Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницько

Історичні події в Україні

ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ 17 ст. - національно-визвольна війна українського народу на чолі з Б.Хмельницьким проти національного і соціального гноблення. Причинами війни були політика польського уряду на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, утиски і здирства з боку магнатів, місцевої адміністрації та орендарів і у підсумку - гострий конфлікт між аристократичною соціально вузькоегоїстичною колоніалістською системою польсько-шляхетського панування і демократичними волелюбними прагненнями українського народу.

Найважливішу роль у В.в. відігравало козацтво, котре міцно тримало в своїх руках провід і винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись у 1648 р., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження "козацьких прав і вольностей". Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство. Боротьба носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Її завдання полягали в тому, щоб добитися створення незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу феодально-кріпосницьку модель соціально-економічних відносин й утвердити нову, в основі якої б лежала дрібна власність фермерського типу.

Починаючи з 1646 р., група старшини, очолювана чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Для реалізації задуму вони намагалися скористатися намірами короля Владислава IV залучити козаків до війни з Портою. Однак зрада з боку чигиринського осавула Р.Пешти зірвали виступ. Б.Хмельницький ув'язнюється. Вирвавшись за сприяння друзів на волю, він з кількома десятками осіб негайно подався на Запорожжя.

Зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), Б.Хмельницький зупинився на о. Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил й встановив зв'язки з запорожцями. 21 січня 1648 р. він оволодів Січчю. Через кілька днів на козацькій раді в Січі Б.Хмельницький обирається гетьманом. Саме ці події й знаменували початок В.в.

Українському гетьману вдалося досягти угоди з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про спільну війну проти Польщі. На допомогу повстанцям хан направив 3-4 тис. вершників на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм.

На цьому етапі повстання Б.Хмельницький та його прибічники висували лише ідею автономії для козацького регіону. Козацька територія на заході, в уяві гетьмана, мала доходити до Білої Церкви. Під час переговорів з послами коронного гетьмана Миколи Потоцького повстанці поставили вимоги: вивести польське військо з цих земель, ліквідувати на них "правління Речі Посполитої", надати їм права укладати договори з зарубіжними володарями.

Кампанія 1648 р. принесла блискучі перемоги над кварцяною коронною армією у битві на Жовтих Водахі битві під Корсунем та над шляхетським ополченням убитві під Пилявцями і завершилася походом повстанського війська під Львів і Замостя. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Але Б.Хмельницький ще не позбувся ілюзії, що сильна королівська влада зможе вирішити українські проблеми, і пішов на перемир'я. Перебуваючи під Замостям, Б.Хмельницький активно впливав на вибори короля в Польщі.

1648 рік завершився урочистим в'їздом гетьмана до первопрестольного Києва. Народ захоплено вітав вождя. В урочистій зустрічі Хмельницького брало участь численне духовенство на чолі з митрополитом Косовим, присутній був і єрусалимський патріарх Паїсій. Гетьмана вітали посланці від Молдови, Туреччини, Семиграддя, Валахії. Всі ці обставини змінили настрої й плани гетьмана. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва, тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. У лютому 1649 р. у Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. Їх перебіг показав, що на цей час гетьман, переосмисливши уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшується розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності. Під час переговорів у Переяславі полковник Ф.Джалалій заявив польським послам: "Майте для себе Польщу, а Україна нам, козакам, належить". Значні зрушення у психології переможців виявилися в промові Б.Хмельницького перед польськими послами: "Визволю з лядської неволі народ руський увесь... Поможе мені в цьому вся чернь, по Люблін, по Краків, від якої я не відступаю і не відступлю, бо це права рука наша... Правда є, що я мала і незначна людина, але Бог дав мені, що я є єдиновладцем, самодержцем руським. За границю на війну не піду... Досить тепер маю вигоди, достатку і пожитку в землі і князівстві моїм, по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть ляхи... Не залишиться тут нога жодного князя і шляхетки на Україні, а схоче котрий з нами хліб їсти, хай буде послушний Запорозькому Війську..." В цих словах гетьман, обурений зарозумілим небажанням польських послів сприйняти нові реалії, прохопилися його монархічні прагнення.

Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. У 1649 р. Б.Хмельницький при допомозі кримського хана отримав переконливі перемоги над шляхетським і королівським військами у битві під Збаражем і битві під Зборовом. Але хан Іслам-Гірей ІІІ не дозволив завершити розгром польської армії; він вирішив проводити політику "рівноваги сил", що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й давала б можливість Криму відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі. 8 серпня 1649 р. Б.Хмельницький підписав Зборівську угоду. Її зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію козацької України на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського. Зборівський договір не задовільняв усіх прагнень народу, але все-таки дав можливість будувати армію і державність. На визволених землях, що обіймали близько 200 тис. км², - від р. Случ на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні, - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна держава - Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. Проте завоювання народу не були закріплені законодавчо. Уряд молодої держави відстав від реального ходу подій і переважно перебував у полоні традиційних середньовічних уявлень про державну форму організації суспільства. На одне з центральних місць він ставив затвердження особливих пільг для козацтва як своєрідну плату за повалення польсько-шляхетського панування в Україні. Фактично козацтву відводилося те місце в суспільстві, яке раніше належало шляхті. Тим самим закладалися передумови для реставрації колишнього станового ладу, але вже на національній основі.

Під натиском народних повстань і бойових дій магнати й пани, католицьке духовенство, власники королівщин змушені були залишити свої маєтки і втікати. В результаті феодальне землеволодіння було суттєво обмежене, а кріпосне право знищене. Хмельницький якийсь час стримував зростання великого землеволодіння. Земельні угіддя, залишені панами, захопили козакі і селяни: частина угідь перейшла у власність військового скарбу. Козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками. Міщани отримали змогу вільно і безперешкодно займатися ремеслами, промислами і торгівлею. Козацтво остаточно оформилося в окремий стан суспільства. Зменшення розмірів поборів і повинностей сприяло зростанню економічної спроможності селянських господарств. В містах відкрилися нові можливості для прояву підприємницької ініціативи ремісників і торговців. Зміцнилися позиції православного духовенства. Православ'я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об'єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування.

Поразка у битві під Берестечком (червень 1651 р.) негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності хана, який міг стати на бік Польщі. Все це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням невигідної для України Білоцерківської угоди.

Навесні 1652 р. Б.Хмельницький у битві під Батогом вщент розгромив 30-тисячне польське військо. Фактично було відновлено дію Зборівського договору. Боротьба продовжилася у молдовських походах і битві під Жванцем. Однак чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе, без сильного союзника війну не виграти. Трагедія України полягала в тому, що як соборна держава вона могла виникнути й зміцніти лише під протекторатом одного з сусідів; не було можливості здійснити перехід до незалежності без попереднього залежного періоду. Одним з можливих покровителей України був турецький султан. Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б.Хмельницький схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський "єдиновірний" цар. З пропозицією укласти військовий союз і згодою на васальні відносини гетьман кілька разів звертався до Москви, починаючи з червня 1648 р.

Нова спроба домогтися визволення і об'єднання усіх українських земель в межах національної держави була зроблена зі спробою спертися на допомогу Росії. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив взяти Військо Запорозьке "під високу государеву руку". Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство В.Бутурліна, й у січні 1654 р. в Переяславі відбулися церемонії, що символізували перехід України під царську протекцію. Усні домовленості в Переяславі і затверджені в березні цього ж року в Москві документи утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Росією, відомі в літературі якПереяславський договір 1654 р. При всій його невизначеності Переяславський договір мав далекосяжні наслідки: на міжнародному рівні він засвідчував відокремлення й унезалежнення козацької України від Речі Посполитої; засвідчував визнання Москвою внутрішньополітичної суверенності Української держави і витвореної системи соціально-економічних відносин; відкривав перспективу довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об'єднання земель у кордонах національної держави. Всупереч порушенню його умов Москвою Переяславський договір слугував для наступних поколінь української еліти найсильнішим і найнезаперечнішим доказом суверенності України.

