Позичальник чи боржник?

Чи задумувались Ви, ким ми становимось коли беремо гроші у банку? Позичальником чи боржником?

Розглянемо ці визначення з точки зору норм Цивільного кодексу України.

 Книга п’ята Цивільного кодексу України під назвою «Зобов’язальне право» містить дві глави, на які посилаємось,  а саме: глава 47 «Поняття зобов’язання. Сторони у зобов`язанні» та глава 71 «Позика. Кредит. Банківський рахунок».

Розпочнемо із спеціальної норми, яка регулює наші відносини з фінансовими установами. Параграф 2 глави 71 Цивільного кодексу України містить статтю, яка визначає спеціальне поняття сторін  кредитного договору. Отже, ст. 1054 «за кредитним договором, банк чи інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в  розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити відсотки», далі законодавець зазначає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71.

Ст. 1046 параграфа 1  глави 71. «Договір позики» регулює  відносини отримання грошей у тимчасове користування не тільки з фінансовими установами, а й з іншими юридичними та фізичними особами. У цій статті зазначено, що «за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або  речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується  повернути позикодавцеві певну суму грошових коштів…»

Відповідно до вищезгаданих статей, начебто все вірно: ми взяли гроші, якими маємо намір користуватись, беремо певні зобов’язання -  повернути їх згодом. Згідно договору, ми називаємося «позичальниками», а про права кредитодавця та позикодавця в даних статтях взагалі нічого не  вказано.

Усе це  - спеціальні норми, які регулюють відносини договорів позики та кредиту. Проте,  як зазначалось вище, загальні відносини договорів позики та кредиту регулює глава 47 «Поняття зобов’язання. Сторони у зобов’язанні» Цивільного кодексу України. Визначимо, ким ми являємось, у загальному розумінні, з точки зору законодавця.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу, «Зобов’язання - це правовідношення, у яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію: сплатити гроші,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання  обов’язку.». Ч 1 ст. 510 Цивільного кодексу України дає виключну назву сторонам у зобов’язанні: «Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор».

Таким чином, законодавець встановлює імперативне, загальне поняття особам, які взяли гроші в тимчасове користування  і є стороною у договорі зобов’язання – БОРЖНИК.

Далі законодавець указує на те, що кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, не зазначаючи при цьому, чи порушено саме зобов’язання, чи ні. Ці положення є загальними і стосуються прямою нормою до положень, що регулюють відносини позики та кредиту.

            Постає логічне питання: чому законодавець, ухвалюючи новий Цивільний кодекс України, який вступив у дію з 1 січня 2004 року, назвав боржниками сторону, яка взяла гроші в тимчасове користування? Чому,наприклад я, маючи кредитні відносини з банком, виконуючи їх належним чином, своєчасно сплачуючи кредитні платежі, з точки зору загальних норм про зобов’язальне право Цивільного кодексу України, являюсь боржником? Можливо, у «новому цивільному кодексі» законодавці так і не змогли позбутись радянського ставлення до свободи людини, і, таким чином, заздалегідь роблять боржниками майже всіх, хто має відносини з банками, і дає право вимагати від боржника виконання його обов’язку в будь -  який час? Чи не тому сучасна реклама переповнена пропозиціями щодо надання різного роду послуг позики та кредитів, у той час як уряд нашої держави не може виконати власних зобов’язань з виплати зарплат та пенсій?   

персональний сайт автора: /www.cheremin.com.ua