"Мовчання ягнят" або трохи про компроміс та капітуляцію

Українців закликають знайти порозуміння та дійти компромісу заради "світлого" майбутнього. Гарна ідея, але виявляється, що під компромісом"переможці" розуміють капітуляцію" "переможених".

Колись І.Кант сформулював принцип: "моя свобода завершується там, де починається свобода іншого". Наївний німець вірив у здатність людини до самообмеження. На жаль, в Україні трохи інший "інтелектуальний клімат". Тут чужа свобода завершиться лише там, де вдасться її завершити, давши адекватну відсіч.

Чому? Бо бандота не має властивості до самогальмування. Вона гальмує лише "нарвавшись" на тіло з більшою вагою, наприклад, фуру на Одеській трасі, або особистість, готову дати жорстку відсіч.
Кожному з нас давно пора зрозуміти, що свобода президентів, чиновників, олігархів, даїшніків, ментів та іншої гидоти мусить закінчитися там, де починається наша свобода. І коло своєї свободи часто доводиться окреслювати мечем. Свободу не вимолюють на колінах. На колінах вимолюють право втечі до "внутрішньої фортеці", під якою І.Берлін розумів те, що неможна забрати у людини. Але як показує Дж.Орвел та книга "Донецька мафія", насправді, у людини забрати можна все. Все, що людина готова віддати. Якщо ви готові віддати все, а потім ще й віддатися на милість переможцям, тоді у вас все і заберуть…

Не варто обманювати себе – домовитися не вдасться. Хочете спробувати? Ок. Спочатку вони захочуть 10 відсотків, потім 30, потім забирають весь бізнес. Згодом заради куражу "пустять по кругу" вашу дружину та доньку. Розчавлять джипом на зупинці ваших онуків. Продовжуємо домовлятися? Шукатимемо компроміс та порозуміння? Тоді починайте виділяти вазелін – незабаром ваша черга. 

Чи не зависока плата за "порозуміння" та "компроміс"? 

Для "переможців" мовчання "переможених" – це підпис під актом "полнай і бєзагаворачнай капітуляції". Не знаю як ви, але я не готовий здатися на милість сьогоднішніх "переможців".  "Мовчазний компроміс" з ними не можливий. І ось чому.

Який компроміс можливий між мною і тими, хто стверджує, що мене нема? Нема моєї мови, нема історії моїх предків, яких, як виявляється, також не було, як не було Конотопської битви, Крут, голодоморів, Сандормоху… Ну не було мене, нема і бути не може! 

Проте самим своїм фізичним існуванням я наочно спростовую ці брехливі тези – я є! І щоб бути ні у кого права не питаюсь. Отже, у моїх опонентів є один єдиний спосіб довести істинність своїх тез – це "спростувати" мене, як спростовували цілі покоління моїх предків, не схильних до "компромісів-капітуляцій". 

Сьогодні питання стоїть руба: або-або. Я є, або мене нема. Про який компроміс йдеться? Наразі підтакувати або мовчати означає лише одне – колаборацію. Колаборація з тими, хто заперечує сам факт мого існування – це не просто зрада, це тупість, шлях до самознищення. 

Лишається піднести свій голос. Спочатку хоча б голос. Голос ПРОТИ того, що сьогодні діється зі мною і навколо мене. Розірвати цей "мовчазний консенсус" між гвалтівниками та погвалтованими. А якщо "караван", який сприймає мій голос як гавкіт безпритульного та беззубого собаки, не зупиниться доведеться піднести не лише слово. 

І здобути перемогу… або втратити голову.