Олесь Доній: Спільний рейтинг Яценюка і Тягнибока нижче, ніж у одного Кличка.

Олесь Доній: Спільний рейтинг Яценюка і Тягнибока нижче, ніж у одного Кличка

Олесь Доній в цьому парламенті – один з представників не дуже численної групи позафракційних, яка, щоправда, потрохи поповнюється «тушками» з «Батьківщини». З лідерами останньої в Донія давно зіпсовані стосунки – на окрузі в Івано-Франківську він конкурував якраз з висуванцем від цієї політичної сили. За що отримав тоді від нинішнього голови фракції «Батьківщини» Арсенія Яценюка тавро зрадника, а від голови Івано-Франківського штабу Об’єднаної опозиції Дмитра Шлемка – прізвисько «вовка-сіроманця». Тим не менш, Донію вдалося виграти округ. Та образ він не забув, тому зараз не приховує своєї антипатії до Яценюка. Натомість розсипається в компліментах на адресу Кличка та «Удару», допускаючи можливість свого входження у цю фракцію. Доній вважає Кличка саме тим, хто, на відміну від інших опозиційних лідерів, реально здатний опонувати Януковичу на президентських виборах.

«Очевидно, що Кличко виходить у другий тур президентських виборів»

Ваше прізвище називали в числі тих, хто може увійти в групу позафракційних, яка буде формуватися ближче до осені. Чи є в вас такі плани?

Я і так входжу в кілька груп і навіть сам одну зініціював – «За українську мову». Звісно, діючий регламент щодо позафракційних є несправедливим, хоча Конституція не дає підстав ділити депутатів на білих і чорних. Тому щоб підсилити вагу до рівня інших депутатів, не бачу проблеми в якомусь додатковому об’єднанні. Але якщо говорити не про технологічний, а про політичний аспект, то, якщо ви помітили, мої голосування ще більш радикальні, ніж у представників опозиційних фракцій. І змінювати свою політичну позицію я наміру не маю.

Взагалі, чи реально об’єднати позафракційних в єдину групу-фракцію, яку очолить хтось з тих, чиї прізвища на слуху – Порошенко, Єремеєв, Балога?..

Я бачу в цьому сенс тільки з технологічної точки зору, щоб мати ті ж права, що й інші депутати. А по голосуванням, ви ж бачите, позафракційні діляться практично навпіл. Сумістити ці дві політичні позиції в одну нереалістично, бо хтось вважає, що з нинішньою владою можна співпрацювати, а хтось відверто не боїться їй опонувати.

Кажуть, що вам допомагав під час компанії Петро Порошенко. У вас з ним добрі відносини, наскільки я розумію. Ви навіть одне з подань «Удару» підписали удвох.

З «Ударом» в мене найбільш добрі стосунки, відповідно вони можуть сподіватися на мій голос зокрема до своїх подань. А так як Порошенко сидить поруч, підписав і він, і, наскільки я розумію, це не суперечить його політичній позиції. Слід віддати Порошенко належне – він зараз один з небагатьох, чий фонд підтримує акції культурного характеру, якими я займаюся дві третини свого часу. Наприклад, мій і Юрка Покальчука фестиваль «Київська барикада» ішов за підтримки цього фонду, потім ми організували підписку вже 140 шкіл на «Нешнл джеографік». Тобто це ініціативи на підтримку української мови та культури.

То чи допомагав вам Порошенко під час кампанії? Просто спочатку ви казали, що у вас нема грошей на вибори, а потім вони з’явились.

В окрузі на Івано-Франківщині в десять разів дешевше провести вибори, аніж в Києві, але кошти все одно були потрібні. Тому ми оголосили їх збір по всій Україні, залучили тисячі волонтерів з усієї країни, а без співпраці з Порошенко нас навряд чи так підтримав би 5 канал.

Чи можна вважати Порошенка опозиціонером, що особливо важливо в контексті київських виборів?

Він – один з небагатьох, хто залишився зацікавленим в підтримці літературних і музичних акцій. На жаль, більшість середнього бізнесу який раніше їх підтримував, розтрощений за часів цієї влади.

Середній бізнес розтрощений, а Порошенко фактично відкрито фінансує опозицію і йому за це нічого немає. Вам це не здається дивним?

Це все ж питання до нього.

Щодо «Удару», то ви, здається, збиралися вступати до цієї фракції.

Стиль моїх висловлювань завжди був такий, що я розглядаю таку можливість.

Так а що вам заважає, якщо ви кажете, що це ваші однодумці?

