Есе на тему: Угода про асоціацію з Європейським Союзом, або що відбувається?

І ви дійсно вірите, що Україна справді виконує всі зобов'язання для підписання угоди про асоціацію?

В останній час пристарастні навколо 3-го саміту “Східного Партнерства”, який як ми знаємо пройде в дружній та з повною впевненістю можна стверджувати братній для нас Литві не вщухають. З різних сторін можна почути відмінного змісту прогнози як і значного економічного зростання, так і апокаліпстичної катасрофи, що може стати прямим наслідком після можливого підписання Угоди про асоціацію в листопаді в Вільнюсі. Більше того, разом з такими сценаріями можна спостерігати за симулякрами різних гравців щодо намірів підписання угоди на політичній дошці української політики. Одні так би мовити борці за народні блага паразитують на тому, що угоду в ніякому разі не треба підписувати, бо вона призведе до зростання цін, закриття цілих підприєств, поширення безробіття та втрати цілих галузей економіки. Інші в такому ж дусі виступають за підписання, але якщо ми говоримо про владу, то вони зайнявши до того нішу опозиції стосовно питань євроінтеграції, ратують, що це воля українського народу, саме того народу, для якого діюча влада не здатна нічого іншого запропонувати як от проведення особливих, - я би сказав, - заходів щодо стримування розвитку середнього класу, не допуску зросту громадської активності і намагання повністю економічний добробут громади поставити під свій контроль. Гарний сценарій побудови Європи в Україні, чи не так?

Про політику влади в широкому розумінні як стратегії самоствердження та торування шляху для виживання в майбутньому, можна багато ще чого сказати, але давайте не про це. Традиційно, теперішні представники опозиції заявляли про свої наміри щодо євро-атлантичної інтеграції, але сьогодні в них хворобливо все звелося до питання щодо Юлії Тимошенко. Беручи до уваги ті сигнали, які можна почути як від європейців, так і від влади з опозицією, ситуація з Тимошенко дійсно стала символічною та співзвучною з підписанням угоди. Європа виступає, що не повинно бути політичних переслідувань та порушень прав опонентів, це стосується не особисто Тимошенко, це стосується всього державного механізму, щоб це не повторювалося ніколи більше в Україні, щоб були закладені такі основи, що питання вибіркового правосуддя було таким, яке в принципі не можливе. Не прямо, але європейці натякають, що за такими сценаріями можливо саджати за грати як діючого президента Януковича так і представників його оточення. Звісно, Європа не завжди звертає увагу на те, що собою являє політична система України, і яким чином вона постала, або що впливало на її розвиток і продовжує впливати на становлення, адже відомо, щоб знаходитись в Україні при владі в умовах, коли це довгострокова можливість для позиціювання себе як головного володаря і втіхою того, що тебе “поважають”, то треба робити все для посилення своєї влади та вимагання відповідної лояльності до такого управління, що ми і бачимо на протязі вже більше трьох років президентства Януковича, який активно зміцнює та готовий і надалі посилювати свою владу, бо в інших умовах з ним ніхто не буде рахуватися і до того ж різні олігархічні та напівкримінальні групи будуть вижимати з нього свій меркантильний зиск, як це було на протязі всього періоду президентсва Ющенка.

Тимошенко є свідченням та символом тої брудної стратегії влади, яка отримала назву вибіркового правосуддя. Рада Європейського Союзу міністрів закордонних справ країн-членів спільноти у своїх висновках від 12 грудня 2012 року вказала Україні, що вирішення питання вибіркового правосуддя є одним із критеріїв для того, щоб Угода про асоціацію була підписана. Я не хочу детально на цьому більше зупинятися, але можу прямо сказати, що це помилка, як вважають в опозиції, що звільнення Тимошенко буде свідченням існування розвинутої демократії чи поштовхом для відчутної демократизації країни. Мене взагалі дивує, що такі от пункти стоять перешкодою для підписання або не підписання угоди. До кінця 2010 року ні в кого не прийшло б на думку, що в Україні усувають політичних опонентів в такий спосіб, відповідно, коли офіційно були розпочаті переговори про укладення угоди про асоціацію в 2009 році, такої проблеми не було, і європейські політики би не їздили так часто на зустрічі з Януковичем, як ми це спостерігаємо в 2013 році. Самі порахуйте скільки разів вже ми бачили вживу Віце-канцлера, федерального Міністра закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле, Міністрів закордонних справ Польщі Радослава Сікорські, Литви Лінаса Лінкявічуса, Швеції Карла Більдта…

