ІВАН МАЗЕПА. МОЛИТВА ЧИ АНАФЕМА?

Проклинатимуть чи молитимуться наші нащадки за Івана Мазепу?

Навколо таємничої постаті Івана Мазепи і досі точаться суперечки. Видатний український гетьман, вправний дипломат, хитрий політик, далекоглядний культурний діяч. Ставлення до цієї особи діаметрально протилежні. Хтось вважає Мазепу боягузливим егоїстом, закидаючи йому зраду державних інтересів, хтось  - справжнім патріотом, сподвижником за кращу долю рідного народу. Ким є Іван Мазепа в очах сучасних українців, молитимуться чи ж проклинатимуть його наступні покоління?

Тому, хто об’єктивно аналізує тогочасні історичні реалії, гетьманова поведінка здасться зрозумілою та цілком вивправданою. Чи міг Мазепа покірно склаcти руки перед Москвою, спостерігаючи за тим, як народ стогне від московського насилля? Знущанням не було меж: козаків били палицями, обрубували вуха, палили українські села, плюндрували землі.  Не міг Мазепа бачити Батьківщину під ярмом, тож після чергової “союзницької” ради з царем  почав напружено шукати вихід.

Російські історики позиціонують Івана Мазепу як дешевого зрадника. Та чи можна ж вважати зрадником людину, не байдужу до народної кривди? Угода зі шведським королем Карлом XII була відчайдушним кроком в ім’я спасіння народу. Мазепа добре усвідомлював, що загарбницьких намірів Швеції не уникнути, однак вона була значно слабшим противником у порівнянні з Москвою, тож впоратись з нею було легше.

Лише замовчування та перекручування фактів допомогли російським історикам зробити з Мазепи зрадника. Чого ще треба було найзаможнішій та найшанованішій людині в Європі? Невже слави та багатства? Чи міг досвідчений 70-річний старець тогочасних релігійних переконань кривити душею, цілуючи хрест, заприсягаючись перед  Богом у тому, що не для своєї користі угоду зі шведами укладає? Все це доводить, що поштовхом до радикальних дій було всеобіймаюче бажання щастя та спокою рідному народові. Якщо нині це вважається державною зрадою, то відповідь слід шукати у викривленні морально-етичних цінностей наших сучасників.

Однак  сталося не так, так мріяв Мазепа. Полтавська битва була програна, шведи розгромлені. З того часу “з великої милості” Петра I українські ниви стали житницею Росії, українські багатства - імперською власністю, а український народ  - мужицькою робочою силою.

Хоча фактично Мазепа не здійснив у життя переможних планів, його ім’я не стало символом поразки, адже він продовжив справу славного Богдана, надихнув наступні поколння на національно-визвольну боротьбу, запалив у серцях українців священний вогонь непокори та волелюбства. Можливо, саме його безмежній вірі та надії в український народ ми завдячуємо сьогоднішньою довгоочікуваною незалежністю. Якщо ви не можете з цим погодитись, погодьтесь хоча б з тим, що вклад у розвиток національної культури Івана Мазепи важко недооцінити. За його сприяння Києво-Могилянська академія отримала статус колегії, було збудовано та відновлено ряд монументальних споруд у стилі українського бароко, забезпечено багато церков та монастирів цінними речами.

Мені хочеться вірити, що мине епоха мовчання, страху та сфабрикованої інформації. Я сподіваюся, що наші онуки вважатимуть Івана Мазепу одним з найвизначніших українців, що віддав власне життя за визволення Батьківщини з-під московського гніту. Адже не можна проклинати людину,зявдяки якій у нашому паспорті красується таке оміяне й горде ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ.