І знову про ВО "Свобода"

Небайдужому керівництву.

   А як класно було перед виборами, як круто було під час, і як всі раділи після. Це неможливо передати. Всі ми були великою дружною сім'єю, всі віддавалися на повну, майже не спали ночами, були впевнені, що робимо одну велику потрібну справу. Не заради себе, не заради партії, ми були впевнені, що робимо це заради країни, заради одного великого нашого спільного блага. Заради майбутнього наших дітей. Ми всі, рядові активісти, партійні та безпартійні, націоналісти до мозку кісток, ті, що безмежно і самовіддано люблять свою землю, свій народ, не покладаючи рук,  віддавали себе, настільки, наскільки було можливо. Та й зараз більшість з нас незважаючи ні на що готові віддати життя, принести себе в жертву, дайте тільки можливість і розуміння того, що мета виправдовує засоби.

    Ми не змінилися, змінилася тільки організація. З ідеологічної організації ми по трохи перетворюємося на «Нашу Україну». Ми повторюємо помилки минулих років. Я не буду говорити про інші організації, та й не скажу з якої вийшов я, скажу тільки, що з київської. Ви тільки подивіться, що було в житомирській, чернівецької, сумський, і навіть київської Свободі. Коли десятками йшли люди, які по багато років вірою і правдою служили на благо своєї країни і свого народу. Ніяких грошей, благ, вигод. Нічого. Тільки самовіддача. І дуже часто на шкоду собі, родині, роботі. А що в результаті? Не згоден з керівництвом, - пішов геть. Київська «Свобода» повільно перетворюється на тусовку одногрупників та однокурсників Іллєнко, а так само тих, хто близький до них: родичі, дівчата, дружини, друзі. У більшості районних організацій в партію більше не беруть найдостойніших, найавторитетніших, найвідданіших. Перевагу віддають близьким, керованим, замазаним або просто недалеким людям. Звичайно ж є окремі персонажі, голови районів типу Ярослава Лисенка або Філіпа Іллєнка, Юри Ноєвого та інших справжніх націоналістів. Та й проти самого Андрія Іллєнка сказати нічого, це лідер, патріот, націоналіст. Що стосується більшості, це випадкові люди, які якимось чином опинилися поруч і тепер щосили намагаються утриматися в статусі глав районних організацій і помічників депутатів. Хоча насправді взагалі не контролюють процес. У багатьох організаціях є свої неформальні лідери, які мають вплив на більшість членів. Саме вони формують напрямок діяльності, знаходять і приводять нових людей, ведуть за собою. Все це на чистому ентузіазмі, на ідеї. При цьому формальні лідери, так і залишаються формальними. Отримуючи зарплату помічника вони думають тільки про те як - би красиво прогнутися під Іллєнком, тільки для того щоб не втратити тепле місце і перспективу зростання. Таким чином організація складається з 2-х окремих структур: 1. Керівництво 2. Сама організація. Упевнений, що така тенденція спостерігається і в інших областях.

     Я ні в якому разі не хочу дискредитувати партію, я просто закликаю замислитися. Тих людей з керівництва, які, можливо прочитають і зроблять висновки. Дуже не хотілося, щоб єдина справжня партія України перетворилася на те, чим стали всі інші, а саме в гурток бізнес інтересів. Я розумію прекрасно що самозакохані небожителі типу Кошулинського, Мірошниченко, Тягнибока чи Мохника вже не спустяться на землю. Вони давно втратили той величезний авторитет і віру в себе. Статус є статус. Але є Ільєнко, Фаріон, Михальчишин, нові, справжні лідери і герої Свободи. Задумайтеся, за вами стоять сотні тисяч, в вас вірять мільйони. Ми зможемо перемогти тільки будучи справжніми. Я прекрасно розумію, що є вплив влади, грошей, псевдо-друзів-партнерів. Але і ви зрозумійте, що не ви виграли вибори, їх виграли ми для вас. Ми, ті кого ви називаєте «Топтуни» вуличні агітатори, віддані ідеї і країні, справжні невідомі патріоти. Ми не спали ночами, пояснювали людям, обіцяли, переконували. Ми вірили і віримо в те, що говоримо і робимо. І тільки наша віра, блиск в очах, самовідданість і пожертва зробили вас тими, ким ви є. І не забувайте, що якщо не буде нас, не буде і вас. Так, будуть інші, проплачені активісти: маючи 10% вже не потрібно замислюватися про фінансування. Але чи буде результат від них. Ось у чому питання.

  Я прошу, благаю. Не дайте розчаруватися в ідеї. Свобода – це єдина, остання надія народу і країни. Пам'ятайте про це.

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.

2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.

3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

5. Пімсти смерть Великих Лицарів.

6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.

7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.

9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

Слава Україні.