Український казус або урок латини для FARE

Для того щоб розставити крапки над "і" у дискусії навколо санкцій ФІФА проти збірної України необхідно виділити у ній кілька аспектів.

На жаль, у суперечках істина не лише народжується. Часто істина у них губиться. Особливо коли сторони дискусії говорять про різне, змішуючи, як то кажуть, "грішне з праведним". Власне, саме це наразі відбувається у дискусії навколо санкцій ФІФА проти збірної України.

Для того щоб розставити крапки на "і" та розмежувати грішне від праведного у цій дискусії, на мою думку, необхідно виділити у ній кілька аспектів. По-перше, наявність чи відсутність у FARE формальних підстав для вжиття санкцій проти України. По-друге, адекватність міри вжитих проти України санкцій. І нарешті, справедливість критеріїв FARE щодо визначення "забороненої" символіки чи дій вболівальників.

По-перше, я далекий від того, щоб стверджувати наче у FARE не було формальних підстав для вжиття санкцій проти України. Були. Зрозуміло, що серед вболівальників збірної України мабуть є і симпатики нацизму, і расисти. Так само як серед вболівальників збірної України є також комуністи, антифашисти тощо. Є ліберали і є консерватори. І, безумовно, поведінка деяких вболівальників дає підстави для обвинувачень у проявах фашизму, расизму тощо. Тож рішення FARE однозначно не було безпідставним. Підстав для цього рішення поведінка деяких вболівальників збірної України дала достатньо. У даному випадку я не говорю про червоно-чорні прапори, галицького лева чи портрети Бандери з Шухевичем. Мусимо чесно зізнатися, на стадіоні мали місце і расистські вигуки, і фашистські вітання, навіть мінімальні прояви яких вже дають формальні підстави для вжиття санкцій. Dura Lex Sed Lex,  – як казали римські юристи. 

По-друге, одними з наріжних каменів правосуддя є невідворотність покарання та його співмірність провині. Під таким кутом зору, особисто мені видається, що  санкції, вжиті проти збірної України, є неадекватно суровими. Більше того, покарання виглядає як показова акція. На будь-якому стадіоні Європи серед вболівальникв будь-якої національної збірної можна побачити "неполіткоректні" жести, прапори й символи та почути расистьскі вигуки. Проте чомусь FARE не схильне шукати проявів "фашизму" в Італії чи Англії. Тож така надмірна увага до українських стадіонів та  прискіпливість, з якою "експерти" FARE вишукують щонайменші прояви "фашизму" та расизму в Україні, але заплющують очі на куди більші порушення англійських чи німецьких фанів, дає підстави не лише обвинувачувати FARE в упередженості та необ‘єктивності, але й заявляти про "вибірковість правосуддя". Не думаю, що у даному випадку FARE варто керуватися латинською приказкою: Quod licet Jovi non licet bovi.  Бо такий підхід дає достатні підстави говорити про замовний характер справи та шукати замовника…