Школа №17

… або вінницька Фізико-математична гімназія. Так школа чи гімназія? От про це і поговоримо.

Я розумію так: була радянська школа, а коли стала осередком Нової української школи, то вже і гімназія. Це, так би мовити, в ідеалі чи у задумі. А практично, з точки зору процесу, можна сказати так: в міру побудови чи реалізації ідей НУШ, школа перетворюється на гімназію.

Як будували радянські школи і, зокрема, 17 у Вінниці, всі бачили: от будівельний майданчик - тут і буде школа. А де будується гімназія? Адже власне будівля залишається та сама. І процес, зауважимо, не фізичний – цегла, шифер, бетон – а якийсь такий духовний. Чи інтелектуальний. Інформаційний у будь-якому разі. І як зрушення у духовній чи інтелектуальній сфері вловити буває надзвичайно важко, а обговорювати їх і взагалі до снаги тільки філософам, пастирям та провідникам нації, то інформацію кожен може побачити і оцінити. А зробити це надзвичайно просто й легко за часів Інтернету.

Є ще одна дуже важлива обставина. Духовно-інтелектуальний процес перебудови радянської школи на НУШ може статись тільки через діалог. Що відбувається у шкільному колективі. Ні, не тільки серед педагогів, як хтось, може, подумав, а серед педагогів, батьків і учнів – це важливо. Ну така вже специфіка дитиноорієнтованої школи, вона будується саме в діалозі трьох учасників процесу.

І от, прикладаючи все це до реалій (https://www.facebook.com/groups/673526926902863/permalink/676506876604868/) конкретної вінницької школи (і вона ж гімназія), я не можу зрозуміти, як практично реалізувати згаданий будівничий НУШ-діалог без Фейсбук-сторінки? Тим більше, що її запуск чи запровадження – це ж справа просто таки кількох хвилин. В технічному сенсі, зрозуміло, бо, як можна побачити на нашому прикладі, процес підготовки, осмислення такої потреби займає довший час.

І то все була преамбула, а тепер переходимо до суті справи.

Мені, звісно, хотілося б почути з приводу отих міркувань думку Лілі Гриневич чи Володимира Гройсмана, але не вони є головними адресатами цього тексту. Мені потрібен педагог (а може хтось з батьків, а може ученик 10-11 класу), який би сказав: о, так це ж точно як в моїй рідній школі – в нас теж нема сторінки, треба буде запустити. І все. Бо коли вже є рішення, то його реалізація є ділом техніки.

Зрозуміло, що нема жодних перепон для того, щоб ця нова шкільна сторінка постала в Миколаєві чи Полтаві, Каховці чи Стрию. Перепона є у свідомості, налаштуванні на те, що хтось має це зробити, не я. Отже, духовний або інтелектуальний процес. Зростання, перебудови радянської ментальності на нову українську.

А як запустите сторінку, то напишіть, будь ласка, у вінницькій групі, підтримайте 17 школу морально, власним прикладом.