Хто насправді винен у можливому покаранні збірної - правозахисники чи расисти

Бандера ні до чого, або чому у расистів на трибунах з’явилося багато адвокатів. Відповідь на статтю Євгена Карася на сайті "Лівий Берег".

У п’ятницю, 27 вересня FIFA можливо оголосить про санкції щодо Української збірної. Порушення, за словами віце-президента ФФУ Сергія Стороженка, включають расистські образи на адресу Едмара, неонацистські банери та символи, заклики до насильства. Жодного слова про Бандеру чи прапори національно-визвольних рухів, зі слів Стороженка, у звинуваченнях FIFA немає. Всі звинувачення стосуються саме неонацизму та расизму, і ті, хто намагається підмінити расизм Бандерою – банально захищає неонацистів.

Стаття одного з координаторів неформального угруповання С14 та члена комітету Київської «Свободи» Євгена Карася «50 тис грн. за Бандеру», містить відверто неправдиві твердження стосовно моєї персони та уявні факти, на які спирається автор. Я не маю стосунку до жодної «проросійської» організації та сповідую демократичні погляди. Я виступаю проти всіх форм дискримінації як у футболі, так і поза ним. Також я не маю стосунку до «футбольних хуліганів», як безпідставно заявляє Євген Карась, а на фотографії, котру він опублікував для того, щоб це «довести», хоча люди на фото не вчиняють ніяких хуліганських дій – мого зображення там навіть немає. Також, FARE ніколи не «фінансувала» та не фінансує жоден футбольний клуб чи вболівальників цього клубу, тим паче вболівальників ФК «Арсенал». Що ж змусило автора викривляти факти та навіть підтасовувати фотографії?

Євген Карась спирається на неправдиві припущення задля єдиної мети – перекласти відповідальність за можливе покарання Української збірної з расистів, що вчиняють ганебні злочини під час футбольних матчів на тих, хто намагається їм протистояти.

 «через доповідь FARE щодо расизму українських фанатів»

ФІФА може покарати Українську збірну не через доповідь FARE, а через расистські дії групи псевдо-вболівальників під час матчу.

Заявляти, що у можливому покаранні винні FARE, а не псевдо-фанати, що прийшли на стадіон демонструвати свої дискримінаційні погляди замість вболівати за збірну – це все-одно, що звинуватити свідка злочину у скоєнні злочину, про який він свідчив.

Прикро те, що через купку расистів, що видають себе за вболівальників, без підтримки може залишитися збірна України, а десятки тисяч справжніх вболівальників не зможуть підтримати хлопців на стадіоні.

Розрахунок Карася при висуненні абсурдних тверджень зрозумілий: вся Україна з тривогою очікує на рішення Дисциплінарного комітету FIFA, що може суттєво вплинути на шанси нашої збірної потрапити на Чемпіонат Світу 2014 у Бразилії у вирішальних матчах з Польщею  та Сан Марино. Люди шукають пояснення тому, за що ж Українська збірна може бути покарана, тому, на жаль, легко пристають на провокації, нібито «кровожерливі вороги не люблять Бандеру і бажають Україні зла, тому вигадують расизм» замість того, щоб перевірити – можливо серед українських вболівальників дійсно є угрупування ультраправих провокаторів, що свідомо наносять шкоду збірній, демонструючи неонацистські банери, вигукуючи расистські гасла та виконуючи мавпячі звуки на адресу гравця власної команди. Вже зараз вдалося знайти перші підтвердження расистської поведінки групи псевдо-вболівальників під час матчу Україна – Сан Марино.

На найбільшому форумі українських активних вболівальників – ультрас – користувач пише за кілька днів після матчу наступне:

«…після голу Едмара сектор почав гУкати в честь мавпочки, а особисто я сказав, що гол не рахується…

…добровільно втрачати такий плацдарм для проявів патріотизму (націоналізму\антисемітизму\расизму і т.д.) було б нерозумно, як на мене».

Лідер фан-руху «Карпат» Тарас Павлів взагалі публічно підтверджує використання нацистської символіки на матчі та щиро дивується: «Герб дивізії СС "Галичина"? Ніхто ж не сказав, що це заборонено. Ніколи ні в яких роздруківках ФФУ не говорилося, що це заборонено»

Щодо моніторингу проявів дискримінації, то FARE щомісяця публікує підбірку інцидентів, що були зафіксовані та надані звичайними людьми, котрі не згодні миритися з засиллям расистів на трибунах. У серпні 2013 року, для прикладу, географія інцидентів охоплює простір від Росії до Великобританії. Тому смішно читати про якусь «особливу» увагу до України.