Для цього повинна бути готовність не стільки моя, скільки суспільства. Нагадаю, що на виборах мені допомагали сотні людей – відомих політв’язнів, літераторів, музикантів, які добровільно приїжджали і агітували за мене.

Тобто вам треба узгодити подальші дії з ними?

Я давно знайомий з Павлом Розенком, Іриною Геращенко, Марією Матіос, Віктором Пинзеником і бачив конкретні кроки Кличка і «Удару» на підтримку української мови. Тепер потрібно, щоб люди, які підтримували мене, це так само побачили. За цей час Кличко з другого місця в опозиційному середовищі перемістився в беззастережні лідери і очевидно, що він виходить у другий тур президентських виборів. Для суспільства стає більш зрозуміле те, що для мене було зрозуміло півроку чи рік тому.

Ви так хвалите Кличка, але чи у вас не виникають сумніви щодо нього в якості опозиційного лідера? Наскільки він вже адаптувався в політиці?

До кожного може бути багато претензій, саме тому я наголошую на команді. Я можу привести три приклади співпраці з «Ударом». Перший – коли ми зробили шістдесят роликів на підтримку української мови перед прийняттям закону Колесніченка – Ківалова. Єдині з політиків, хто передзвонив з проханням знятися в роликах, була якраз команда Кличка. Другий – коли приймався цей закон, жодна партія не виставила сцену, а ми партизанським штибом зробили її з мікроавтобуса «Останньої барикади». Так от напередодні єдиним політиком, що попросив виступити, був Кличко. Здавалося б, дрібниця, але це свідчення коректності, інших підходів і зростання рівня професіоналізму в цій команді. Третій момент – «Удар», як і обіцяв, зняв в окрузі свого кандидата на мою користь.

А на інших округах не зняв, що коштувало опозиції десятків штиків.

То питання їхніх переговорів і, можливо, рівня інших переговірників. Якщо у Кличка є люди, які можуть дотримуватися слова, це є великий позитив.

Кличко виріс в російськомовному середовищі і українська непросто йому дається. Наскільки він успішно українізується?

Я народився в Києві, який був здебільшого російськомовним містом. Російськомовна родина, російськомовний двір, російськомовна школа… Вивчити українську було надзвичайно важко, але я цілеспрямовано вступав до університету Шевченка (який виявився російськомовним в той момент), щоб вивчити мову. Головне – це бажання. Українськість не є вмістом крові. Те, що йому важко вчити мову, – так це непростий процес. А те, що Кличко взяв участь в наших акціях на підтримку української і знявся в ролику, хоча його електорат на той момент (а може, й зараз) був більше російськомовний або індиферентний в цих питаннях, свідчить про те, що у Віталія є українське їство.

«Спляча агентура в опозиції може проявитись під час конституційної реформи»

Чи були у вас пропозиції увійти до фракцій «Батьківщини» або «Свободи»?

Ніхто не пропонував. Ці політичні сили досить активно протидіяли на моєму окрузі, так що моральне право таких пропозицій мав тільки «Удар».

Те, що зараз фракція «Батьківщини» потрохи розсипається, - логічний процес, якщо пам’ятати, як під ковдрою формувалися списки? У вас є певна зловтіха з цього приводу, мовляв, а я попереджав?..

Нема, тому що ми всі належимо до опозиційного середовища, яке треба підсилювати. Є багато людей з «Батьківщини», які мене підтримували і яким я зі свого боку намагався допомогти, коли на півдня-день приїжджав до Києва, – тому ж Бригинцю. Так що проблеми тут не в партійності. Те, що в них є проблеми з керівництвом, бачить вся країна, саме тому падає рейтинг в лідера цієї фракції. Але для перемоги над Януковичем нам потрібно єднання всіх політичних сил, тому тут не може бути зловтіхи, а тільки прикрість. Треба думати, як виходити з цієї ситуації. «Батьківщина» потребує певних трансформації та очищення, щоб не випасти з нашого загально опозиційного колективу, що стало б великим ударом по всіх нас.

Те, що в «Батьківщині» після розмов з керівництвом вже не проявляються «тушки», які були під підозрою, означає, що Яценюк все ж тримає ситуацію у фракції?

