до Дніпра хреститися. А ви досі думаєте, що історія не може повторитися?

Християнство не є єдиною вірою, і всі це знають. Є мусульманство, є індуїзм, є буддизм, є їхні підтечії і види. То чому ж не припиняються чвари між Ахметом, що читає коран, між Іваном, що молиться перед розпяттям та між Ашею, що славить Крішну?

Всі кричать, що релігія – це особиста справа кожного. То чому ж такі цивілізовані люди зневажають та вважають зрадниками, відступниками тих, хто не знайшов себе в християнстві? Чому люди з якими ти товаришуєш з дитинства, після цього важливого для тебе кроку, називають тебе «чуркою»? Чому батьки відмовляються від дочки, яка прийняла іншу релігію заради кохання?

А серцю ж не накажеш… Троє з 10 опитаних дівчат впевнено заявили, що зможуть змінити релігію заради кохання, четверо – не впевнені. При цьому, всі вони вірять в Бога і відвідують церкву. Та якщо це все ж станеться, що чекає на них? Як зміниться їх життя?

– Спочатку я ненавиділа всіх мусульман, – розповідає 19-річна Аміна, – але в Україні панує неправильне уявлення про іслам. Я багато читала, запитувала і вивчала. Просто, коли постало питання самовизначення, я зрозуміла, що те в що я вірю називається іслам.

Рідні, дізнавшись про рішення дівчини, вигнали її з дому разом з дитиною. Тож, ми ставимося до інших релігій нейтрально, лояльно чи навіть з повагою лише доки це не стосується нашої родини. Та чи має хтось право вішати на нас ярлики, коли ми в віці, в якому можемо самі приймати свідомі рішення?

Над нами є щось вище. І не важливо в якій воно формі – розум, енергія, матерія, чи яку назву має – християнство, іслам чи буддизм. Але ясно одне: нехай ті хто вірують – вірують, а не вчать «розуму» інших. У кожного своя голова на плечах.