"Нелегальні видання в Україні 60-80х років 20 століття"

Дипломна робота. Тези

У 60-80-х pp. прогресивна громадськість України все більше переконувалася в потребі відродження власної незалежної держави. Окремі групи національно-свідомої інтелігенції виступали із заявами, протестами, спрямованими на захист людських прав, збереження культурних національних традицій, здобуття реального суверенітету України. Ці дослідження дадуть змогу звернутися до розгляду заборонених або раніше закритих тем та видань, до створення об’єктивних, науково обґрунтованих праць. Одним із пріоритетних напрямків сучасної історичної науки є вивчення проблем державного відродження українського народу. У зв’язку із цим актуальною є тема опозиційного руху в Українї 60 – 80х років XX ст., оскільки він є яскравим виявом прагнення нашого народу до відродження власної державності, національної ідентичності та дотримання декларованих прав і свобод громадян.

Багато проблем, пов’язаних зі становленням України як правової держави та формуванням громадянського суспільства, лежать у площині цивілізованих відносин влади й опозиції, притаманних багатьом розвинутим західним країнам. Тому, прагнучи вийти на новий рівень зв’язків із розвинутими європейськими країнами, Україна повинна налагодити відповідні демократичні форми спілкування між громадянами та владними структурами всередині держави. Цьому сприятиме вивчення правозахисного руху в Україні 60-х – початку 90-х pp. XX ст., оскільки аналіз набутого досвіду боротьби громадян за свої права дасть можливість прогнозувати й моделювати історичне майбутнє України. Нова генерація українського національно-визвольного руху, борючись проти панівного режиму, застосовувала різноманітні форми й методи діяльності.
Радикально налаштовані дисиденти об'єднувалися в підпільні групи та організації. Для поширення своїх ідей вони видавали «самвидавські» документи, критичні статті, у яких розкривали антинародну політику державно-партійної верхівки. Уперше такі «самовидання» в Україні з'явилися в 1964 році. У них можна було ознайомитися з маловідомими творами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Світличного, Івана Дзюби та інших представників українських шістдесятників. Найхарактернішими зразками тогочасного «самвидаву» були часописи «Воля і Батьківщина» Українського національного фронту та «Український вісник», який заснував В'ячеслав Чорновіл. Переважну більшість їхніх публікацій згодом передруковували за кордоном українські видавництва «Сучасність» (Мюнхен, Німеччина), «Смолоскип» (Балтимор, США) та ін.

Об’єктом  розвідки  є  правозахисний  рух  в  Україні  у 60 – 80х років XX ст. Предметом дослідження є нелегальні видання того часу. Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1960-х рр. до початку 1990-х рр. XX cт. Вибір нижньої межі дослідження зумовлений перетворенням дисидентського руху на правозахисний рух. Верхня межа дослідження –  початок 1990-х рр.,  коли  національно-визвольний рух перетворився на політичну опозицію владі й досяг стратегічної мети – проголошення незалежності України.

Тема українського дисидентського руху привернула особливу увагу вітчизняних істориків лише після здобуття Україною незалежності. У нашій    країні    з’явилися   дослідження   Ю. Курносова,   Г. Касьянова, А. Русначенка, Ю. Зайцева, Т. Батенка, Ю. Данилюка, О. Бажана й деяких інших істориків, у яких розглядається дисидентський рух в Україні в 1950–1980-і роки. Практичне значення вивчення опозиційного руху полягає в тому, що фактичні матеріали можуть бути використані в навчальному процесі, під час розроблення проблематики семінарських занять, методичних матеріалів, конференцій, спецкурсів з історії України, громадських рухів 60-х – початку 90-х рр. XX ст.