Для того, аби зрозуміти, що можливі санкції щодо України – це не всесвітня змова і не політичні ігри, у яких, напевно, звик жити автор, достатньо подивитись на те, до яких клубів та збірних UEFA та FIFA застосовувала санкції за расистську поведінку вболівальників цього сезону – Польща, Хорватія, Угорщина, поки що без України у списку. Варто нарешті зрозуміти, що расизм та прояви дискримінації не сприймаються ніде у світі, та трактуються однозначно як для України, так і для Німеччини чи Великобританії. Міжнародні експерти FARE працюють разом з Організацією Об’єднаних Націй, Європейською комісією та Радою Європи, котрі навряд чи можна назвати політично упередженими. Тому, виступаючи адвокатом відвертих неонацистів, потрібно розуміти можливі наслідки.

Наступна порція перекручування фактів та некомпетентності починається так:

«Після рапорту FARE в 2011 році львівські «Карпати» сплачують 25 тисяч євро штрафу за банер «Турки геть» під час матчу з Туреччиною»

На моє переконання, свідома помилка – приховування реального змісту ксенофобського банеру. Інцидент трапився під час матчу «Карпат» проти «Галатасарая» у Лізі Європи 26 серпня 2010 року, коли група псевдо-вболівальників Карпат вивісила великий текстовий банер з написом турецькою «Türk domuz uzakta Avrupa’dan», що можна перекласти, як «Турецькі свині, забирайтеся геть з Європи» та зображенням Кельтського хреста – одного з найпоширеніших неонацистських символів, котрий використовують расисти по всьому світу.

 Чому Євген Карась відверто виступає адвокатом неонацистських провокаторів на українських трибунах, через яких страждають українські вболівальники, питання радше до нього.

На початку того ж місяця вже на матчі Української Прем’єр-Ліги на трибунах Карпат з’явився прапор з портретом італійського фашистського диктатора Беніто Муссоліні.

Наступна фраза також містить фактичні помилки.  Так, Карась стверджує, що:

«В серпні 2012 року «Карпати» віддають UEFA ще 50 тисяч гривень»

Та наводить хибне джерело на підтвердження своєї інформації. Більше того, UEFA розглядає дисциплінарні порушення лише у Єврокубках, за матчі ж національного чемпіонату відповідає Федерація Футболу України та організатор змагань – Україньска Прем’єр-Ліга. Тому ні до якого UEFA Карпати більше штрафів не платили. Більше того, FARE не має ніяких офіційних стосунків з Федерацією Футболу України та не може вказувати, кого і за що штрафувати.

Карась, на моє переконання, намагається нав’язати читачеві викривлену версію дійсності, підганяючи та маніпулюючи фактами так, щоб у читача склалося враження упередженості Європейських футбольних структур щодо львівських Карпат. Для цього він переконує читача, що нібито основна задача UEFA – штрафувати українські клуби та збірні за прапори ОУН-УПА та портрети Бандери. Для цього він наводить уривок з інформаційної брошури FARE з оглядом дискримінаційних та ультраправих символів, що використовуються на футбольних стадіонах Європи. Серед символів дивізій СС «Galicien» та «Das Reich», що також став символом парамілітарної неонацистської організації «Соціал-Націоналістична Асамблея», автор виокремлює символи ОУН-УПА. Карась намагається привести це доказом своєї теорії про упередженість Європейських футбольних структур до українських клубів. На доказ своєї думки він також наводить уривок з моніторингового звіту про випадки дискримінації на стадіонах Польщі та України у 2009-2011 роках, що містить інцидент, де згадується посилання на Бандеру.

Євген Карась з відомих причин не звертає уваги на емблему нацистської дивізії СС, проте виділяє «патріотично» германізовану згадку «Banderstadt» Степана Бандери як ‘контраверсійного лідера ОУН, котра у певний проміжок часу співпрацювала з нацистською Німеччиною’. Автор виділяє цей уривок червоним, наче викриваючи всесвітню змову, проте я особисто вважаю, що більш неупередженої та збалансованої оцінки цій постаті та організації годі й шукати.

Залишимо трактування дій, ідеологічної еволюції та ролі у національно-визвольній боротьбі ОУН-УПА історикам. Принаймні, довготривалі спроби співробітництва з нацистами для того ж Степана Бандери закінчилися концтабором Заксенхаузен.

