Два питання

За радянських часів біля кабінету директора школи висів стандартний комплект портретів Політбюро

Звісно, на заводах чи в лікарнях так само. Але нас цікавить саме школа, а радше той момент, коли портрети зняли і можна було пересвідчитись: радянська школа скінчилась. Її більше нема.

А згодом стало зрозуміло, що не все так просто. От про це і поговоримо.

Центричність як метричність

Нова українська школа дитиноцентрична або дитиноорієнтована (ДО). А як подумати, навколо чого центрувалась чи на що орієнтувалась радянська школа? Ні, це питання не історичне чи риторичне – практичне, пов'язане з бажанням вимірювати пройдену дистанцію. Як ми визначимо згадану базову категорію радянсько школи або це явище чи властивість в алгебраїчній манері через Х, то тоді наша траєкторія розвитку має виглядати так: ХО --- ДО. Треба демонтувати ХО і будувати ДО. Покроково чи поелементно. От перший, символічний елемент ХО ми вже згадали: портрети. А далі? Але давайте спочатку придивимось уважніше до ХО і ДО.

Центричність як змістовність

Зміст ХО відомий: тоталітаризм. Це, так би мовити, в пафосній редакції. Є інша, практична: виховання будівничого комунізму на підставі відповідного Морального кодексу. Упс! Так це ж дитиноорієнтованість? Що знаходиться якось так всередині ХО. Як складова. Але тоді в нас помилка в схемі, треба замість ДО використати щось інше. Бо оце ДО вже було за радянських часів і справа не в тому, щоб воно було як таке, а в тому, щоб воно було якесь зовсім не таке, як в ХО. Заскладно? Спробуємо зайти з іншого боку

Я бачу так. Змістовним центром тоталітаризму (і школи, що виховує дитину в такому ключі) є однаковість, монолітність, слухняність, готовність до виконання наказу, вірність комуністичним ідеалам. Як одним словом, то згуртованість. Тоді альтернатива буде: індивідуальність, ініціатива, творчість, вільність у виборі власних життєвих принципів. Як одним словом, то особистість. І, до речі, не тільки дитини. А ще й педагогів і батьків.

Так є ж в Новій школі і про особистість, скаже читач. Тим більше, про особистість вчителя, який тепер звільнений від якогось там тоталітарного нагляду і має можливість творити і будувати власну навчальну технологію. Ну так і чудово, йдеться ж не про те, щоб додати до тої концепції щось нове. Йдеться про те, щоб віднайти в її надрах практичні інструменти аналізу або вимірювання нашого поступу від радянської школи до Нової. Давайте спробуємо на прикладі.

Лінійка 1 вересня

Ще один елемент радянської школи. Багато про це говорили, мовляв, тоталітарна (чи й військова) звичка. Треба позбутись. Комусь треба, а комусь не треба. Хтось просто звик. Хтось вважає добре відпрацьованим механізмом, відмовлятись від якого не варто. Давайте придивлятись і тут поелементно.

Шикування на плацу. Ну звісно, військовий стиль. А чому не поставити на майданчику чи у дворі школи, то вже які де умови, стенди (або вимпели) – тут 10 класи, а тут 11 – і зібратись так, як люди збираються на концерті чи футболі. Буде штовханина? А чого? Може спробувати?

Застосовуємо вимірювання: однаковість зменшена, бо не стоять діти у військовому строю, а особистість піднесена, бо кожен спілкується з кожним. Хто кому цікавий.

Йдемо далі. Промова директора, промова депутата, нагородження лауреатів олімпіад, концерт. Так? Офіційна і неофіційна частини.

Що було в промові радянського директора школи? Згадка про рішення чергового з'їзду партії. Його мало хто слухав. Та він і сам не вірив в те, що казав, але такий був порядок. А що сьогодні каже директор? Початок навчального року, це ж так важливо, це ж… Ну як директор старого, радянського зразка, то згадає щось для владних кабінетів. А як сучасний директор, що є лідером шкільного колективу? Ну тоді він має дуже серйозно проаналізувати минулий рік, успіхи і невдачі, а вже на цій підставі запропонувати бачення програми на новий? Програми розвитку школи. За ті п'ять чи десять хвилин, що в нього є?

Ні, сучасний директор, лідер Нової школи це робить інакше. Він подає текст на сайті школи. Або в шкільній газеті, на Фейсбук-сторінці. Для обговорення. Бо він особистість. І хоче бачити обличчя педагогів (і батьків, і учнів), що його почули, подумали і відповіли. Не на лінійці, звісно. І що ж в результаті? Згуртованість навкруг спільної програми дій. О, це зовсім не та згуртованість, що була у радянській школі. Повторюється історія з ДО. В надрах радянської школи було все те, що ми хочемо бачити в Новій. Але на іншій основі і відтак іншої якості.

До речі, сайт, газета, сторінка у Фейсбуці – щось з цього можна було б порівняти з портретами Політбюро у якості характерного, символічного елементу Нової школи? Як на мене, то це шкільна газета.

То що, лінійка без офіційної частини? А чому б і ні? Вимірювання будемо застосовувати?

Резюме

І от, підсумовуючи або, краще сказати, ущільнюючи, відкидаючи всі супутні моменти і зосереджуючись на суті, можна поставити собі і людям два питання:

1. Що було центром концентрації радянської школи?

2. Що є символічним, характерним чи показовим елементом Нової школи?

Про своє бачення я вже сказав, а тепер спитаю знайомих, що мають до школи безпосереднє відношення, щодня долають оцю відстань від радянської до Нової. Поелементно і поперсонально. Так, у Фейсбук-акаунті, як цікаво, що вони скажуть, то заходьте, побачите.

А незнайомих педагогів розпитаю по різних форумах відповідного спрямування. Як ви берете участь в тих спільнотах, то побачите там запрошення до відповіді. Подумайте і скажіть, будь ласка, як по-вашому? В руслі мого бачення це буде Вашим особистим внеском в побудову цього нового суспільного інституту.  А як промовчите, то нічого страшного, головне подумати про все це і визначитись для себе.

 ---

Потім я дописав коментом: Макаренко і Сухомлинський були дитиноцентричні чи комуноцентричні? Як на мене, то вони були орієнтовані на відповідальну особистість. Я не наполягаю, звісно, але це вже третє питання.

А коменти потім зникли. Не знаю, чого.