Стосунки двох, які рухають і сонце, і світила

Історія, яка відкрилася більш, ніж через пів віку

         Як посвідчують дані ряду Інтернет сайтів, багато людей прочитало моє літературне дослідження про яскраву особистість, багатолітнього каторжанина радянських політичних таборів, вінничанина Аркадія Добровольського. Активного учасника Київського літературного об`єднання «Ланка», перейменованого згодом на об’єднання «Марш» (Майстерня артистичного революційного слова), куди його ввели Григорій Косинка та Борис Антоненко-Давидович. Аркадій Добровольський виявився чи не наймолодшим постійним автором на той час модного літературно мистецького журналу «Глобус», де друкувалися його оповідання.  Згодом - близький друг геніальної української поетеси Ліни Костенко. Як свого часу стверджували публічно два Миколи Даниловичі – засновник української Гельсінської групи, письменник-філософ Руденко та відомий поет-пісняр, гуморист Сом, молоді люди навіть пробували було створити свою сім`ю. Більше про це можна прочитати тут.

         Нагадаю, що виходець із подільського села Клекотина, у неповних двадцять п’ять літ, Аркадій Добровольський, деякий час студіюючи літературно-лінгвіністичні дисципліни в Київському інституті народної освіти, працює редактором консультантом і сценаристом на кіностудії художніх фільмів «Українфільм».  Саме цієї пори вже відомий, завдяки фільму «Земля», кінорежисер  Олександр Довженко випродукував тут свій перший кольоровий фільм «Іван», проводив зйомки нової кінокартини «Аероград». Майбутній відомий скульптор Іван Кавалерідзе, шукаючи себе в кіномистецтві як сценарист та режисер, створив у павільйонах студії свого «Прометея», готував до випуску «Наталку Полтавку». 

         Одне слово, київська кіностудія середини тридцятих років минулого століття, де починав своє літературне життя молодий і активний Аркадій Добровольський,  була унікальним творчим майданчиком, де формувалися головні літературно-мистецькі сили українців. Тут поспіль трудилися сценаристи, режисери, актори, композитори, співаки. І кожному хотілося виділитися, створити щось своє унікальне, неординарне. У цьому гнізді відточував свою майстерність і молодий сценарист Добровольський. Водив дружбу з молодим письменником, кінорежисером і актором Лукою Ляшенком. Той уже прославився тим, що у фільмі Олександра Довженка зіграв роль молодого куркуля у знаменитій стрічці «Земля». Відтак, сценічний «глитай» Лука був в Аркадія за першого критика і рецензента у роботі над сценарієм до кінофільму під умовною назвою «Полюшко-поле». Ляшенко добре знав психологію села, бо народився і виріс у селі Житне Сумської області. Закінчив Вищий музично-драматичний інститут імені М. Лисенка, а головне – на Одеській кіностудії в 1928-1932 роках зняв уже навіть два кінофільми. 

         Коли 1936 Аркадій Добровольський практично завершив роботу над сценарієм, її непогано оцінило керівництво, виникла думка на базі цього твору зняти кінокартину про поступ індустріалізації в селі – наступ МТС на архаїчні устої  присілків та хуторів. ВКП(б) тоді учила, що життя в селі, завдяки тракторизації докорінно змінюється, веселішає, стає дзвінким і бойовим, близьким за духом до музичного кінофільму «Весьолиє рєбята» (1934), який тієї пори крутили чи не в кожному населеному пункті. І хоч Аркадій Добровольський зовсім не був комуністом, а навідуючись до батьків у рідну Клекотину знав із розповідей близьких та рідних про жахи геноциду проти українців у селах, змушений був творити в дусі кремлівських замовлень. Бо ж інакше не можна було, ані публікуватись, ані працювати на кіностудії. Під цим диктатом його «Полюшко-поле» перетворилося на кіноповість про богів колгоспних ланів без бідацьких меж  - «Трактористів».

