Рецепт від бандитизму ми всі знаємо

"Вставай, Україно!" виявилась пшиком у порівнянні з простим людським бунтом.

Врадієвський бунт довів ще раз: опозиція не спроможна на великі і відчайдушні кроки заради пересічних українців. А навіщо? Депутатські мандати вони отримали, свою роль в виставі влада/кармана опозиція мають. Всі три лідера ясно висказали свою позицію: чекаємо 2015 року. З кабінетів і партійних офісів зручніше керувати фантомом боротьби.

А й правда, навіщо рвати пупок на барикадах пліч о пліч з власним народом, де можна забруднити свої лексуси і заляпати краватки від Кардена, якщо можна отримувати пільги в Раді, очолювати комітети, мати недоторканість і власне місце у кордебалеті політичних телешоу?



Перекладаючи слова опозиціонерів на людську мову, зрозуміло: бидло, потерпіть ще трохи, пару років, поки наші партнери з ПР не задушать в кінець весь малий і середній бізнес, допоки перевертні в погонах переґвалтують усіх ваших сестер, доньок і дружин, потерпіть, терпіли, поки ми ще трошки пограємо з донецькими шулерами в покерний мізер. Терпіть, лохи, допоки останній регіонал не рейдерне ваші оселі, не привласніть ваші паї, остаточно не зруйнує українське телебачення, книговидавництво, кіноіндустрію, освіту і культуру.

Ні, опозицію лише тоді можна вважати народною, коли вона першою рветься в бій, коли бачить, що іншого шляху для захисту прав, майна і вже навіть життя і честі простого народу вже нема. Заклики задля красного слівця і театральні погрози режимові набридлі. Час самоорганізовуватись і висувати лідерів справи, а не говорильні. Ніякий опозиціонер з зарплатнею у декілька пенсій не шелехне пальцем задля добробуту зубожілої України.

Влада довела, що вона чує лише голос сили. Перевертнів затримано не завдяки діям опозиціонерів, а лише після людського гніву і принципової позиції врадієвців. Отож, рецепт усі знаємо. Його показала вулиця.