Свобода - дар чи тягар?Роздуми про..

Чи часто ми задумуємося про власний вибір? Який він - усвідомлений чи ні? Наслідки?

Найбільша проблема людства полягає у недостатку свободи або перенасичення нею. Свобода – це розкіш, яку не кожен може собі дозволити: для когось вона, неначе повітря, без якого зупиниться серце, а для когось – це непосильний тягар. Життєдіяльність будь – кого завжди визначалась соціальними умовами існування. Суспільство дає певні рамки стандартів, але не наказує людині, що їй обирати. Кожен творець свого життя, свого суспільства. Людина створює суспільство, в якому вона живе, адже це її свідомий вибір: вибір добровільно обирати те, що вона хоче. Приймаючи рішення, особистість керується тільки власними моральними принципами, котрі вона відчуває. Суспільство лише закликає зробити вибір між чимось чи кимось, дає можливість його зробити. Неусвідомлення людиною своєї відповідальності за власні вчинки призводить до побудови хаотичного суспільства.

 Кожне суспільство є породженням людства, а людство – суспільства, і вони одне одного варті. Свобода людини – це, неначе дорога з безліччю поворотів, які ведуть у різних напрямках. Куди іти залежить від того, куди хочемо прийти. Неважливо, куди ми повернемо і за яким поворотом, якщо не бачимо кінцевого місця прибуття. Свобода возвеличує людське життя, наповнює сенсом, але з такою ж самою легкістю принижує, роблячи з людини плазуна. Свободою потрібно вміти користуватись, так само, як і владою. Влада, яка відчуває свою свободу, зможе гори звернути або побудувати нові непрохідні хащі. Кожна влада  є породженням суспільства, це пуп’янок, що розцвітає на очах  народу, але запахи розносяться по всіх усюдах уже після вибору, зробленого людиною. Сморід чи квітковий аромат вдихне суспільство – це результат його вибору, це результат свідомої свободи: у кого мораль та совість відповідає цим принципам, той захоче відчути приємні запахи квітів, а хто черв’як, що живе в оболонці наливного яблука, той свою свободу згубить, як і мрію вільних на здорове суспільство. Хворі потребують лікування: суспільство хворе своїм збайдужінням, що намагається втекти від відповідальності за свої вчинки, за свою свободу.

Заявивши про себе, про своє життя, про свій вибір, суспільство не завжди схвально сприймає цю заяву. Суспільство формує більшість, і відповідно більшість визначає, в якому керунку попливе корабель. На шляху йому може зустрітися айсберг і тільки свобідний відповідальний керманич зможе врятувати суспільство. Раб душевний, для котрого свобода лише мішок, що тягне вниз, наткнеться на айсберг і потоне разом з екіпажем.

Моральні цінності насичують свободу терпким та солодкавим присмаком волі, присмаком перемоги, віри у зміни. Віра, як правило, у людей морально – принципових підкріплюється діями великих звершень. Просто заява на свободу, на право, на життя без знання, поваги та відповідальності за кожен крок залишиться лише заявою, що пилитиметься в архівах забуття, оповитих павутиною несприйняття. Сотні, мільйони заяв валяються у підземеллях суспільного інвентарю. Життя дано людині разом із свободою, яка дає право на життя. Свобода, немов крапельниця у вени хворого. Позбавивши людину свободи, можна буде спостерігати за повільною смертю, насичену нестерпними муками та болями. Суспільство вимагає свободи. Щоб вона не перетворилась у тягар, кожна людина повинна сприймати її не як даність, а як блаженство, дар, за який потрібно відповідати, адже суспільство починається з найменшого, враховуючи його думки та вчинки, які безпосередньо стосуються кожного.