«Регіоналів» цікавлять тільки дуже конкретні голосування. Спляча агентура взагалі може спати два роки і проявитись тільки під час конституційної реформи, якщо Янукович, скажімо, буде зацікавлений зробити вибори президента в парламенті. Хоча перед тим ці люди можуть виступати і за українську мову, і за демократію. Такі приклади були ще в позаминулі скликання – відомий факт, як депутат, якого ми назвемо ініціалами О.К., на фракції виступав проти перебіжчиків і казав, що їх ледь не розстріляти треба, а наступного дня перебіг. Є різні особи, які можуть і не проявитись в іншій ситуації. Саме тому я кажу про необхідність певної кредитної історії в політиці. Наприклад, в попередній Верховній Раді зі мною на акціях протесту було менше десяти депутатів, значна частина яких не потрапила до парламенту – ті ж Михайло Волинець, Юрій Гримчак…

Ви вірите словам Яценюка, що зараз влада спеціально б’є по депутатах з його квоти, щоб дискредитувати його як голову фракції?

Так це питання, кого він брав в свою квоту, що по ним б’ють! Я чув від нього, що там люди Клюєва і Януковича у фракції проти нього виступають. А як вони потрапили у фракцію? Я от 25 років в політиці і не знаю, хто такий Стаднійчук (народний депутат Роман Стаднійчук зайшов до парламенту за списком «Батьківщини» на місце, що звільнилось після того, як суд забрав мандат у Сергія Власенка, і відразу залишив фракцію, - «Главком»). Питаю у всіх, за які заслуги він туди потрапив, він сам може в цьому зізнатися?

Ну, у керівництва дилема. Не брати спонсорів у список – значить не мати грошей на нормальну передвиборчу кампанію. Ви вважаєте, що якби «Батьківщина» взяла на прохідні місця тих же Гримчака та Волинця, але зекономила на кампанії, це не дуже відбилося б на її результатах?

Це не дилема, а різні підходи. Я вважаю, що не продаючи місця в списку, вони б отримали таку ж саму, а може, більшу кількість людей, в яких ти впевнений і на яких можеш розраховувати. Було б менше телевізійної реклами і бігбордів, але тоді б не перебігали ті, хто потрапляв до списку за мільйони. Це ж не перший раз на ці граблі наступають. Потрібно вчитися ходити від дверей до дверей, так само з мітингами – якщо не брати проплачених прапороносців, може бути менша кількість людей, але ці ідейні будуть готові іти на барикади. Мені просто прикро, що ідейних людей в політиці зараз все менше і менше, особливо в керівництві. Якщо люди прийшли з бізнесу, в них зовсім інший підхід і вони мислять зовсім іншими категоріями. Почнемо з того, що з чотирьох президентів України жоден не боровся за незалежність.

«Не може вся опозиція бути обмежена трьома партіями»

Зараз модно критикувати опозицію, глузувати з її акцій і так далі. Але іншої опозиції в нас нема. Що ж їй потрібно робити? Готувати «штурм Зимнего»?

Я не можу критикувати опозицію, бо сам до неї належу. Акції, що проводяться і до яких може бути різне відношення, все рівно є позитивними – краще робити щось, аніж нічого, помилятися, аніж не наважуватися робити. І в акції «Вставай, Україно» є позитив – це налагодження співпраці між основними опозиційними силами, певний тренінг, прояв активу. Можливо, не треба було оголошувати повстання, як це робив Арсеній Яценюк, але питання не в цьому. Основне, чого не вистачає – варто збільшувати лави, бо не може вся опозиція бути обмежена лише трьома партіями, коли в опозиції до нинішнього режиму переважна більшість суспільства. Тому я виступаю за об’єднавчі ініціативи і на рівні Верховної Ради, і, що більш важливо, за межами парламенту. Створення щось на кшталт Народного руху України 89–90-х років, польської «Солідарності» 80-х років. В ці об’єднавчі структури увійшли б всі партійці від парламентських опозиційних партій, а також від невеличких позапарламентських партій, громадських рухів і об’єднань і, що більш важливо, громадяни, які не входять нікуди, а це більшість населення. Відповідно таких людей і треба залучати до акцій типу «Вставай, Україно». Не тільки партійців, а й моральних авторитетів, професуру, громадських активістів.

Коли були акції афганців, то політики дуже ревно до них ставились і казали, що без політичного прикриття всі ці акції приречені.

І політичні, і громадські сили повинні зробити кроки назустріч. Одні повинні усвідомити, що без громадськості вони не зможуть перемогти режим Януковича, а громадські активісти повинні позбавитися певного снобізму до політиків на кшталт «геть партійні прапори». Але політики повинні пройти певне очищення. Ну от приклад, будь-ласка, – «регіоналами» була зафіксована парочка депутатів-«кнопкодавів» від Франківщини. Повинні ж бути якісь рішення фракції з цього приводу, якщо персональне голосування – це зараз найбільший інструмент боротьби опозиційних сил проти влади! Виключення з фракції, партії, догана – як завгодно, але робити вигляд, що нічого не відбувається, – нечесно. Хто буде тоді довіряти опозиції? Треба не говорити, що ти станеш іншим, а стати іншим.