Я мушу відзначити тільки те, що згідно статуту UEFA, котра є федерацією національних футбольних асоціацій, подібним прапорам, як і будь-якій інші політичній пропаганді, не місце на футбольних стадіонах.

У резюме до своєї статті Євген Карась переконує, що

«Боротьбу з неонацизмом в FARE свідомо підмінюють боротьбою з українським національно-визвольним націоналізмом»

Схоже, що саме автор статті, «журналіст» Євген Карась підміняє український визвольний рух  відвертим неонацизмом. Хіба нацистські салюти, мавпячі звуки та банери нацистської дивізії СС та заклики до насильства – це частина українського визвольного руху?

Зверніть увагу, що у відкритому дисциплінарному провадженні FIFA, цитованому Стороженком – жодного слова навіть не сказано ні про Бандеру, ні про червоно-чорні прапори. Хто тоді підміняє поняття?

Тому вибір перед всіма нами стоїть дуже простий: або пристати на переконування адвокатів неонацистів, що «Україну штрафують за Бандеру», або нарешті визнати проблему інфільтрації фанатських рухів неонацистами та почати протистояти цьому.

«Трибуни харківського «Металіста», сімферопольської «Таврії» та запорізького «Металургу» мають не менше наповнення націоналістичною чи ультраправою символікою»

Заради наукової об’єктивності зазначу, що вищенаведене речення – найбільш близьке до правди у статті Карася. Дійсно, дискримінаційні дії та неонацистські символи, якими автор підміняє визвольні рухи, можна знайти на трибунах від Донецька чи Луганська, Одеси, Сімферополя, Харкова до Дніпропетровська, Києва, Луцька та Львова. У моніторинговому звіті за 2009-2011 роки більшість інцидентів детально описані. Існує цілий світ футбольної субкультури, котрий у багатьох країнах Європи інфільтрований неонацистами. Основні медіа та широка публіка в Україні зазвичай байдужі до ігор тинейджерів, доки останні не утнуть чергову резонансну витівку на кшталт погрому синагоги чи побиття іноземних студентів. Навколофутбольні неонацисти бувають різні – від російських шовіністів з імперськими прапорами у Одесі до прихильників фашистської диктатури у Львові чи Києві, проте єднає їх одне – расизм та ненависть до інакомислячих. Наприклад, одним з «тітушок» під час подій 18 травня був відомий футбольний фанат-неонацист з київського ЦСКА на прізвисько «Брат»:

   Багато хто й досі вважає існування організованих неонацистських угруповань в українському футболі вигадкою. Інші вірять у «руку москви» та паплюження іміджу України, як-от Євген Карась. Але мені здається, що прийшов час нарешті зрозуміти, що те, що ллється з вуст таких, як Євген Карась на очі читачів чи то пак електорату – зовсім не божа роса. Настав час зрозуміти, що саме ті, хто радісно скидує руку у нацистському салюті та демонструє Кельтські хрести та символіку есесівських дивізій –  радше перепона на шляху демократичного розвитку суспільства.

Дискредитують країну саме ті, хто сповідує людиноненависницьку авторитарну ідеологію та заперечують рівність та права людини. Такі карасі намагаються сконструювати хибні опозиції – прирівнюючи правозахисників та антирасистів до Компартії та «п’ятої колони» - самі назвіть країну. В той час, коли справжня лінія розподілу проходить між тими, хто обирає демократичний шлях розвитку та соціальну справедливість на противагу тим, хто сповідує авторитарну дискримінаційну ідеологію. Саме останні дискредитують нашу країну перед партнерами у міжнародних відносинах, демонструючи погляди та дії, несумісні з Європейським цінностями.

С14 («СІЧ») є мілітарною молодіжною організацією, що координується членами ВО «Свобода» та об'єднує ультраправих футбольних фанатів та активістів. Угруповання використовує відверто неонацистську естетику (кельтські хрести, свастики, «мертва голова» - як на емблемі афілійованої групи у соціальній мережі «Правий ІНФОЦЕНТР», але при цьому намагається впливати на традиційних націоналістів (залучаючи до «Свободи» колишніх членів «Національного альянсу» , «Молодіжного націоналістичного конгресу», «Тризубу»). С14, беручи участь в офіційному суспільному активізмі (наприклад, в опозиційних та антизабудовних протестах), все ж робить наголос на боротьбі з уявними ідеологічними ворогами - антирасистами та профспілковими активістами лівого спрямування. При цьому фізичні напади на «ворогів» з числа молоді не завжди оприлюднюється, щоб не дискредитувати імідж в очах багато чисельних партнерів поза праворадикальними колами. Варто відмітити, що, вірогідно керівництво С14 активно долучає членів як до акцій соціального спрямування та громадських протестів, так і до фізичних нападів на уявних супротивників та мирні зібрання правозахисників та профспілок.

