Українська мова в моєму житті...

Ця зима для мене була такою цікавою! І красивою… Морозні віньєтки на склі… Весільні сукні дерев… Відбитки ангелів на сніжному килимі землі… Ах, яка була зима! Щоправда, дещо затягнулася…

Ця зима для мене була такою цікавою! І красивою… Морозні віньєтки на склі… Весільні сукні дерев… Відбитки ангелів на сніжному килимі землі… Ах, яка була зима! Щоправда, дещо затягнулася… І березень замість звичного — котябрь, отримав нове ім'я — кошмарт…

Зима… Зима в Києві! Це було класно!… Починаючи з української школи для моєї дочки, і… продовжуючи такими цікавими заходами!..

Як і моя донька, я тренувалася в українській. Так вийшло, що у мене практично немає практики рідною мовою… Коли я зрозуміла, що мова стала йти від мене, я почала писати українською вірші… І деякі з них, завдяки групі «Літопис», вже перетворилися на пісні… А ось коли мене запросили взяти участь у привітанні Ліни Костенко з Днем Народження, я зрозуміла… Що моя розмовна українська недосконала… Я готувалася. І дуже сильно хвилювалася. Скажу навіть… Що у мене зник голос на цілий тиждень (коханий був щасливий!) після цього мого виступу. Так, я зім'яла вступну промову, але мене зрозуміли… Тому, що атмосфера в залі була просто чарівною! Такі красиві, добрі обличчя… Не було налаштованих проти російської мови, не було злих і скривджених… Було свято. День народження Ліни Костенко! Друзі, я дуже Вам вдячна за сприйняття мене такою, яка я є… І за ідеальну тишу, коли я українською мовою читала вірші Ліни Костенко і свої, і за розуміння мене… Мого світу… І страху мого… Дякую Вам за підтримку!

Дуже хочу окремо подякувати Тетяні Моцак, яка завжди в мене вірить! Спасибі, Тетяна! Ти чудово вела вечір!

А моя мала зробила комплімент Катерині Гладкій, що її український більш красивий, мелодійний, співучий, ніж у вчителів української школи… Дякую, Катруся, за такий приклад для моєї доньки!

Хочу ще раз нагадати моїм читачам, що в Україні не надто багато таких ВЕЛИКИХ і ЯСКРАВИХ ПОЕТІВ, як Ліна Костенко. Давайте пам'ятати про багатство нашої України не тільки в дні народження великих, а кожного дня! Я пишаюся тим, що народилася з Ліною Костенко в одній країні!

На вечорі я спробувала створити один образ з віршів Ліни Костенко та моїх. Цікаво дізнатися Вашу думку, вийшло в мене чи ні...

Ліна Костенко

* * *
Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.

Далі йде мій вірш...

Крапками малює дощ калюжі,
вітер розхристав дівочу мову...
Зорі - очі неба - не байдужі,
та не по мені нічна промова...

Знову потяг, знову мрії... Хмарно...
Ну коли вже збудуться, скажені?
Віра в кожній букві плаче: «Марно»,
сплять бажання всі мої шалені...

Потяг... А здавалось, наче разом
і з тобою ми. Весна минає,
тягне час додому... Рідкі фрази...
Серце попіл суму посипає...

Я думки читаю вітру вголос:
телефони знають мову зради...
Та мовчать... Я завернуся в лотос
і приборкаю душі торнадо...

Стати небом мушу вже одразу,
щиро посміхнеться доля: «Слабша»...
Я не можу жити за наказом,
я твоєю ніччю стала старша...

Листям обіймаємо каміння,
все життя вальсуємо по краю...
Так багато прикрощів, сумління,
Та нехай... Кохання я впізнаю!

Це життя...Таке воно тендітне,
крила зроблять душу трішки легше...
Відлетають в небо сни блакитні,
все минеться... Так, як і уперше...
 

Ліна Костенко

* * *

Життя  -  як  вокзал.
Хтось  приїжджає,
хтось  від'їжджає.
Поцілунки  і  рани,
клунки  і  чемодани,
слова  і  фрази  -
все  разом.

Хто  їде  в  м'якому.
Хто  -  у  плацкартному.
Хто  -  в  комбінованому.
Хто  -  в  загратованому.

Квадрати  -  грати,
залізні  рамки,  -
можна  зорями
грати  в  дамки.

А  дехто  -  зайцем.

Зупинки.
Аварії.
Перон.
Гучномовці.
Зали  чекання.
Карти.
Вагони  -  партії.
Вагони  -  службовці.
Вагони  -  аристократи.
Люстра  -  
електрична  сестра  орхідей.
Черга.  Буфет.  Каси.

А  не  можна  так,  щоб  для  всіх  людей  -
вагони  першого  класу? 

Знову мій вірш...                 

Казкова ніч, а ти далеко дуже...
Розмови... Кава... Зірка впала з неба...
Чого ж не розуміємо, що треба
в коханні бути щирим, небайдужим...

До тебе в снах лечу вже, мов лелека.
Хай буде так... На щастя зачекаю...
Бо тільки трішки Герда, любий Каю.
Ця відстань для кохання – небезпека...

Кружляє листя на вокзалі вітер,
зриває мою душу потяг знову...
То небо пише сонячну промову
з різноманітних українських літер...

Ліна Костенко

* * *

Я кину все. Я вірю в кілометри — 
обвітрені, задихані і злі. 
Багато їх у матінки Деметри, 
Котра була богінею землі. 
О, розмотай шляхи мені, богине! 
Світ за очі від себе забіжу. 
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине 
моя душа, задивлена в чужу. 
Так ніжно, так беззахисно, так віддано, 
так всупереч тверезому уму. 
Врятуй мене розлукою і віддалю,— 
ні спогаду з тобою не візьму. 
В гірких оазах сонячної цедри, 
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри, 
пасуться в запорошеній траві,— 
хай буде степ, хай буде ліс і гори, 
хай вибухне земна твоя пралють, 
коли лихі на око семафори 
мені дорогу смутком переллють! 

Більше фото в моєму блозі на фейсбуціhttps://www.facebook.com/media/set/?set=a.510996672296980