Я все це веду, що Україні насправді ще далеко до того, щоб в короткостроковій перспективі наблизитися до Європи. Так, ми маємо молоду державу, але традиція управління та відправлення влади на нашій території не змінюється і зберігається вже протягом багатьох століть та передається в спадок в умовах, яка б адміністрація чи влада на нашій території не панувала. Навіть за більшовиків кардинально, крім як тяжкої психологічної травми Україні не завдали. Віками давно сформована традиція відправлення влади зберіглася крізь більш ніж 70 років комуністичного панування, хоч і було це все витиснуте в певні обмежені рамки. От наприклад, багато в Україні людей впевнені, що з тими стартовими позиціями, які Україна мала в 1991 році, при умові, що політика була би по-іншому поставлена, наша держава мала би стовідсотковий шанс ввійти в європейську сім’ю разом з усіма десятьма державами, які приєдналися до ЄС в 2004 році. Мене самого дуже цікавило це питання, і я задавався, що сталося, або що пішло не так, що ми опинилися зовсім на іншому роздоріжжі?  Отримавши незалежність, Україна зустріла нову перешкоду, а саме відсутність досить довгий час власної державності, та постійна пригніченість населення призвели до втрати такого розуміння як державницьке мислення, готовності до сумлінного ставлення до своїх справ з співставленням особистої діяльності кожного окремого громадянина до праці також і для блага держави, готовності відстоювати державу.

Наприкінці 1980-х та початку 1990-х в Радянському Союзі спостерігався процес послаблення влади, центр якої був в Москві, все це призводило до того, що поставав дефіцит влади в умовах, коли центр вже був не в змозі відправляти головні свої державницькі функції як-от збирання податків, гарантування безпеки громадянам і дотримання встановлених правил співіснування. В таких умовах з першої сторони введенням нібито демократичних практик, почало з’являтися більше свободи на місцях, що дало поштовх за умов послаблення центру зросту та посиленню напівкримінальних, а інколи цілком кримінальних угруповань, які почали виступати від імені держави, або почався відбуватися процес ”захоплення” держави із середини цими группами. Паралельно, беручи до уваги те, що власніть була державною, то з появою дефіциту влади директори заводів, підприємств та інших багатств держави почали цю державну власніть привласнювати собі, та використовувати її як приватну. Таким чином на місцях почали формуватися свої правила поведінки, що вилелося в злиття нових “приватних” власників з кримінальним світом. На місцях міліція та інші структури були не взмозі повноцінно виконувати свої функції, і з’явилися групи, які почали новим приватним власникам пропонувати захист та безпеку, якщо ті зі свого прибутку будуть платити певні відсотки. Саме так почала формуватися мафія, і в цих умовах поступово цей напівкримінальний світ почав виконувати та заміщяти функції держави, тоді ще радянської держави з центром в Москві. В таких умовах постала Україна, в 90-ті сформувалися головні олігархічні клани з числа нових приватних власників та криміналу. Поступово вони поставили під свій контоль всі головні державні органи, як Верховну Раду (процес завершився в 1998 році після парламентських виборів, згідно на той момент виборчого закону, великі підприємці могли балотуватися в парламент), уряд і так далі. Президент Кучма відгравав більше роль своєрідного брокера поміж олігархісними кланами, постійно маневруючи поміж ними. Саме Кучма зрозумів, що президенту ці групи повинні вивляти своєрідну повагу та лояльність. Що до речі сьогодні дуже успішно реалізує Янукович, маючу вже потужну машину та важелі примусу як на олагархів, так і на депутатів Ради по забирання в них депутатських мандатів, не дивлячись на те, шо хоча Янукович і намагається відсторонюватися, що він нібито тут ні до чого.

А тепер відштовхуючись від вище сказаного, чи можна очікувати, що проблема вибіркового правосуддя в Україні може вирішитися просто звільненням або вирішенням іншим способом ув’язнення Тимошенко? Я впевнений, що на виборах Президента 2015 року діючий президент піде на все, щоб зберігти свою владу, в цьому ключі я повністю покладаюся на тривожні прогнози Freedom House, що після можливого підписання Угоди про асоціацію ситуація з демократією в Україні перед виборами 2015 року буде тільки погіршуватися. Такий сценарій демонструє, що після підписання угоди про її ратифікацію всіма 28 країнами-ченами ЄС не може бути і мови. Більше того, не треба забувати, що ЄС може в будь-який момент призупинити угоду. Адже ми вже чули не один раз, і тут я хочу згадати візит 21 червня в Україну наближеного до Ангели Меркель міністра Гідо Вестервелле, який сказав, що Європа це система цінностей, які розділяють всі країни-члени, а в цій системі цінностей таких явищ як вибіркове правосуддя не може існувати. Інше питання, давайте собі уявімо, що на виборах Президента в 2015 році перемагає новий кандидат, який не має відношення до діючої влади. Чи повірите ви, що він спокійно дасть Януковичу та команді жити собі далі? Напевно так, якщо у нового президента буде відсутня сила волі та характер, але мені здається, що незрілість демократії та молодість держави в таких умовах призведуть до того, що новообраний президент зверненться до традиційних практик відправлення та утвердження своєї влади в сенсі прибирання політичних опонентів. Тут більш точно треба казати, що будуть у владних щаблях відбуватися процеси зміни еліт, хоча в Україні як ми знаємо завжди було багато людей без чітких принципів, що буде штовхати їх шукати можливості для пристосування та збереження своїх позицій в нових умовах.