Те, що зараз робить Юрій Луценко зі своїм рухом, ви як оцінюєте? Чи неоднозначний досвід «Народної самооборони» піде йому на користь?

Ідеї, які він висловлює, позитивні і співпадають з тими, що зокрема я висловлював в останні півроку. А от про організаційні прояви поговоримо, коли він повернеться після лікування через два-три місяці.

Ви, як колишній соратник, будете йому допомагати в цьому русі?

Поки він сидів, я намагався йому допомагати і коли його випускали з Менської колонії, був одним з трьох депутатів, що його зустрічав. Якщо збереться оргкомітет цього руху і зацікавлені особи запросять один одного, то я не бачу ніяких проблем для співпраці.

Те, що в цьому русі задіяні «ватажки Майдану», означає, що він також буде революційним?

Безсмертний, Філенко і Стецьків знайомі і співпрацювали ще до Майдану. Вони були разом в НДП, а це був не радикальний проект, а поміркований, бо на нього спиралася влада. Тому в них є різні досвіди і вони вміють працювати по-різному. Луценко після виходу на волю став більш зваженим, багато переосмислив і, як на мене, є дуже багато свідчень про його більш глибоке розуміння соціально-політичних процесів, сподіваюсь, що і людських стосунків і проявів. Адже нагадаю, що дві третини «Народної самооборони» перебігло свого часу і, гадаю, саму тому його і посадили. Якби усі 18 нардепів стояли, як криця, Янукович злякався би його садити, тому що проти згуртованої сили не кожен зважиться боротись.

«Яценюку потрібно було навчитися спілкуватися з людьми»

Нинішня згуртованість опозиційних лав протримається до 2015-го року, на вашу думку?

З прагматичної точки зору це є елементом самозахисту для трьох опозиційних лідерів. Сподіваюсь, що вони не розколються і будуть підтримувати один одного. Тим більше, що зараз суспільство визначилось з суспільними симпатіями – рейтинг Яценюка і Тягнибока разом менше, ніж одного Кличка. Але не можна думати, що всі рішення можна прийняти лише втрьох. Нагадаю, що Тимошенко в двобої з Януковичем не вистачило лише кількох відсотків і значною мірою це було пов’язано з тим, що не були залучені додаткові союзники. Навпаки – була така самовпевненість, що від тих союзників просто відмахувались. Під час виборів я неодноразово звертався до того ж Луценка з приводу того, що в нас не задіяні 18 депутатів «Народної самооборони», а лише він один. Так само можна було залучити «За Україну» та інших. І зараз для перемоги над Януковичем треба не зменшувати кількість союзників, а збільшувати.

Ви вірите, що Яценюк і Тягнибок будуть працювати на перемогу Кличка?

З прагматичної точки зору вони повинні усвідомити, що краще перемога будь-кого з опозиційних діячів, що зараз реальніше Кличкові, аніж спільний програш і другий термін Януковича.

Тобто ви вважаєте, що саме Кличко буде основним конкурентом Януковича в 2015-му?

Ми ж розуміємо, що в Тягнибока найменше електоральне поле з трьох опозиційних діячів значною мірою через деяких представників команди, які дають заяви, що можуть бути не сприйняті значною частиною ліберального середовища великих мегаполісів – Харкова, Дніпропетровська, Одеси. А це може зіграти на ці кілька відсотків, які проголосують ногами. Це ж не я кажу, що в Тягнибока найменші перспективи з цієї трійки, а соціологія. Падіння рейтингу Яценюка очевидно пов’язано з його моделлю поведінки і не дуже зваженою політикою що під час формування списку, що після цього.

А що в нього з моделлю поведінки?

Я п’ять років був з ним в одній фракцій і, здається, ми з ним привітались лише один чи два рази. Думаю, йому потрібно було свого часу просто навчитися спілкуватися з людьми.

А зараз вже запізно?

Йому треба зробити внутрішню роботу над собою. Якщо він спроможний на такі зусилля – будь ласка, але я не бачу поки ніяких змін. Згідно соціології, у другому турі він перемагає Януковича, але його власні особливі якості стають все більш помітні суспільству. Саме тому суспільство робить все більший вибір на користь Кличка. Його команда, як на мене, діє найбільш професійно. Я кажу про рівень центрального апарату, але в регіональних структурах є проблеми, як у всіх.

