Танець для Ореста Ілліча – це частинка душі

13 мая 2020, 17:05
Владелец страницы
Журналист
0
6

І саме душею він передає знання і уміння своїм учням – Олег Володарський

«Чи був такий рік, щоб «Маланку» у Вашківцях не водили?» — питаю у завідувачки Музею «Маланки» Наталі Хачман. «Не було! — відповідає. — Навіть у радянські часи, коли не дозволяли перевдягатися, наші маланкарі все одно перебиралися і ходили кутами, городами, бо на центральній дорозі міліція їх ловила, саджала на 15 діб. Маланкарі в рідному місті всі стежечки знають, де міліція машиною не проїде». За словами голови Вижницької «Просвіти» Дмитра Никифоряка, з наближенням дати маланкування до Вашківців зганяли міліцію з Чернівців та з різних районів області. Переодягнуті в цивільний одяг працівники КДБ вивідували прізвища вашківчан, що брали участь у «Переберії». Однак навіть у ті часи дотепні буковинці використовували обряд, щоб підтримати один одного в надії на визволення і на створення Української держави. «Вашківчанам дуже не подобалася радянська пропаганда «войовничого атеїзму», — розповідає «УМ» Дмитро Никифоряк. — Якби вони виступали проти цього відкрито, їх відразу б арештували й ізолювали від суспільства. А в ході Переберії, під прикриттям масок, можна було сказати і дотепне слово, і гостре, і натяком закликати берегти свою мову, віру і звичай. Люди розуміли це з півслова, з вигуку, з костюму й маски».

Про «Маланку» хотів зняти фільм Іван Миколайчук. Але, зважаючи на цензуру, зміг показати лише її фрагмент у фільмі «Така пізня, така тепла осінь». «Миколайчук не визнавав сучасних масок, у фільмі лише стародавні, — згадує знаний культурний діяч, виконавчий директор фестивалю «Вашківецька Маланка» Орест Сірецький. — Ми ще пам’ятаємо, як звідусіль зносили костюми і з яким захопленням говорив він про «її величність «Переберію».

Джерело https://www.umoloda.kiev.ua/number/3109/164/107907/

Сірецький Орест Ілліч, хореограф, засновник Міжнародного фестивалю народної творчості «Вашківецька Маланка»

Ми їхали засніженими дорогами Буковини, плануючи наступний знімальний день і прокладали маршрут «Вижниця-Виженка-Вашківці» – Там є неймовірний музей і багато моїх друзів, котрі вкладають в збереження і розвиток нашої рідної культури надзвичайно багато зусиль, – лунав з телефону сповнений теплом і хвилюванням голос Миколи Миколайовича Шкрібляка.

Чарівна пора напередодні Різдва, велич засніжених гір і очікування дива у вигляді нових зустрічей та знайомств. В музеї Маланки на нас вже чекали.
Морозний засніжений день змінився теплом музею, а зимові пейзажі змінили привітні посмішки гостинно
зустрічаючого нас колективу. Нас пригощали гарячими напоями й смаколиками, частували цікавими історіями. Це справжнє різдвяне диво, неймовірний подарунок Бога – раз за разом все більше дізнаватися про те, які неймовірні люди живуть на теренах нашої барвистої Батьківщини.

 

Вільні та сильні, вони присвятили своє життя танцю, котрий сповнює кожен їх день гармонією музики та руху, даруючи щастя творити красу. Цей танець поєднує історію та сучасність. Він існує поза часом, час над ним не владний. Це танець ВОЛІ. Танець, що резонує в душі кожного, в кому не згасло українство. Танець, що роздмухує часто ледь жевріючи іскри українства в наших серцях в яскраве полум’я.

 

Орест Ілліч помітно хвилювався. Але коли зрозумів, що нам важлива не форма і красива картинка, а суть та зміст, то помітно заспокоївся. Бути щирим та відкритим для нього значно простіше ніж «правильно» триматися перед камерою.

Танець в його житті триває понад півстоліття. Більше, ніж я живу на світі. Для нього це не просто рухи тіла. Танець для Ореста Ілліча – це частинка душі. І саме душею він передає знання і уміння своїм учням. Він навчає їх чути Україну кожній мелодії, відчувати її серцем і передавати кожним своїм рухом.

Орест Сірецький дихає українством. Бог і Україна для нього – понад усе. Він посіяв зерна любові до Неньки-Батьківщини в тисячах сердець. Вони там проростають, квітнуть буйним квітом і вже дають свої плоди. Та в нього попереду ще чимало звершень на цій ниві.

Наша з ним «Сповідь» зачепила досить гострі та болісні теми. У цієї людини величезна відкрита душа. Ми зуміли по-справжньому почути один одного. Після зйомок ми з ним неодноразово спілкувалися телефоном. Такі люди, як Орест Ілліч, за будь-яких обставин можуть розраховувати на мої вірність та відданість.

Ми стали друзями значно раніше, ніж я це усвідомив. Дружба – це душа. В ній є Бог. Саме Він дарує тобі щастя почути Музику людської душі. Так Господь дарує друзів. Ми продовжимо наші діалоги. Обов’язково! Згадуючи цю, даровану Богом, зустріч, я починаю промовляти вдячну молитву раніше, ніж встигаю це усвідомити.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Сірецький Орест Ілліч, хореограф, засновник Міжнародного фестивалю народної творчості «Вашківецька Маланка»


Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.