У селі Тростянчик на Вінниччині відкрито пам'ятний хрест воякам Армії УНР

У селі Тростянчик на Вінниччині відкрито пам'ятний хрест воякам Армії УНР

15 червня кам'яний козацький хрест із тризубом і табличку у селі Тростянчик було встановлено силами місцевих патріотів. Зокрема правнук вояка Армії УНР, учасника Першого Зимового походу, свідка і учасника поховання українських вояків Гната Западнюка – Олег Западнюк придбав пам'ятник власним коштом і з допомогою місцевої громади отримав дозвіл на його встановлення. На табличці зазначено надпис: "Воїнам УНР та УГА, які обороняли с. Тростянчик від окупантів у 1919 році. Бригада УСС. 2-га Волинська дивізія. 3-тя Залізна дивізія".

У встановленні пам'ятника взяли участь представники місцевої громади, активісти ВО "Свобода" та Українського козацтва. 16 червня пам'ятник було освячено та проведено поминальну панахиду протоієреєм УПЦ КП Михайлом Торбахевичем по загиблим борцям за волю України в українсько-московській війні. Варто зазначити, що у селі знайшлися горе-активісти, які невдоволені заходами вшанування українських вояків, і цих активістів очолює місцевий піп Павло Московського патріархату, що налаштовує громаду в антиукраїнському дусі.

Відомо, що уродженець с. Тростянчик, вояк Армії УНР, кавалер Залізного Хреста, очевидець і учасник поховання загиблих українських вояків – Гнат Западнюк перед смертю у 1979 році заповів своїм нащадкам спорудити на місті поховання пам'ятник українським героям і показав саме місце поховання, завдяки чому встановлено точне місце могили, де і споруджено пам'ятний козацький хрест.

За інформацією правнука Олега Западнюка про бої під Тростянчиком, відомо, що 3-4 вересня 1919 року 404-й полк котовців, скориставшись темною порою доби та вузьким проходом в районі с. Буди, прорвався і захопив місто Тростянець та залізничну станцію у місті. Українські війська Армії УНР у складі 2-ї Волинської дивізії та 3-ї Залізної дивізії оговтавшись від несподіваного удару нанесли контрудар і відтіснили ворога в бік с. Тростянчик. Котовці відступили до села з надією переправитися та закріпитися на лівому березі Бугу та дочекатись підмоги від своїх з району м. Умань. На переправі їх наздогнав кінний підрозділ УСС у кількості 18 чоловік, зав'язався пекельний бій після якого у ворожих лавах вижили одиниці, і то завдяки тому, що дременули ще на початку бою. З боку січових стрільців загинуло 13 осіб.

Після бою місцеві жителі Гнат Западнюк та Ярема Заворітній поховали бійців української армії на новому сільському цвинтарі, що на Лисій горі біля річки Дзвінна. Після наступної большевицької окупації краю червоні помстилися за поразку, зібравши 12 найкращих господарів села та поколовши їх багнетами на очах їх рідних і близьких.

Довідка Історичного клубу "Холодний Яр": Гнат Павлович Западнюк народився 1 січня 1895 р. у селі Тростянчик Гайсинського повіту Подільської губернії. Змалку виявив потяг до знань, які давалися надзвичайно легко. Проте, лише через три роки, по закінченні церковно-приходської школи, зміг продовжити навчання. Причина прозаїчна: відсутність коштів. Під час навчання у Степашківській учительській школі його покарав вчитель-шовініст карцером за те, що на уроці "опоганив" "великий русский язык", уживши українське слово "втрутив". Та попри це, Гнат Западнюк став стипендіатом. На пропозицію старших учнів почав відвідувати гурток городництва, де учитель старших класів Федір Садковський таємно від директора школи та інших вчителів викладав рідною мовою і доручав учням готувати реферати з історії України, з життя та творчості українських письменників. Гурток Федора Садковського став кузнею національно свідомих учителів.