         Коли починалися перші, так би мовити, примірки до майбутніх зйомок, вирішувалося питання про кінорежисера, акторів, керівництво кіностудії зійшлося в виборі керівника проекту на москвичу Івану Пир’єву, який саме тоді переїхав до Києва після роботи на «Мосфільмі». Він уже мав досвід, працюючи як сценарист, кінорежисер над роботами «Будьте такими», «Переполох», «Третя молодість», «Перегін смерті», «Державний чиновник», «Конвеєр смерті». Керівництву кіностудії надзвичайно хотілося видати з своїх павільйонів продукт, який би сколихнув радянську кіноМельпомену.

Зустрічаючись із Пир`євим, молодий сценарист Добровольський обговорював майбутні сценарні персонажі для акторів. Однією з центральних мала стати роль Мар’яни Бажан, ватажка жіночої тракторної бригади, майстра швидкісної оранки, неперевершеної сільської красуні, за якою всихали чи не всі сільські парубки й чоловіки. Знаючи, що Пир’єв знімає в своїх фільмах дружину-красуню Аду Войцек, яка до того ж 1935-го виявилася удостоєною звання Заслуженої артистки РСФСР, приготувався, що він буде  пропонувати саме її за головну на кіномайданчику. Але яким же було його здивування, коли в сценарний відділ, до кімнати, де працювали Аркадій Добровольський та його колега Євген Помєщіков  десь під кінець 1936-го завітали Іван Пир’єв та група молодих людей. Серед них була і надзвичайно виразиста блондинка, з експресивною білозубою посмішкою, показним помахом вій над великими й гарними очима. Виставивши її поперед гурту, Іван сказав: «Приймай, Аркадію, твою незрівнянну Мар’яну Бажан. Трактора вона поки що не водить, можливо, й на бачила ще його наяву, але я точно знаю, що кіношним бригадиром механізаторів буде блискучим…»

Дівчина усміхнулася і, здається, приворожливе сонце зазирнуло до похмурої грудневої кімнати. Пир’єв представив свою нову дружину Марину Ладиніну, попередивши, щоб ніхто й не думав залицятися до неї. Але ж хіба це щось важило для двадцятип’ятилітнього Аркадія, з якого дівчата очей не зводили, варто було б йому будь-де з’явитися. Він лишень відмітив про себе, що білявка була вродливіша за Войцек, дещо молодша і краще вписувалася в персональне його, авторське уявлення омріяної сценарної героїні. Він зрозумів, що Пир’єв здорово вгадав із Мар`яною Бажан для кінофільму. Марина була справжньою артистичною знахідкою. В’юнка, вродлива, привабна до свербежу у руках…

У ті дні зустрічаючись здебільшого за столами й чарками, вони весело проводили час, будуючи плани на майбутню весну, коли планувалося починати зйомки кінокартини. Марина часто сідала навпроти нього, або зовсім поруч, і він мав змогу надивитись у її ясні  очі, або ж ніби ненароком торкатися ліктів, стегон, відчувати запахи її приманливих парфумів і тіла. Десь щось зворушливе зароджувалося в нього під серцем. Але Аркадій розумів: дістатися йому її зараз, у пору затяжного медового місяця з Пир`євим, – це все одно, що поцілувати власного лоба… Не вдасться…

Іван та Марина, від’їжджаючи на новорічні канікули до Москви, зненацька запросили Аркадія Добровольського та Євгена Помєщікова приїхати до столиці в гості. Хлопці, недовго думаючи, випросили відрядження у керівництва кіностудії на «Мосфільм» і відправились до зореносної.

Тієї пори у Івана Пир`єва продовжувався конфлікт із фільмом-комедією «Багата наречена». Головну роль в ній грала його нова кохана Марина Ладиніна. Створювала образ  відчайдушної колгоспниці Миринки Лукаш. Зйомки відбувалися в Україні. Переглянувши відзнятий матеріал, керівництво «Українфільму» заявило, що його не влаштовує такий виклад ідеї картини. За їх переконанням, фільм має явно шовіністичний характер. Українців видають за дурників. Москалі просто таки знущаються з нашої мови, культури, повсякчас козиряють своїм старшобратством. Пир`єв образився і забравши всю трупу зі зйомок, повернувся до білокам’яної. Відзнятий фільм положили на полки. А з перших днів нового 1937-го режисер пішов шукати правди по кремлівських кабінетах.

