Чудовий матеріал про агентів Медведчука, прибічників Партії Ренесансу України!
Ще одна відома стаття про тролів Медведчука!
Коли йдеться про партію Медведчука «Український вибір», єдине, що приходить в голову, - це причеплений на браму скотобійні напис «Коров’ячий вибір». З цим все ясно, вона є відверто українофобською і не має нічого спільного з Самостійною Україною, радше з Крємльом, що зрозуміло навіть п’ятикласнику.
Коли ж мова йде про «Партію Ренесансу України» (ПРУ), тут багато хто може спитати: «Що це за партія взагалі?» Вона не є такою відомою, як Медведчукова, фінанси для неї приділяються невеликі, проте за останній рік діяльність цієї так званої партії швидко поширилася у соцмережах. І - що вражає найбільше - це кількість патріотично налаштованої молоді у її тенетах: ПОНАД 17 000!!! Це означає, що проект почав працювати. Ошукані назвою та жовто-блакитними «настроями» спільноти, користувачі автоматично додаються без попереднього аналізу. А, тим часом, публікації та картинки роблять своє діло: пудрять мізки псевдонаціоналістичними ідеями.
Якщо почитати про цю партію, то вона позиціонує себе як партія «поміркованого націоналізму», що вірить у майбутнє України за наукою, але при цьому повністю ігнорує або ставить під великий сумнів українську історію. Хіба це вам не нагадує плакат Медведчука з намальованою космічною ракетою, літаком, комбайном, і написом «Митний союз – разом до успіху та добробуту»? Тим самим Медведчук теж робить акцент на гарних цяцьках, при тому відкидаючи українську культуру і втягуючи нас у рабство Росії.
Є ще одне «але»: якщо у Медведчука цільова аудиторія - переважно люди за 30 і далі, то аудиторія ПРУ - це молоді, патріотично налаштовані та соціально активні люди. При цьому дивним чином діє на молодь символіка партії, котра якось незрозуміло скомпонована з картинок із зображеним під різними кутами державним прапором. Молодь, наче мухи, мляво реагує, ба навіть спокійно сприймає те, що пропонує дана партія: чи то змальовані у жовто-блакитних барвах радянські демотиватори, чи значення радянських свят типу «23 фєвраля-8 марта-9 мая» і т.д. - все це безглуздя ПРУ вважає за норму.
Активісти партії пишуть статті не лише в періодичних виданнях, але й у Вікіпедії, де переглядають загальновизнані історичні факти вітчизняної історії. Одним з таких фактів є боротьба українців за незалежність у 40-60-х рр. Ця «поміркована» партія вимагає перегляду 2-х визвольних змагань повністю, беручи до уваги лише ставлення українських повстанців до мирного населення: як українського, так і інших етнічних груп. При цьому ігнорується повністю фактор перебування на цих теренах інших військових формувань. Для ПРУ НКВСівці є майже еталонними органами правопорядку, саме тому їх роль у цьому «розслідуванні» зведена до нуля. Таким чином, прикриваючись шляхетною ідеєю нарешті об’єднати береги Дніпра в ідеологічно єдиному руслі, ПРУ активно замулює та принижує гідність учасників визвольних змагань, порівнюючи їх із бандитами. А весь визвольний рух висвітлює у світлі реакційного, дикого, невіґласного зриву, який було перестріляно наче зграю скажених собак. І знову питання: хто це зробив? Авжеж, шляхетні, непереможні та завжди праві органи радянської законності. Але й на цьому активісти ПРУ не зупиняються. Вони засуджують будь-яку відсіч чинній владі. Теперішні націоналісти для них - це просто печерні люди, які конче потребують їхньої опіки та «просвітництва».
Врешті-решт, виникає наступне слушне запитання: «Чи вчить українців їх власна історія чомусь взагалі?» Хіба всі забули, як Володимир Винниченко, Драгоманівець за переконаннями, наприкінці 1917 року перед прямою загрозою московсько-більшовицької інтервенції, осудив радикалізм Симона Петлюри та підписав наказ про розпуск війська? До чого це призвело, всі ми добре знаємо - Крути, 300 підлітків своїми тілами спинили наступ червоних на Київ. Далі ще веселіше: червоний терор у Києві – знищено більше 10 000 киян. Але, при тому всьому, Винниченко все ще прагне культурного діалогу з Москвою. Збройне питання він вважає за пережиток минувшини - атавізмом, який варто відкинути у темне середньовіччя. Сьогодення ж, на його думку, повинне культурно дискутувати з ворогом, аби чемно довести чинність існування незалежної України, подібно науковцям, що доводять свої дисертації. Винниченко вважав за божевільних усіх, хто виступав за безоглядну і безжальну збройну боротьбу проти окупантів. Цим він і приспав козацький дух багатьох тодішніх українців. До чого призвели такі ідеї, ми теж добре знаємо.
З Винниченком все зрозуміло: людина слабкодуха шукала сили й прихистку не у народній правді, не у вірі в силу духу народного, а в інтелектуалізмі та гуманістичному (лібералістичному) просвітництві. А от з ПРУ не все так просто - святкування радянських свят, невизнання української культури та історії, пошуки майбутнього України в якихось розмитих мріях - все це нагадує роботу ворожих спецслужб, що притлумлюють радикальних і нетерпимих до зайд українців.
Доказом цього є слова очільника групи ПРУ вконтакті Юрія Лукшица: «Ми раді спілкуватися з усіма українцями, а більш за все з радикальними націоналістами, виправити і виховати їх – одна з наших головних задач [завдань, примітка Ukrainian Legion]». Коли ж трапляються міцні горішки, їх змішують з багном і нещадно банять.
Ми - не бидло, яке покірно буде перетравлювати брехню і нісенітниці дешевого ґатунку, а також осквернення національних символів. Отже, слід діяти методом пасивного заколоту - ігноруванням цієї спільноти та їй подібних.
Слава Україні!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.