Національностей багато – країна одна

Погляд через призму багатонаціонального Закарпаття

Завелася у наших чинуш така звичка – триндіти про справи національні. Наприклад,  колишній губернатор Закарпаття Олег Гаваші (угорець за національністю) часто любив розпатякувати, що на території Закарпаття мирно живе понад 100 національностей, а наш край завжди славився толерантністю. Ясно, що такі слова медом лягають на душу стареньких жіночок (бо працездатне населення "по світах" на заробітках, але про це губернатор не говорить, бо його основна місія – міжетнічне порозуміння), яким що не скажеш – у все вірять, бо то "влада каже". Пане губернаторе, перепис 2001 року показав, що населення Закарпаття на той час становило 1 мільйон 255 тисяч, з них українців – 1 мільйон, або 80%. Ваших рідних угорців, пане Гаваші, тут живе 150 тисяч, це – 12%, румунів – 2,6%, росіян (привіт Совєтскому Союзу!) – 2,5%, циганів – 1,1%, словаків і німців – 0,5% і 0,3% відповідно. Не треба бути губернатором, щоб на основі цих сухих статистичних даних визнати, що Закарпаття – це область, в якій абсолютну (пане Гаваші, зауважте це слово!) більшість становлять українці. Живуть на території Срібної Землі й інші національності, яких чисельно зовсім мало, але це аж ніяк не привід заявляти, що наш край багатонаціональний. Подобається це комусь чи ні, але Закарпаття – край український, і живуть в ньому переважно українці. Більше того, пане губернаторе, відкрию вам велику таємницю – майже в кожній області України живе понад 100 національностей – бо всюди знайдеться один-два чи то греки, чи то гагаузи, вірмени, македонці, казахи, поляки, білоруси, кенійці, китайці (список можна продовжити), та це не дає нам підстави говорити про багатонаціональність.

Теза про вічний спокій і толерантність теж вводить здоровий глузд у паніку. Те, що закарпатці майже тисячу років жили під мадярським ярмом, не означає віковічного миру і толерантності. Згадайте, що було з народними школами, із забороною рідної української мови під час цього горе-панування угорців, або хоча б про те, як угорські фашисти по-звірськи вбивали у 1939 році захисників Карпатської України. Це ваша толерантність? Чи толерантність у тому, аби на Берегівській міській раді висів угорський прапор (куди дивиться СБУ?!), чи у встановленні в Мукачівському замку на висоті 33 метрів турула (угорський національний символ)?

Про русинів взагалі говорити не хочу. На яку п’яну голову комусь придумалося створювати й узаконювати рішенням обласної ради національність "русин", вгадати важко. Сіяти смуту в неосвічених головах легко, засновником нації бути почесно, якби не було так смішно. Якось довелося мені на одному ювілеї вислухати тираду літньої людини (про нього можна сказати так, як і про Януковича: старість прийшла, а де ж мудрість?), про те, що Закарпаттю треба відділитися від окупантів (тобто від України), а жити ми, мовляв, будемо з того, що через область проходить газопровід, і всі нам платитимуть за транзит. Якщо вам, нешановні націєтворці, захотілося дармової гречки, лягайте в лікарню – там годують безкоштовно. Можна би було вам курорт і у в’язниці зорганізувати за такі "заяви", там харчування теж "на шару", але чомусь наші правоохоронці з тим не квапляться. Та на все свій час – Бог палицею не йде бити, як то кажуть.

Завершуючи, хочу додати, що живу в Ужгороді, де цілодобового водопостачання немає (вода за графіком по кілька годин на день, хоча через місто протікає ріка!), де сміття з вулиць прибирають вряди-годи, а історичний центр руйнується потворами офісних будівель. Як ви вже, дорогі читачі, здогадалися, меру міста Ратушняку до цього діла немає, бо він зайнятий боротьбою зі всесвітнім злом (сіоністською змовою) та своїм анекдотичним балотуванням у президенти.

А виростав я у місті Виноградові, з якого автом до угорського кордону - 15 хвилин. Живе в тому місті, крім українців, 15% угорців, але й справді всі живуть мирно, по сусідськи, творенням націй не займаються, в президенти не балотуються. Зацікавлення чужою багатою культурою, наприклад, спонукало мене перекласти українською вірші кількох першорядних сучасних угорських поетів.

Не забуваючи про українське коріння, стимулюйте вивчення мов карпатського регіону, бо вони відкривають дороги у світ, вивчення культур народів, які живуть з нами, бо лише таким чином можна зрозуміти чужий світогляд. Створіть усім без винятку закарпатцям умови для нормального життя, розвивайте туризм, поверніть додому тисячі заробітчан.

Закарпаття треба любити і розвивати, а не ганьбити на всю Україну шизофренічними сепаратистськими заявами.