Привілей друкуватися в «Феніксі» та ще й за кошти Київської міської державної адміністрації «Постаті з вирію» заслужили на конкурсному відборі. Про нього я дізнався буквально за декілька днів до закінчення, і зі своїм рукописом встиг буквально за годину-другу до його закриття. Туди на той час поступили твори від замало не сімдесяти професійних письменників столиці. У підсумку мій доробок із цього загалу набрав найбільше – 42 бали із 50 можливих! І я знаю чому. Бо всі чотири історії, з яких складається мій твір, унікальні самі по собі. За добором фактажу насамперед. За викладкою історій. Бо всі повісті з конкретного життя.
У результаті розслідування мені вдалося вернути Україні імена екстраординарних людей -особистостей, наймення чиї вже було згубилися в історії, як, до прикладу, гуцула, доктора права, автора рідкісної книги «За права мови» Романа Домбчевського і його дружини, львівської журналістки Ірини, яких розлучила, фактично знищила радянська влада. Завдяки тому, що мила пані в буремні 1915-16-ті роки служила управителькою шпиталю Українських січових стрільців, вдалося побічно відкрити нову хвилюючу сторінку життя Великого Івана Франка. Адже пані Ірина виходжувала в притулку вояків і самого Каменяра, споряджала, проводжала його в останню дорогу.
Через історію життя Ірини Домбчевської вдалося доторкнутися до таємного в душі генія, до того, що іноді ще називають п’ятою порою року людини. Була дивна жінка в житті Івана Яковича, в якій окрім нього одного ніхто не помітив Богині, а він саме для неї створив найкращі поезії, котрі ввійшли до ліричної драми «Зів`яле листя». Які й по нині зворушують мільйони нових і нових молодих людей. Так ось мені вдалося віднайти серед різношерстої української емігрантської літератури у США один тоненький журнальчик, котрий у п’ятдесятих роках минулого століття видавався у Нью-Йорку мізерним накладом, а в ньому, напевне, найповніше викладено історію обворожливого «Зів’ялого листя» з картин зустрічей Івана Франка та Целіни Журовської. Сьогодніші інтелігентні люди, як мені видається, це мають прочитати, мають знати цю дивну історію.
Думаю, що моя книга допоможе тому, хто цього забажає, відкрити історію стосунків поета і дивної полячки, яка, здається, так і не зрозуміла висоти почуттів великого поета, філософа. Вона ставилася до всього вельми по-споживацьки.
Один із розділів твору присвячений діяльності україномовної газети «Українська дійсність», котра виходила у світ впродовж Другої світової війни у Берліні. Друкувалася для українців, котрі працювали, мешкали у Німеччині, знаходилися в концентраційних таборах, насильно були вивезені фашистами до рейху з України. Мені вдалося натрапити в одному з державних архівів Києва на вивезені з переможеної столиці 1945-го матеріали цієї рідномовної нам редакції – газетні гранки, себто, набрані, зверстані відбитки статей, репортажів, заміток, а також сотні листів читачів, які люди фактично з усієї окупованої німцями Європи надсилали в газету. Знаєте, мені явився несподівано такий оголений нерв життя нашого бідового народу, який щонайглибше і нині достає до серця й душі, варто лише заглибитись у суть того, що знаходиться в архівних папках.
Цікаво, що окрім мене цих гранок, листів ще ніхто не торкався з часу закінчення тієї страшної війни, вивезення редакційного архіву до столиці України. Окрім, напевне, нишпорок чекістів. А ви, друзі, хто розживеться на книгу першими прочитаєте про найсвятіше, чим ділилися люди з редакцією тієї грізної, фронтової пори. Я залишив для потомків, перелиті в сторінки книги, чітко вказані їхні домашні адреси, історії життя і участі в страхітливій бійні, зовсім не правив тексти їхніх сповідей, іноді надзвичайно зворушливих і сентиментальних. Нехай ця відвертість і біль назавжди залишаться в нашій історії, бо людей цих всіх давно уже немає в живих, а душі залишилися в листах, в їхніх оповідях. Ось, власне, чому моя книга і називається «ПОСТАТІ З ВИРІЮ» .
Є інші поводі в книзі, яка з’явиться поміж людьми уже до нинішньої Йордані.
Звичайно ж, тираж її мізерний – лише 500 примірників. Але на сьогоднішній час, на мої статки, це й так великий поступ. Всі до одного примірники будуть розписані для бібліотек Києва, для шкіл і вишів. І я цьому надзвичайно радий.
Перебуваючи в друкарні цими днями, вияснив, що тепер, у разі, коли книга друкується не за особисті кошти автора, а як зараз у мене – за муніципальний чи державний кошт, письменнику не виділяється жодного примірника авторських творів. Свого часу літератор мав право для власних дарчих потреб отримати безкоштовно певний процент накладу. Нині, якщо бажаєш свою книгу бодай потримати у руках, можеш замовити додатковий наклад їх друкарям – у певній кількості, хоч і сотню-дві екземплярів. Але сповна плати. Іншими словами, для бідного розумника, хто написав, підготував до друку твір є реальна загроза взагалі не мати жодного примірника свого твору, який вийшов у світ. Весела ситуація, чи не так?
Ціна мого примірника книги, який додатково видрукують у «Феніксі» для, так би сказати, авторського накладу складе 45 гривень за штуку. Тому, хто із вас, мої друзі-читачі, бажає мати «ПОСТАТІ З ВИРІЮ», книжку, котру, якщо не тепер, то пізніше обов’язково будуть розшукувати книголюби, історики, можна отримати, переказавши на моє ім`я та прізвища в Приватбанку означену суму коштів за кодом 4149 4978 1878 9515. Дуже хотілося, щоб ті, хто зробив замовлення переказом коштів, повідомив мені про це через Фейсбук, або за електронною поштою – med33377@gmail.com Аби знати, кому варто підписати, вручити книгу. До того ж, період замовлення надзвичайно короткий – до 10 січня включно. Поміркуйте, панове.