Євген Карась («Вортекс») - член Київського комітету ВО «Свобода» та консультант народного депутата Андрія Іллєнка - зіграв значну роль у залученні праворадикальних футбольних фанатів до активності у С14. У різних джерелах він фігурує у якості лідера угруповання С14, у тому числі цитуючи його на російському неонацистському порталі «Правые новости»:

«…сообщает Евгений Карась, один из координаторов инициативы С14.»

 Маючи плани брати участь у виборах усіх рівнів, він не приховує своїх ксенофобських поглядів, котрі висловлює у публічних інтерв’ю та особисто закликає до насильства щодо уявних ідеологічних «ворогів» та «лівих»:

«Я не хочу закликати до пацифізму. Нападів на лівих значно менше ніж вони брешуть. Тому що усім зараз зовсім не до них. Однак бити пики комуністам - це завжди благо. І так має бути»

Кого молодий «журналіст» зарахує до «комуністів» наступного разу – відомо лише йому, але очевидно одне – заклики до фізичного насильства на ідеологічному ґрунті заслуговують на найжорсткішу правову оцінку. 

Жертвами нападів найчастіше ставали активісти студентської профспілки «Пряма дія». Вони піддавалися груповим та індивідуальним нападам, зокрема, з використанням газових балонів. Про останні фізичні напади можна прочитати за посиланням.

Однією з останніх ініціатив С14 є проведення турніру серед дітей до 18 років у різних містах України під назвою «Кубок молодого футболу». Під виглядом футбольних турнірів та пропаганди здорового способу життя, як видно з фото звітів у соціальних мережах, неповнолітніх залучають до неонацистського руху. Офіційними організаторами є «формація С14», а куратором проекту – також один з соратників Андрія Іллєнка по ВО «Свобода» - Андрій Медведько. Більш відомий як «Менсон», любитель скидувати руку у нацистському вітанні у картатій сорочці за неперевіреними даними (єдиний непідтверджений поки що факт у цій статті) може працювати у Міністерстві молоді та спорту, тобто пропагувати неповнолітнім неонацистські ідеї ще й за державний кошт. На офіційній сторінці турніру у соціальний мережі розміщено логотип турніру, що прикрашає все той же міжнародний неонацистський символ. Місця проведення матчів також завішуються неонацистською символікою - від «мертвої голови» до кельтських хрестів, достатньо лише погортати фотографії на сторінці у соціальній мережі. Більше того, Медведько відверто заявляє про основну мету турніру – вербування неповнолітніх:

«Кожний хто зіграв на турнірі організованому націоналістами - став націоналістом. Хтось на кілька хвилин, під час вступної промови, хтось лишиться ним на все життя. З двох турнірів, як правило, ми маємо лише одного запаяного активіста, але повірте, це хороший показник»

Про те, як Карась та його соратники органічно підміняють поняття «націоналіст» відвертим неонацизмом, ми могли вже пересвідчитись вище.

«На КМФах відсутня толерантність, відсутні негри….»

«Кілька з них писали "я хочу быть козаком и не хочу что бы сюда ехали вьетнамцы" (12 років автору слів)».

Серед інших екстремістських матеріалів, що пропагуються неповнолітнім з офіційної сторінки «Кубку», можна знайти наступні зображення (скріншоти зроблені, тому, що неонацисти поспіхом почали видаляти свої провокаційні матеріали):

Таким чином, активісти С14 зранку наче захищають знедолених, ламають паркани незаконних будівництв, а ввечері полюють на уявних ідеологічних опонентів та антирасистів. Взимку розчищають дороги від снігу, а влітку «виховують» неповнолітніх свастиками та прищепленням ненависті по представників інших національностей.

