Трипільська спадщина як основа історичного позиціонування України

Саме Трипільська культура має бути осмислена і представлена як основа землеробської цивілізації, спадкоємцями якої є сучасні українці.

Народ та його культура – невичерпне джерело натхнення. Днями відбулося чудове свято у рідному селі Симонові на Рівненщині, відлунали звуки прекрасних пісень із прикрашеної дідухом сцени. Свято врожаю і свято села – для моїх земляків є тотожними поняттями. Без української родючої землі справжнє свято неможливе. У такі моменти дуже глибоко розумієш, що нинішня землеробська культура українців не могла виникнути на рівному місці. Це древня традиція, якою можуть похвалитися не багато народів на нашій планеті.

У 1893-94 роках «батько української археології» Вікентій Хвойка зробив без перебільшення грандіозне відкриття. Намагаючись віднайти пам’ятки давніх праукраїнців – слов’ян, він на території Києва розкопав рештки матеріальної культури землеробського типу. Згодом подібні знахідки біля с. Трипілля (нині Обухівський район на Київщині) дали назву цілій археологічній культурі – Трипільській. Цим пам’яткам понад 7 000 років, і вони значно старші від давньослов’янських пам’яток і єгипетських пірамід. Вчені донині поповнюють знання про Трипільську культуру і не припиняють дивуватись її досягненням.

Як відомо, Трипільська культура в час розквіту (6 - 3 тисячоліття до н.е.) займала величезну територію, що охоплювала не лише сучасну Правобережну Україну, але й Молдову та Румунію, в яких її називають культурою Кукутені (за місцем перших знахідок). Це була цивілізація вмілих землеробів та ремісників. Кераміка трипільців вражає різноманіттям форм та майстерністю виконання. Посуд прикрашено безліччю загадкових символів, окремі з яких перегукуються (а іноді й тотожні) українським!

Трипільці зводили великі поселення площею до 450 гектарів. Їх можна вважати першими містами у Європі. Зведені концентричними колами, ці «агроміста» могли мати до 2000 будинків, навіть двоповерхових.

Близько 4 000 років тому агроміста трипільців загадково зникають, їм на зміну приходять носії інших культур. Одним із пояснень цього процесу є екологічна катастрофа, яка могла змусити трипільців докорінно зміни спосіб життя.

Ми можемо не вважати українців етнічними нащадками трипільців, але спадкоємність культури важко не помітити. Фактом залишається те, що найбільш передові аграрні та урбаністичні технології сивої давнини пов’язані з територією нинішньої України.

І коли ми сьогодні ставимо питання про своє місце у світі і про те, як презентувати свій народ і свою історію, маємо згадати, що відповіді давно вже дали археологи. Ми – частина великої землеробської цивілізації, яка продовжує розвиватися на нашій землі.

На жаль, українська влада й досі не спромоглася зробити фундаментальну культурну спадщину візиткою країни. Україні потрібен сучасний масштабний центр Трипільської культури, який би зібрав усі пам’ятки і знахідки, чий вік вимірюється тисячоліттями. Переконаний, у більшості іноземців він спричинив би ефект сенсації. Питання, хто такі українці та на який історичний фундамент спирається наша державність – відпали б самі собою.