Як закон "Про мову" вбив культурність нації

Війна зробила нас більш черствими, більш жорстокими, загартованими, прагматичними. Проте виправдовувати війною агресію українця до українця, втрату культури поведінки, нехтування ввічливістю, етикетом

Дуже скоро, вже 17 липня набирає чинності закон, коротко відомий як  “Закон про мову” (2704), а точніше – деякі статті з нього. І це перемога. Вперше за 28 років є дієвий правовий інструмент для впровадження українізації нашої держави. Вперше є адміністративна відповідальність за порушення мовних норм, за невикористання державної мови, за зневажливе ставлення до української. Це величезний прорив наших законотворців і усіх небайдужих, хто доклав до цього руку.

Закон поки не вступив в силу, а набрання чинності більшісті з його статей відкладене на різні терміни: від півроку до 11 років. Юридично відкладене.

Проте соціум за 28 років так і не навчився читати закони. Не навчився відрізняти суть повідомлень ЗМІ від маніпулятивних заголовків. А за роки війни ще й забув розуміння чітких меж між правами та обов’язками, між булінгом та самозахистом, між дозволеним та злочином.

Безконтрольність соцмереж, а точніше Фейсбуку, зробила нормальною нову культуру спілкування (а точніше відсутність культури). Агресивні коментарі, образи, приниження, заклики до агресії та, навіть, актів тероризму – користувачі соцмереж відтепер виправдовують багато чого Законом “Про мову”.

“Ви пишете російською? – Ви зрадник”.

“Ви захищаєте пенсіонерів, що не вивчили українську? – Ватні колоради”

“Маєте вивіску магазину російською? – Отримайте цеглу у вікно”

“Не в захваті від закону про мову? – Ловіть коктейль Молотова і тремтіть від погроз”

“Закликаєте бути терпимими до російськомовної частини українських громадян? – Ви російський націоналіст. Чемодан, вокзал, москва”.

Якщо хтось посміхнувся і думає, що це художній прийом перебільшення, то – ні. Це цитати з соцмережі – лише крапля в морі агресії і бруду у який поринає наш соціум. Ця агресія культивується різноманітними тематичними групами і записами, де в обговореннях заборонений хіба що мат, а потім поступово виливається у реальне життя, на вулиці у повсякденне спілкування.

Вже нормально, прикрившись законом про мову, зайти в кондитерську з назвою російською мовою і крити матом відвідувачів та продавців, погрожувати насиллям та хуліганством. Потім похвалитися цим на своїй сторінці в соцмережі і збирати “лайки”.

Війна зробила нас більш черствими, більш жорстокими, загартованими, прагматичними. Проте виправдовувати війною агресію українця до українця, втрату культури поведінки, нехтування ввічливістю, етикетом, а іноді й нехтування законом – це занадто.

Звірячі інстинкти – це простіше, ніж чемність та вихованість. Але це не те, заради чого гинуть наші воїни, не те, заради чого ми боремося вже стільки важких і кривавих років.