Навесні 1654 р. російська армія розпочала воєнні дії в Білорусі. Їй допомагав 20-тисячний козацький корпус І.Золотаренка. Союзники здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно. Золотаренко захопив південну Білорусь. Але його заходи по запровадженню в Білорусі козацького ладу викликали перший конфлікт з московськими воєводами, які всі здобуті козаками землі вважала "царськими". Восени того ж року поляки, заручившись підтримкою кримського хана, вирушили в похід на Україну. У січні 1655 р. проти них виступив Хмельницький з козацьким і московським військом. Вирішальна битва, що відбулася під Охматовом (на Київщині) (див. Дрижиполе) в останні дні січня, коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це значно послабило надії українців на допомогу царя, який, до того ж, всіляко намагався через своїх воєвод підкорити Україну своїй волі, а козацьке військо використати для завоювання Литви й Білорусі. Тому з 1655 р. Хмельницький розвинув активну дипломатичну діяльність, намагаючись іншими політичними комбінаціями забезпечити незалежність Української держави. Зокрема, налагоджувалися союзницькі відносини зі Швецією. Навесні 1655 р. шведський король Карл Х Густав почав війну проти Польщі. Користуючись цим, Хмельницький з українським військом і корпусом Ф.Бутурліна восени рушив у Галичину, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Оскільки Бутурлін від імені царя вимагав, щоб усі здобуті міста належали царю, то Хмельницький не став штурмувати Львів, а обмежився викупом. Українсько-московське військо здобуло й Люблін, і перед гетьманом відкрилися перспективи об'єднати всі українські землі під своєю булавою. Але тут на допомогу Польщі знову виступив хан. Це змусило Хмельницького відступити від Львова. 20 листопада 1655 р. під Озерною татари атакували українсько-московський табір, і все закінчилося переговорами і втратою досягнень кампанії 1655 року. З кінця 1655 р. Росія, налякана успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб вступити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна. А у Вільні була підписана угода про перемир'я між Росією і Польщею (1656). На польсько-російські переговори українська делегація не була допущена. В Україні це було сприйнято як зраду.

Головною турботою Хмельницького в останній рік його життя було завершення визволення українських земель і унезалежнення від Москви. З метою створення протипольської коаліції він уклав угоди з шведським королем Карлом Х Густавом і семиградським князем Юрієм ІІ Ракочієм. На початку 1657 р. Україна й Семиграддя почали воєнні дії проти Польщі. Козацькі війська оволоділи Волинню, Турово-Пінщиною і Берестейщиною. Шведи захопили більшу частину Польщі. Але незабаром почалися невдачі, і протипольська коаліція розпалася. Ці події були останнім ударом для хворого гетьмана, і 27 липня 1657 р. він помер у Чигирині. Його смерть значно ускладнила справу визволення України: вирвалися назовні внутрішні суперечності українського суспільства, розгорнулася боротьба старшинських груп, яка призвела до Руїни.

Другий етап В.в. (серпень 1657 - січень 1667) позначився різким загостренням соціально-політичної боротьби й посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України. Гетьман І.Виговський повів рішучу боротьбу проти наступу царських воєвод і втягнувся у конфронтацією з Москвою, що логічно привело до укладення Гадяцької угоди з Польщею і Конотопської битви з царським військом. Але український народ не зрозумів політичних комбінацій свого гетьмана, і у внутрішній громадянській війні він терпить поразку. Його наступник Ю.Хмельницький, випробувавши як промосковський, так і пропольський варіанти, теж терпить поразку. Стається розкол Гетьманщини. Росія і Польща домовляються про розчленування українських земель (Андрусівський мир 1667)

На третьому етапі В.в. (січень 1667 - вересень 1676) боротьбу за звільнення і об'єднання України продовжує гетьман П.Дорошенко. На якийсь час йому вдається об'єднати всю Гетьманщину під своєю булавою, але втручання Польщі, Туреччини і Росії в решті решт зводять його зусилля нанівець. На осінь 1676 р. становище Дорошенка стає критичним, і він складає гетьманські повноваження. Лівобережжя остаточно попадає під владу російських царів, а на Правобережжі ліквідуються українські державні інституції. Визвольна війна завершується.

В.в. супроводжувалася численними жертвами і руйнуваннями. Але визвольні змагання мали велике історичне значення: вони привели до витворення національної держави (її частина на Лівобережжі проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х рр. 18 ст.); в ході В.в. формувалася національна державна ідея, що стала для наступних поколінь українців заповітом у боротьбі за незалежність; вони відіграли роль могутнього імпульсу для розвитку національної самосвідомості; сформували нову політичну еліту, що захищала національні інтереси.