День народження народного гімну українців

У ніч на Воздвиження 1648 року народилася пісня, яка зве народ до боротьби за свою честь і волю

                Сьогодні зранку телефонує з Вінниці відомий український письменник-історик Микола Рябий.

                - Ти привітав, - запитує, - нині зі світанку червону нашу калину?

                - Це ж як і чому? – щиро дивуюся цій довідці прославленого літературного побратима.

                - А піснею: «Гей у лузі червона калина…» Так ось, сину, у ніч проти Воздвиження, споборники Богдана Хмельницького поспіль з божими людьми – кобзарями, Богом даного 1648 року, під Пилявцем, у нас на Поділлі, створили пісню «Червона калина». А вже в середу зранку її співало все українське військо, вирушаючи на битву з поляками…

                - І як то все виглядало? – справляюся мимохіть.

                -  Про це вперше, ще в тридцяті роки минулого століття написав львівський учений-дослідник Іван Тиса в книзі «Бої Богдана Хмельницького». По обіді перед Святом Воздвиження гетьман Богдан Хмельницький, супроводжуваний генеральним обозним (тепер би – начальником артилерії –О.Г.) Іваном Чернатою, оглядав у тузлуку понад Пилявою викопані козацькі окопи. Гетьман задивився на калину край лугу, і сказав Чернаті «ти поглянь, яка пишна, а вже похилилася». Цієї миті на змиленому коні підлетів до них уманський полковник Іван Ганжа. Не промовив, а, здається, болісно прохрипів: «Гетьмане, сунуть! Ляхи хмарою на нас сунуть! З боку Старокостянтинова, вози скриплять на всю околицю. Їх не менше ста тисяч. Ляхи вибрались на війну як на весілля. Дорогою погрожують розігнати наш козацький табір, як курник…»

                - Що ж, нехай спробують розігнати, - спокійно і врівноважено відповів гетьман Хміль. А повернувшись до Чернати, холоднокровно і врівноважено сказав: «Нам би свою пісню створити. Таку, знаєш, Іване, щоб усіх запалювала, кликала до бою. Крила давала козакам…»

                Уранці, немов би, виконуючи волю свого ватажка, полки понад Іквою (дехто називає річку Пилявою – О.Г.) зграйно і доладно співали козаки:

                Не хилися, червона калино,

                Все в гору рости!

                Не журися, славна Україно,

                Ми – твої сини.

А ми тую червону калину

                Підіймемо,

                А ми нашу славну Україну,

                Гей-гей, розвеселимо!             

                Поминули століття. Як не тужилися московіти, яких каральних засобів не застосовували їхні зверхники, забороняючи українську мову, культуру, катуючи, знищуючи кобзарів, поетів, співаків, письменників, слово наше, пісня жили в душі народу, примножувалися новими й новими творами. А «Червона калина» буяла гімном душі і серця невмирущої української нації. Гуртувала довкруги себе простий і талановитий люд. Давала крила всьому народові, силу від самого Богдана Хмельницького. В оновленому варіанті вона співалася в лісових загонах УПА, стала гімном Української повстанської армії.

Принагідно зазначу, що створюючи свою ліричну повість «Золота колиска», видану 2011 року,  своєрідну антологію української пісні, Микола Рябий історії народження «Червоної калини» приділив цілий розділ. Він доводить, що коріння цього твору починається не з 1914 року, як стверджують деякі історики, а, казати б, на два з лишком віки  раніше. Микола Олександрович, зокрема, посилається і на Фрідріха Боденштедта, видатного німецького поета середини дев’ятнадцятого століття, автора книжки «Поетична Україна», виданої у Штутгарті, який свого часу визнавав: «Ніде у світі древо народної поезії не давало такого доброго плоду, ніде народний дух не відображався так барвисто й сонячно, як відбився він у піснях українських…»  

                З новим поривом духу українців залунала «Червона калина» чверть віку тому, коли ми заходилися будувати (вже вкотре заново!) свою державу. Мерзенна раша не може заспокоїтись, полишити свої ординські втіхи – з мечем і вогнем лізе в наші поля й городи, рветься танками й «Градами» в наші неозорі степи, завела свої кораблі в акваторії наших морських вод. Стріляє без попередження на українське слово, не кажучи вже про пісню.

-Якщо будеш писати про роковини пісні, - каже Микола Рябий, - скажи нинішнім вождям і правителям  з Банкової, що від часів народження «Червоної калини» в українських козаків завжди була наступальна тактика. А не смертельного для нас гнилого «перемир’я», в ході якого щодня гинуть безневинно, а головне без помсти наші герої.  Москалів українці успішно били вже неодноразово в минувшину. І під Жовтими Водами, і під Конотопом. Скажімо, Іван Виговський 1658 року на голову розтрощив стотисячне московське військо на Сумщині. Наші герої тоді йшли у бій на устах із піснею від Богдана Хмельницького «Червона калина». І нині вона з нашими бійцями на блокпостах АТО…

Я всіх вас щиро вітаю, друзі, з роковинами народного гімну українців. І дарую вам виконання цієї пісні. СЛУХАЙТЕ.