Прикро, що діяльність ультраправих бойовиків, що застосовують насилля проти ідеологічних опонентів надто однобічно висвітлюється у медіа, журналісти ніби не помічають темної сторони сучасних робін гудів у Ку-Клукс-Кланівських капюшонах. Варто також відмітити, що ультраправі активно розширюють платформи для пропаганди та просувають активістів у головні видання країни – Євген Карась та Онисія Гарай на lb.ua, пишуть про «суспільно важливі» теми полювання на атирасистів та дозволи на носіння зброї, також на lb.ua працює активіст С14 Олександр Рудоманов. Таким чином, ультраправі поширюють свою пропаганду тоталітарних ідей у вільний від нападів час за мовчазної згоди журналістів та частини громадянського суспільства, що декларує відданість європейським цінностям та правам людини, і водночас надає платформу для висловлення особам, котрі заперечують права меншин та людей з іншим кольором шкіри, а також використовують насилля як метод боротьби з політичними опонентами. Не можна зламати систему, котра побудована на насильстві, підтримуючи такі самі злочинні методи.

Примітно, що активісти С14 після відомого штурму Київради, коли у Євгена Карася знайшли ніж, у колонній залі одразу вивісили зовсім не національну символіку чи навіть не національно-визвольних рухів. Вони вивісили міжнародний символ расистів та неонацистів – Кельтський хрест. На фото Євген Карась, Онисія Гарай, Олександр Рудоманов:

Тому перед журналістами та громадським суспільством постала серйозна дилема, котру здебільшого всі оминають, ховаючи совість за пазуху: чи переважить в оцінці дій угруповання С14 їх добрі справи, чи їх антидемократичні ідеї та «тітушківські» методи боротьби з опонентами? Чи вважали б ви гарним хлопцем людину, що вдень, припустимо, працює пожежником і рятує людей, а вночі – серійний маніяк? Порівняння, можливо, занадто жорстке, проте настав час визначитись, або за Європейські цінності та демократичне врядування, або за насильство та дискримінацію. На жаль, практика показує, що мало кого цікавить, що коїться вночі. Доки ультраправих бойовиків будуть називати лише «громадськими активістами», в Україні не буде ні громадянського суспільства, ні об’єктивної журналістики. 

Ця дискусія може так і залишитись обміном думками в інтернеті, що, як на мене, є абсолютно прийнятним способом вираження позицій та поглядів у сучасному суспільстві, проте, враховуючи методи боротьби з опонентами угруповання С14 та доступні інформаційні ресурси завдяки депутатським посвідченням, можливо, активісти згаданого угруповання будуть намагатися чинити тиск особисто на мене чи моїх близьких через погрози або сплановані злочинні дії. Публікацію особистих фотографій (в тому числі людей, що не мають стосунку до FARE) супроводжених маніпулятивною статтею, спрямованою на розпалювання ворожнечі до антирасистів та правозахисників я вважаю спробою Євгена Карася залякати та натравити радикально налаштованих праворадикалів на осіб, на котрих зведено наклеп у його статті. Варто зазначити, що С14 проводить постійну інформаційну роботу, збираючи інформацію про антирасистів, правозахисників та активістів незалежних профспілок – всіх, кого вони вважають своїми «ворогами» - фотографії , місце навчання або роботи та інші дані для подальших нападів. У Києві лише за останні два місяці постраждали чотири активісти студентської профспілки "Пряма дія".

Однак, хочу зазначити, що FARE - всесвітньо відома та визнана організація, що бореться проти дискримінації на стадіонах під час матчів та проводить просвітницьку діяльність у багатьох країнах.  А також спирається на мережу експертів з більшості країн Європи та світу, працюючи з такими організаціями, як Рада Європи, Європейська комісія та ООН. Тому будь-який тиск, спрямований особисто на мене чи пов’язаних зі мною людей буде сприйнято як агресивні дії з боку згаданих у статті людей та угруповань і зазнає міжнародного резонансу. Будь-який тиск на правозахисників, якого і так достатньо в Україні, стане ударом по міжнародному іміджу України в цілому.

Спираючись на вищенаведене, я заявляю, що мене не вдасться залякати та представити винним у тому, до чого я не маю стосунку. Відколи відкрито виступати проти расизму та політично мотивованого насильства в Україні небезпечно, у своїй боротьбі я розраховую на солідарність правозахисників та представників громадянського суспільства, котрим не байдуже протистояння авторитарним ідеям, дискримінації за будь-якою ознакою, та насильству як методу політичної боротьби, що вже давно засуджується усіма європейськими інститутами, експертами та активістами.