ЖИВЕМО СЕРЕД ЛЮДЕЙ

ессе про нас

Усі ми живемо серед людей. При цьому часто навіть не здогадуємося, хто наші сусіди, хоча й вітаємось із ними кожного дня. Звісно, якщо людина більш-менш відома, ми щось чуємо про неї, можемо щось прочитати про її життя. Але і в цьому випадку лише зрідка замислюємося над тим, чим вона переймається, що любить… Кожен із нас – житель міста чи району, молодий чи старий, чиновник чи службовець, спортсмен чи фермер – у першу чергу особистість, людина з власними смаками та поглядами на життя. В кожному з нас, незалежно від професії чи способу життя, – цілий світ, в якому завжди є місце справжній дружбі, мріям, бажанням… Ми живемо, зосереджуючись на власних проблемах, піклуємося про наших рідних. Ми різні – виховані й не дуже, відповідальні чи навпаки, але всі ми – люди, всі ми – частинка громади, яку можна назвати одним словом – українці. І я хотів би, щоб ми почали усвідомлювати себе саме громадою України, а не просто її мешканцями. Звичайно ж, кожен населений пункт – це сторінка історії нашої громади, долі сотень людей, специфічні проблеми та питання. Все це правда. І те, що в кожного з нас бувають якісь особисті негаразди, – також правда. Та ще й у наш час, такий непростий з усіх точок зору. У світі -  економічна криза, «європейська мрія» виявилась не такою вже й привабливою, а примара чергової війни у якійсь там Перській затоці все більш схожа на реальність. Ми давно переконалися в тому, що світові події знаходять відгук не тільки в Україні як суб’єкті міжнародних відносин, але й у нас – отут, на базарі. Світ виявився не дуже великим, і кожного з нас найбільше цікавить своє місце в цьому світі. Тільки от живемо ми якось відокремлено один від одного, а значить, відокремлюємо себе й від світу. І коли прийде час, нехай кожен запитає себе – що скаже він тому Богу, який насправді дочекається кожного з нас свого часу. Справа тут і в тому, якого ще «покращення» ми чекаємо від цієї «влади»? Чому намагаємося вірити тим, хто пхається до корита знову і вже вкотре нас пограбує? Може ми кінець кінцем зрозуміємо, що міняти треба не морди а Систему? Починаючи з себе… Невже так важко зайвий раз заїхати до старенької мами, знайти час зустрітися з братом чи сестрою, спитати в дитини, про що вона мріє, а в сусіда, чи не потрібна йому якась допомога? І ми станемо небайдужими одне до одного. І крадію-можновладцю стане важко жити серед нас. І не буде чужих дітей у наших дитбудинках. І не буде думати старий, що нікому він не потрібен, якщо Господь дав йому пережити власних дітей. Хтось перестане заглядати в пляшку чи шукати наркотичного зілля. А хтось просто залишиться жити для нас. І світ зміниться. Обов’язково.

Андрій Кісельов