Внесок українських культурних діячів у розвиток освіти слов’янських народів

Внесок українців у розвиток освіти всіх слов’янських народів часто применшують, кажуть про те, що української культури, а отже й освіти взагалі не існувало. Але цей погляд, щиро кажучи, є примітивним.

Внесок українців у розвиток освіти всіх слов’янських народів часто применшують, кажуть про те, що української культури, а отже й освіти взагалі не існувало. Але цей погляд, щиро кажучи, є примітивним і не має ніякого історичного підгрунтя. Навпаки, українці займають таку ж важливу сходинку в розвитку слов’янських народів, як і будь-який інший представник цих народів.

Українські культурні діячі активно сприяли розвою освіти слов'янських народів. Процес самовизначення українського народу (XIV – XVI ст.) характеризувався тим, що не збігався з будівництвом державності (як це відбувалося, наприклад, у Росії), а розвивався як духовно-культурний рух, спрямований на усвідомлення власної національної самобутності. Він збагатив європейську культуру доби Реформації, вилився у широку гуманістичну і реформаційну течію. Українська культура мала зв’язки із Західною Європою і це сприяло активному розвитку нашої культури, освіти, науки. Дуже багато студентів із України навчалися у кращих закордоних навчальних закладах на той час, а саме: у Болоньї, Падуї, Кракові, Празі тощо. Друковані видання грецьких, римських і західноєвропейських авторів доходили до Росії насамперед через Україну та Білорусь. Так, наприклад, у 1477 p. київські купці завезли до Новгорода із західноруських земель трактати "Шестокрил" та "Космографія", що давали знання з астрономії.

Для того, щоб зрозуміти наскільки великим та важливим був внесок українських культурних діячів у розвиток освіти слов’янських народів, треба зрозуміти спочатку, де був центр культури та освіти в нашій країні.

У XVI – на початку XVII ст. важливим осередком культури і освіти стає Острозький центр, заснований 1576 p. у м. Острозі. Дуже багато видатних українських діячів працювали в цьому місті. З ним пов'язана діяльність українського вченого та письменника М. Смотрицького, білоруського вченого А. Римші, польсько-українського поета С. Пекаліда та ін. Також при сприянні православних братств в Україні діяли численні школи. Вони забезпечували високий рівень освіти і виховання. При братствах функціонували також друкарні, що видавали крім підручників богословську та наукову літературу. Друкарні були у Києві, Чернігові, Львові, Острозі тощо. Часто майстри друкарської справи переїжджали з регіону у регіон для того, щоб налагодити книговидавничу діяльність. Серед таких відомих майстрів були І. Федоров, П. Беринда, Ф. Скорина, Т. Земка.

У 1654 p. за Березневими статтями, підписаними Богданом Хмельницьким, відбулося приєднання Лівобережжя України до Росії. Рівень освіти в Україні на той період був значно вищий, ніж у Росії, тому наша країна надзвичайно сильно вплинула на розвиток освіти, науки та мистецтва Росії. Вплив української культури на московську відзначав Іван Огієнко та інші українські вчені.

Особливе значення у розвитку української та російської культур мала діяльність Києво-Могилянської колегії, заснованої Петром Могилою у 1632 році (а з 1694 p. – у статусі академії). За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання проводилось латиною. Багато з тих, хто навчався у Києво-Могилянській академії стали вченими та відомими діячами культури. Так, у 1649 p. боярин Ртищев запросив з Києва до Москви вчених монахів і створив школу у заснованому ним Андріївському монастирі. У 1664 p. до Москви приїжджає Симеон Полоцький (1629 – 1680), який став вихователем царських дітей. Він був також викладачем створеної для нього монастирської школи, що випускала освічених чиновників для державних установ Росії. перша праця з руської історії, «Синопсис», 1674 р., була створена у Києво-Могилянській колегії. Цей твір залишався найпопулярнішим серед українців і росіян твором про власну історію до появи праць Ломоносова і Карамзіна.

В Україні у XVI – XVII ст. поширюються релігійно-філософські ідеї гуманістичного спрямування, що лягли в основу суспільно-філософського руху Просвітництва.

У XVII ст. в Україні активізується розвиток світської культури. В архітектурі збільшується кількість світських будівель, тобто житлових та громадських, адміністративних, торговельних, видовищних.

Український архітектурний стиль вплинув на російську архітектуру. Наприклад, у храмах сіл Троїцько-Ликове та Філях під Москвою. У свою чергу в архітектурі України другої половини XVII ст. помітний вплив російського стилю, особливо при забудові нових територій на півдні. Ознаками такого впливу є спорудження храмів на підклітях, сполучення в одній споруді храму, дзвіниці й трапезної, а також своєрідність декору на фасадах (Покровський собор у Харкові, 1689).

Саме вчені України, науковці Києво-Могилянської академії, започаткували слов'яно-греко-латинську академію в Москві. Ініціатором її створення став С. Полоцький у 1687 році. Тривалий час її протектором був С. Яворський, якого в 1700 p. відкликали із Київської академії і за царським наказом висвятили на митрополита Рязанського та Муромського. С. Яворський для зміцнення слов'яно-греко-латинської академії запросив з Києва не лише викладачів, а й студентів.

Культурно-просвітницький рух в Україні XVIII ст. характеризувався утвердженням гуманістичних поглядів на людину. На утвердження гуманістичних ідеалів була спрямована філософія Сковороди. Його етичне вчення було близьке світобаченню українського просвітника С. Гамалії.

У XVIII ст. розвиток української культури стимулювався взаємовпливом та інтеграцією у їх зміст загальноєвропейських стилів і художніх течій. Особливо позитивно вплинули на розвиток архітектури, живопису та музики стилі бароко і класицизм.

Загалом, українські діячі мали сильний вплив на розвиток не тільки освіти, а й культури слов’янських народів. Зокрема це можна побачити через взаємовплив у архітектурі України і Росії. А завдяки українським навчальним закладам світ побачив науковців, культурних діячів, які рушили з місця розвиток української та й західної культури. Бо, як кажуть, нація пізнається через її культуру і саме через культуру кожна нація залишає свій певний відбиток в історії світової культури.