Тактика Кличко «молчи – сойдешь за умного», судячи з соціології, дійсно ефективна. Але чи личить вона політику всеукраїнського масштабу?

Свого часу відносно актора Рональда Рейгана був великий скепсис, але за наслідками діяльності його вважають одним з найпотужніших президентів в історії Америки. Я чітко знаю, що головне вміння будь-якого керівника – це вміння підбирати команду, бо ти не можеш бути обізнаним в усіх сферах. І поки що ті, кого я бачу там, справляють на мене позитивне враження. Але ситуація в політиці наразі така, що якщо з усіх нинішніх опозиційних сил збирати Кабмін, керівників місцевих адміністрацій і так далі, не факт, що ми зможемо назбирати на всі ці посади чесних і професійних. Тому я і кажу про необхідність призову моральних людей в політику, бо кількість меркантильних і нечесних людей в політиці зашкалює. І в опозиційному середовищі в тому числі. Розумію, що це залежить і від кризи в суспільстві, де ситуація з мораллю є ненормальною. Але сприйняття політики як брудної справи треба змінювати – нам потрібно, щоб політика ставала чистішою. На цей момент треба відторгнути найбільш нечесних і одіозних персонажів і залучити чесних. Не може ж вся нація складатися з нечесних людей.

Ну ви ж розумієте, що ця затія може зупинитися на виборі мірила чесності? От хто знав – той же Роман Стаднійчук чесний чи ні?

Треба дивитись на кредитну історію, а в нього взагалі немає ніякої історії в політиці. От чому я в минулій каденції зміг жодного разу не здавати свою картку і не голосувати чужими, а інші – не могли?

Значить ви – не член команди.

Я поставив це питання на першому засіданні фракції п’ять років тому і не знайшов жодного голосу підтримки. Але я переконував і поступово до цієї ідеї схилялися спочатку кілька осіб, а через два роки три людини забрали свої картки – Стець, Гримчак та Матчук. А за півроку до виборів і НУНС і БЮТ прийняли таке рішення, хоч і не виконували його. Іноді бувають ситуації, коли одна людина іде в ногу, а решта – ні.

«Дуже дивно, що «Свобода» підтримує Кремль»

Які у вас є конкретні претензії до «Свободи»? Вони ж так само національно свідомі, як і ви.

Я не висловлюю претензії до сили, де 99 % ідейних людей. Нагадаю, що в попередній каденції я був єдиним депутатом, котрий їздив в суд до «свободівців», коли їх забрали за пікет проти Кирила. Бо Кирил ніякого зв’язку з духовністю немає – це засіб русифікації, імперської політики, і пікет проти нього був абсолютно справедливий. А деякі дії окремих осіб зі «Свободи», які дозволяють собі висловлювання ксенофобського характеру, я не сприймаю. Український патріотичний рух має бути висококультурним – ми не повинні виглядати варварами в очах Європи. Це мета Кремля нас показати такими. Тому кожному з нас, і мені так само, потрібно підвищувати рівень власної культури.

В нас можуть не збігатись погляди – наприклад, «Свобода» з «Регіонами» і Компартією виступила категорично проти ратифікації конвенції про усиновлення дітей. Тут будь-які псевдопатріотичні гасла можуть перекреслити суть проблеми – права дитини вищі і треба лише радіти, що діти знаходять своїх батьків де-завгодно. Дуже дивно, що «Свобода» в цьому питанні підтримує Кремль, який також яро виступає проти усиновлення за кордоном. От такі конкретні речі я можу критикувати, але нам необхідно шукати точки дотику, щоб підсилювати один одного.

Тягнибок закликав не допустити голосування за законопроект щодо приватизації ГТС. Ви теж вважаєте цей крок здачею незалежності?

Цілком очевидно, що це інструмент Росії в плані ослаблення української незалежності. Якби Україна була потужною державою і у нас не було б небезпеки маніпулювання з боку потужного сусіда, ми б могли по-різному ставитись до цієї проблеми. Але коли в нас монополія постачальника енергоресурсів, то надання Росії в цій ситуації ще й контролю над нашою ГТС – це фактична кабальна залежність. Якби в нас була диверсифікація, якби свого часу ми принаймні налагодили стабільне постачання енергоресурсів з Азербайджану, про яке вже 20 років йде мова, можливо, до цього можна було б ставитись інакше. Але в нинішніх умовах Росія буде ще більше нав’язувати нам свою точку зору і не тільки в питанні ціни на газ. Отримавши контроль над ГТС, вона повністю призначатиме керівництво нашої держави.