Чи треба казати, що в таких умовах ратифікація та повноцінна імплементація (введення в дію) підписаної угоди прискориться, відповідь тут однозначна, звісно, що ні! Тим більше, що процес “притирання” нового президента до крісла може затягнутися на довгий час.

А тепер давайте повернімося знову до самого факту можливого підисання Угоди про асоціацію.

Всім відомо, що саме вимагається від України для підписання. Коротко, щоб не затягувати час повторю, реформа правової системи займає чільне місце. Тут мова іде і про прокуратуру, і про суди, і юстицію загалом. Говорячи про прокуратуру, то головню вимогою є, усунунення можливості впливу та втручання в роботу та процес прийняття рішень стосовно Генерального прокурора та прокурорів всіх рівнів зі сторони президента, Верховної Ради та інших зацкавлених акторів, які до прокуратури не мають ніякого відношення. Тут мова йде також і про призначення прокурорів, яких ми всі знаємо без погодження та селекції Адміністрації Президента не “затверджують”. “Венеціанська комісія” нібито дала позитивну оцінку законопроекту про прокуратуру, вказавши при цьому на недоліки, які не були усунуті. За думкою європейських експертів новели влади в пропонованому законодавстві є суттєвим проривом на відміну від діючого законодавства та всіх попередніх намагань щось в цій царині змінити, але це “нове” не змінює головної вимоги, а саме вивільнення всієї прокурорської вертикалі від сторонього впливу. Далі можна не продовжувати писати про прокуратуру, бо головна вимога щодо неупередженості прокурорів перед самітом у Литві не виконана. Тут можна згадати слова Комісара ЄС з питань розширення та політики сусідства Штефана Фюле, який якось натякав, що якщо один з необхідних критеріїв не буде виконано, то угоду не буде підписано.

Далі давайте згадаємо ще один важливий момент. До пріоритетних обов’язків щодо підготовки до підписання ЄС радить Україні прийняти єдиний уніфікований виборчий кодекс, коли будь-які виборчі перегони як от президентські, чи парламентські, чи місцеві будуть проводитися за одним чітким прозорим законодавством, і це законодаство буде єдиним як кажуть на роки. Хочу в цьому аспекті дещо повернутися на декілька років назад. Скажімо причиною прийняття виборчого закону по пропорційним спискам в 2004 році полягало в тому, що в Україні існувала нагальна необхідність посилити партійний вплив на суспільне життя, посилити громадські рухи та позбутися ганебного явища у вигляді неструктурованості та розбалансованіості парламенту. Крім того, це аткож було покликано необхідністю сприяти побудові потужних партій для прийняття у формуванні державної та публічної політики. Саме негативна оцінка “Венеціанської комісії” в пункті щодо виборчого законодавства, що парламент обирається наполовину по виборчим спискам політичних партій, і на половину по одномандатним виборчим округам є кроком назад та тою ситуацією, коли партійне будівництво скажімо так призупиняється, і політичні партії та рухи стають вразливими до впливу зі сторони влади. Я не хочу аналізувати пропоновані новели по виборчому законодавтсву, але знову ж таки чи можна казати, що Україна дійсно справилася з завданням щодо прийняття нового виборчого законодавства, напевно що ні! До речі влада не прибрала зі своїх виборчих пропозицій пункт за яким окружні виборчі комісії формуються членами тільки від пратій, які в парламенті мають фракції, інші партії своїх членів можуть подати до комісій ьільки у випадку проведення жеребкування, але все це так, адже по суті окружних комісій не повинно бути, якщо необхідно вводити повноцінну пропорційну систему. Звісно це короткі нотатки з моєї сторони, адже тут можна багато чого сказати, але ще один обов   ‘язок для підписання угоди про асоціацію стає під питання.

З огляду на згадані мною законопроекти про прокуратуру та виборче законодавство, та отримані висновки “Веенціанської комісії” влада зайняла хитру позицію по введенню української спільноти в оману, що нібито все повноцінно європейським иекспертами схвалено, але ніхто зі сторони влади, ні в Міністерстві юстиції, ні де інде не каже чітко та правдиво про ті зауваження, які зробила “Венеціанська комісія”…

Інколи ще до речі хочеться у шанованих експертів з “Венеціанської комісії” спитати, чи вони роблячи свої рекомендації, перед цим вивчають скажімо так місцеві особливості розвитку політичної системи України та справжній характер політичного режиму, а то мені здається, що кажучи про якісь позитиви, вони далекі від реальності…