До виборів президента у 2015 році ще здається так багато часу, але вже сьогодні головні опоненти повинні визначитися із своїми основними цілями та напрямами дій під час виборчої кампанії. Для опозиційних сил робота із визначенням цих цілей та напрямів є вкрай важкою, ніж для при владної команди президента адже на фоні останніх подій, щодо європеїзації президента та взяття курсу на євроінтеграцію поставило опозицію і не без того у складне становище. Тепер опозиційні сили залишилися без своєї основної альтернативи, яку вони пропонували для громадян України, а саме курсу на євроінтеграцію до якої до не давно з пересторогою ставився В. Янукович. Але сьогодні шальки терезів розвитку євроінтеграції переважили на бік президента. То чи є шанс в опозиції у 2015 році? Для відповіді на питання я запропоную дві моделі поведінки, які покажуть як потрібно діяти опозиції аби виграти вибори президента у 2015 році.
Для початку підготовки до президентських виборів опозиційним силам у складі ВО «Батківщина», «Удар», ВО «Свобода» потрібно розробити нову стратегію роботи із електоратом. Ми вже довгий час спостерігаємо розкол електоральної карти України, коли західні та центральні регіони включно з Києвом голосують на президентських виборах за опозиційного кандидата, а східні та південні за кандидата від Партії Регіонів. Електоральний розкол зовсім не сприяє опозиції для перемоги на виборах президента у 2015 році. Проте потрібно врахувати той факт, що опозиційні сили ніколи не працювали із виборцями у східних та південних регіонах, вважаючи їх пропащими регіонами для виборчої кампанії, оскільки там і так все охоплено Партією Регіонів та її соратниками. Але це одна із серйозних помилок позиційних політтехнологів. У східних та південних регіонах проживає велика кількість виборців, що чисельно переважає виборців західних та центральних регіонів України. Головний електорат знаходиться там і поки що, він через відсутність альтернатив нічого не бачить крім Партії Регіонів. І можна довго говорити, що Партія Регіонів тисне через адміністративний ресурс на виборців і шансу переходу їх на бік опозиції немає. Але це насправді не так. Якщо врахувати одне із ключових правил ведення виборчої кампанії про активну агітаційну роботу із тими виборцями, які вагаються за кого віддати свій голосувати або з тими, які на боці іншої політичної сили, то з нього випливає висновок, що сьогодні опозиційним силам України потрібно не лише об’єднатися, але й зосередитися на східних та південних регіонах. Ні для кого не секрет, що в так званих пропрезидентських регіонах існує велике розчарування у політиці самого президента і рейтинг за останніми даними є для В. Януковича невтішним та продовжує стрімко падати. Тому для позиційних сил є великий шанс розгорнути свою виборчу кампанію для виборців східних та південних регіонів, бо ті виборці, які є основним електоратом опозиції і так за них голосуватимуть, а відібрати відносно велику частину голосів у В. Януковича у 2015 році є доволі реально. Команда президента вже застосувала подібний хід, використавши євроінтеграцію як засіб впливу на електоральний вибір громадян західних та центральних регіонів, чого тільки коштує перемога Партії Регіонів та її кандидатів у більшості виборчих округах на Закарпатті, де вкрай негативно сприймали сьогоднішнього президента та його політичну силу. Що ж сьогодні маємо вдалий хід політтехнологів відпрезидента. Думаю опозиції треба задуматися та починати вже зараз діяти. Розгортати виборчу кампанію у східних та південних регіонах України і намагатися переконувати виборців, пропонувати їх напрями злагодженої політики та допомогу у вирішенні їхній проблем. Також доречно пояснити громадянам, які орієнтуються на політику сусідньої держави Росії те, що там відбувається можливе лише через наявність величезних ресурсів, а в Україні їх немає і навряд чи нам їх подарують. А тому заробітні плати, пенсії та робочі місця не можливі такі як в Росії, отже потрібно зосередитися на тому, що маємо а маємо ми не мало. Але це «не мало» знаходиться в руках олігархів і вони не збираються його віддавати. Запропоноване мною переконання не є рецептом до переходу виборців відразу на бік опозиції, але певні зрушення відбудуться, якщо діяти регулярно. Це лише одна із моделей поведінки, що на мою думку допоможе опозиції перемогти на виборах у 2015 році.
Наступним важливим кроком для опозиції це висування єдиного кандидата у президента, що має відбутися вже найближчим часом для того, щоб підвищити свої шанси на перемогу. Але сьогодні ми бачимо, що об’єднаній опозиції замало об’єднання, потрібне також узгодження інтересів. Єдиного кандидата ніхто поки що не збирається висувати, водночас йде внутрішня боротьба. Як видно опозиційні лідери розраховують на свої рейтинги у другому турі президентських виборів, де вони нібито перемагають В. Януковича. Проте погляди електорату можуть зіграти зли жарт на тлі євроінтеграційного напряму діючого президента, оскільки втрата його підтримки відбувається на Сході та Півдні, але останнім часом вона зростає на Заході та в Центрі України. У такому випадку А. Яценюку, В. Кличку, О. Тягнибоку, А. Гриценку та іншим потенційним кандидатам у президенти потрібно вирішити хто піде на президентську кампанію. Це має бути лише одна людина, але цього теж замало для гарантованої підтримки електорату вже зараз потрібно визначити кого у разі перемоги майбутній президент від опозиції призначить прем’єр-міністром, міністрами у стратегічних галузях економіки та соціальної сфери, головою Адміністрації Президента, а також на інші керівні посади держави. Цей хід в очах виборців буде сприйматися як чіткість та злагодженість політики, що підвищить шанси на виборах у 2015 році. Але поки, що опозиція не рухається у бік запропонованої мною бажаної моделі поведінки.
Сьогодні ж відбувається лише втрата шансів на перемогу. Звичайно я не кажу, що запропоновані мною моделі бажаної поведінки є стовідсотковою гарантією перемоги, але це елементарні речі, які варто зробити вже зараз аби потім на нарікати на провали виборчих кампаній та виборчу культуру громадян.