У Степашківській учительській школі Гнат Западнюк почав писати вірші. За три місяці до її закінчення був мобілізований до царської армії. У складі 5-ї російської армії воював солдатом на території Галичини, зокрема в районі Золотої Липи. Мав змогу ознайомитися з побутом та життям галичан, полюбити їх. Під час відпустки, пов'язаної з пораненням та лікуванням, Гнат закінчив із відзнакою Степашківську учительську школу. Після одужання служив у 1-му хлорному загоні російської армії на Буковині та в Галичині. Після Лютневої революції очолив у рідному селі комісію з розподілу землі поміщика згідно з рішенням Центральної Ради. Зрозуміло, що на хвилюючі події Національної революції Гнат Западнюк відгукнувся революційними поезіями, зокрема "До брата галичанина", "Січовим стрільцям", "Закарпатським русинам-українцям". Один з його віршів ліг в основу пісні, яка увійшла до золотого фонду українських стрілецьких пісень:

То не грім загримів,
То не бір зашумів,
Не столітні дуби затріщали.
То в завзятій борні,
Віковічній, страшній,
З України кайдани упали.

Гнат Западнюк взяв участь у Першому Зимовому поході Армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка, за що був нагороджений Залізним Хрестом. Та примхлива доля закинула автора пісні, з якою українські воїни йшли до завзятого бою за свободу України, в стан червоних: на початку 1920-х років Гнат Западнюк вже працював завідувачем відділом народної освіти Ольгопільського повіту Подільської губернії. Є підстави вважати, що на службу у відділ освіти він пішов на завдання українського підпілля. Використавши своє службове положення, зарахував на різні посади кількох колишніх вояків УГА. У період роботи в Ольгополі й пізніше Гнат Западнюк під псевдонімом публікував свої поезії у різних газетах. У 1931 р. він закінчив Київський сільськогосподарський, а в 1938 році - Харківський ветеринарний інститут (обидва з відзнакою). У 1938 р. захистив кандидатську дисертацію. Від перших і до останніх днів Другої світової війни служив токсикологом у Красній армії.

У повоєнні роки (1946 - 1948) завідував кафедрою клінічної діагностики з рентгенологією і пропедевтичною клінікою свійських тварин (1946 - 1948), був деканом факультету ветеринарної медицини Львівського зооветеринарного інституту, а від 1952 р. - Львівського сільсько-господарського інституту. В 1952 р. Гнат Западнюк захистив докторську дисертацію. За своє життя написав 170 наукових праць. Помер проф. Гнат Павлович Западнюк 29 грудня 1979 р. Похований у рідному селі Тростянчику Тростянецького району Вінницької області.

Це вірш Гната Западнюка, слова якого лягли в основу народної пісні, котра пробуджувала у серцях тогочасних українців жагу боротьби за свободу своєї Батьківщини.

Славній Галицькій армії присвячую

То не грім загримів,
То не бір зашумів,
Не столітні дуби затріщали.
То в завзятій борні,
Віковічній, страшній,
З України кайдани упали.

Засміялась рідня,
Звеселіли поля,
Зраділа і ненька Вкраїна.
Що однині нема
Вікового ярма,
Що минула лихая година.
А навкруги її
То не звіри ревли,
То не гади в багні засичали,
То лихі вороги
На наш край дорогий,
Як вовки-сіряки налітали.

І по нашій землі
Свої хвилі брудні
Гураганом страшним покотили.
І в годину грізну
Дорогу Вітчизну
У пожежі, крові потопили.

Засмутилась земля,
Почорніли поля,
Заридала і ненька Вкраїна,
Що немає кому
Рятувать Вітчизну,
Бо зрікається неньки дитина.

Україно, не плач,
Чуєш, грає сурмач,
І тривожно в литаври забили!
Лиш поглянь!
З Галичини твої вірні сини,
Як орли молоді налетіли.
Гей, катюго, трясись,
Утікай, стережись,
Бо до зброї
Справжній лицар вернувсь.
А ти, темная ніч,
Пропадай чим скоріш,
На Вкраїні хай сонечко сяє!