Констянтин Острозький - захисник українсього православ'я

«Схилімо ж свої чола перед маєстатичною постаттю князя Константина Константиновича Острозького … вшановуючи його подвиги народні, його несмертельні заслуги в історії.." - І.Власовський

Князь Костянтин Іванович Острозький – людина, про життя якої можна було б зняти хороший історичний фільм. З 1460 до 1530 року, себто за свої 70 років, він один устиг зробити для України більше, ніж цілі покоління після нього. Побував і воєводою, і гетьманом. Створив Острозьку академію, займався меценатством. При цьому володів землями, що більші за сучасну Тернопільську область. Мав право на престоли Польщі та Росії. Визнаний святим.

Проте ми поговоримо про нього, як захисника. Захисника наших земель та більше того, нашої віри. А отже, захисника України.

Через володіння Острозького простилався Кучманський шлях (аналог Чорного шляху татар, але спрямований на Поділля). Литовський уряд не був спроможний зупинити набіги, а терпіти таку сваволю Князь не хотів, тому почав об’єднувати загони козаків та регулярні сили і зробив це настільки вдало, що розбив похід татар 1508 року. Вже 1512 року ініціатива була підтримана Польським військом, яке віддавало честь козакам атакувати першими, адже ті були оборонцями, перш за все, своєї (!) землі. І наші сили знову отримують перемогу. Загалом під його командуванням ми 60 разів билися з турками!

Сигізмунд Старий настільки вражений успіхами Князя, що присвоює тому звання литовського гетьмана, себто головнокомандувача усіма військами Литви! На цій посаді Острозький починає будувати фортифікації, створює перші залоги на Кучманському шлясі, укріплює замки.  Оборона була такою успішною, що змусила татар перейти на «Чорний» шлях і рушити на Волинь в обхід. Проте Острозький зустрів їх і тут та ще довго гнав до Криму.

У 1527 році війська Князя втримали наступ татар на Київ, а доганяючи ворога, якого вів сам хан, ще й звільнити тисячі невільників. Тоді гетьману було вже 67 років! Цю перемогу Сигізмунд Старий сприйняв так радісно, що влаштував у Кракові тріумфальну зустріч.

Але не лише від татар захищав свої землі Острозький, у 1514 він вступив у бій з Московською армією і винищив ту «до ноги» як згадують сучасники.

Його ж син Василь-Костянтин Костянтинович Острозький захищав її духовно – його називали «стовпом православ’я». Костянтин жертвував гроші Києво-печерській лаврі, будував нові храмі, давав гроші на школи. Відомо,що на власний кошт князя було побудовано 20 монастирів й 600 церков, відкрито перші духовні школи для отримання належної освіти духовенства. Крім цього, найбільшим дітищем Князя є Острозька академія – про яку сучасник, архимадрит Захарія Колистенськийпише : „Згромадилися тут (в Острозі, при дворі князя) ритори, рівні Демосфену, та інші різні філософи; знайшлися й знамениті математики та астрологи (астрономи), як Ян Лятос (з Краківського університету), що новий календар зганьбив і друком довів, і що він невільний від помилок. Церква та двір княжий повні православних учителів, євангельських і апостольських, повні богословів правдивих, які знають богословіє й праву віру від богословів Діонисія, Афанасія та інших богословів і від соборів та патріярхів східніх”.

Також, син свого батька, він виступив проти Брестської унії, яку хотіли укласти за його спиною, розуміючи, що "патронат" польського короля над рідною вірою завдає значної шкоди,1592 князь добився неймовірної речі - щоб свої призначення й дії,щодо церковних справ король робив у порозумінні із ним. 

Але уніати наполягали, 1596 неминуче наближався, тому Острозький видає свої умови для об’єдання церков:

1) збереження обряду;

2) заборона католикам забирати православні церкви;

3) заборона переходити на латинський обряд;

4) зрівняння православного духовенства в правах з католицьким;

5) повідомлення в справі унії патріархів;

6) повідомлення про те Москви і Молдавії;

7) поліпшення внутрішніх справ Православної Церкви;

8) відкриття шкіл для православного духовенства.

Але на Соборі їх проголошено не було.

Острозькі, як батько так і син, боронили Україну: культуру, територію, релігію. Мало хто і до наших часів зміг повторити їхні звершення. Нація, що має таких людей, просто мусить бути процвітаючою, інакше… вони віддали себе даремно.