Чим викликана підвищена активність міліції під час так званого "гей-параду"?

Чому 18 травня під час акції "Вставай, Україно" міліція бездіяла, а 25-го так активно стала на захист учасників "гей-параду"?

Обурення! Справжнє, щире та непідробне обурення викликала у мене картина, свідком якої сьогодні стали сотні небайдужих киян, що зібралися в районі Пушкінського парку аби завадити проведенню маршу гомосексуалістів. Від станції м. Шулявська і до самого парку в шеренгу вишикувалися співробітники підрозділу «Беркут», які стояли, немов  неприступна стіна, аби захистити, у разі чого, права сексуальних меншин. Картина була цілком абсурдною. На вулиці Києва вийшли цілком адекватні люди: представники громадських і релігійних організацій, націоналісти, батьки з дітьми та просто небайдужі громадяни, аби стати на сторожі традиційних українських цінностей та захистити споконвічну християнську мораль і сім’ю. Звідусіль було чути вигуки на кшталт «Україна – не Содом. Називайте гріх гріхом», «Україна за сім’ю» та ін. Учасники мирної акції розповсюджували серед перехожих листівки, в яких йшлося про небезпеку гомосексуалізму та  його загрозу суспільству у разі легалізації. Але, не думайте, що все так добре. Коли щасливі, мирно налаштовані, адекватно орієнтовані та бажаючі врятувати суспільство, в якому живуть, учасники акції підійшли до входу в парк, вони зустрілися зі ще більшою кількістю представників силових структур, які мужньо, тримаючи один одного під руки стояли з героїчними виразами обличчя і ні за  що не хотіли пропустити мітингуючих далі. Прямо мимоволі згадалися слова: «Все равны, как на подбор, с ними дядька Черномор». Коли мені в решті решт вдалося протиснутися до ватажків опору,  поглядом знайшла того, хто найбільше підходив на роль «дядьки Черномора» і рушила прямісінько до нього. На запитання: «На підставі чого Ви не пускаєте нас, мирних жителів міста до парку?» відповіді так і не отримала. А на питання: «Хто ви і де Ваші документи?» послідувало мляве: «Зараз прийде головний і все розкаже». «А Ви хто, другорядний?», - не заспокоювалася я, - «І де Ваші документи?». Але знову відповіді не почула, «дядько Черномор» відвернувся і щось почав бурчати собі під ніс. Головний так і не прийшов.  Але це не основне, що мене обурило.                   

 Більше обурює наступне. Де були ці спец підрозділи «Беркуту» ще тиждень тому, коли броньова машина заїхала прямісінько на площу  з мирними людьми під час акції «Вставай, Україно» 18 травня??? Де була тоді міліція і куди вона дивилася, коли під загрозою опинилися тисячі людей, які йшли вулицями рідного міста? Чому міліція бездіяла, коли били журналістів? Чому вона не намагалася зупинити броньовик і встановити особи, які керували ним?  І чому сьогодні майже тисяча міліціонерів прийшли захистити якихось  20-30 гомосексуалістів? Хоча, це, мабуть, специфіка роботи вітчизняних правоохоронців, які більше полюбляють працювати на благо  так би мовити «малих груп», до прикладу,  захищати «Сім’ю» та наближених до неї людей, купку гомосексуалістів тощо. А хто ж захистить мільйони українців, які мало того, що потерпають від масового безробіття, мізерних зарплат, 2% невідремонтованих доріг, в які постійно потрапляють, так ще й опинилися сьогодні перед загрозою бути зім’ятими та розтоптаними псевдо європейськими цінностями, такими як гомосексуалізм?!

 Мимоволі починаєш відчувати себе якимось бандитом, бачачи загін правоохоронців, які тільки й чекають команди до дії. Чи це другий дубль антифашистської акції, яка з тріском провалилася 18-го травня? Дякувати Богу, що хоч броньовик не пригнали. Мабуть, уроки все-таки винесли, швидко вчаться. А гомосексуалістів таки захистили. Останні під покровом «Беркуту», що називається, вислизнули з парку та пішли хто куди, вроздріб, щоб і сліду не лишити. Правильно і зробили! Не треба нам тут ні гомосексуалізму, ні слідів від нього!..