Аркадій Добровольський та Євген Помєщіков у Москві поселилися в друзів останнього, який лише влітку 1936-го вибрався звідти до Києва, завершивши навчання на сценарному факультет ВДІКу, себто в академічному центрі радянської кінематографії. Марина упросила чоловіка, щоб він дозволив їй стати гідом для українців (Помєщіков був родом з Юзівки – нинішнього Донецька) у Москві. Але Євгеній відмовився від прогулянок по місту, йому більше хотілося зустрітися з вчорашніми однокурсниками. І двоє молодих красивих людей – Аркадій та Марина, подекуди взявшись за руки, немов школярі, бродили від кафе до кафе. Ходили в кіно, весело розповідали різноманітні історії один одному, кидалися сніжками. І всі їх сприймали за закоханих. Марина була лише на три роки старшою за юнака. Але цього зовсім не було видно. Їй, либонь, був дуже симпатичний цей красень з сірими, розумними очима. І вона заворожливе заливалася сміхом, що аж оглядалися перехожі, чи люди звертали увагу на них у громадських закладах. В одному місці вони пробували зайти навіть до церкви, Аркадій підбив на такий учинок. Але храм виявився закритим і був, здається, порожній, без ікон…

Відбувалося це 14 січня 1937-го. На Василя – у Старий Новий рік. А наступного ранку, 15 січня, там же у Москві, Аркадія Добровольського заарештували співробітники Держбезпеки. Йому інкримінували українську буржуазну націоналістичну діяльність, участь начебто в терористичній діяльності. «Припаяли» сім років ув’язнення і п’ять літ позбавлення в політичних правах. А вийшло, що відсидіти в таборах за колючим дротом довелося усі двадцять три, з новими і новими нещадними, бузувірськими доповненнями. Бо не розкаювався, був натуристим і непоступливим. Гордим і чесним українцем…

Можна лишень уявити собі як почувався Аркадій Добровольський, коли з лісоповалу одного разу їх завели до клубу і оголосили: покажуть новий фільм. Зблиснули титри: кінострічка називалися «Трактористи». Режисер Іван Пир`єв, сценарій… Очі затуманились. Замість його, Аркадієвого, стояло прізвище Євгена Помєщікова. А ось і Марина в ролі трактористи  Мар`яни… Його Мар`яна.

Ліворуч, праворуч, позаду – сотні людей пильно вдивляються в кадри, вслухаються в кожний екранний звук. А йому очі застилають сльози… Хоча водночас і хочеться, страшенно жадається побачити, як же ж удався його рідний, перший кінофільм. Як він виглядає в діях живих артистів, на екрані. Серце колотиться, ось-ось, здається, вискочить з грудей. Але хто ж зрозуміє, кому можна довірити свою і радість, і образу!?

А потім привезли  «Свинарку й пастуха» з Ладиніною в головній ролі. І хоч на професійний погляд Добровольського був це звичайний лубок, сільський балаган і дешеве видовище, але важливо, що там була мила для нього Марина. До неймовірного вродлива й принадна у сніги Колими явилася вона з екрану до Аркадія в «Кубанських козаках».   А ще якось він побачив кіножурнал з вручення Сталінських премій у Кремлі всім творцям культового фільму «Трактористи». Он же і Марина зі своєю, такою знайомою, рідною білозубою посмішкою… Боже, за що така кара? Чому він тут, а не там?

Напевне, що в саме такі години втрати реальності буття найбільше зношувалося, розривалося на шматки серце Аркадія Добровольського… Ось чому так мало він прожив…

Якось зателефонував мій журналістський і письменницький батько Микола Рябий. Запитує:

-А ти знаєш, як звільнили Аркадія Добровольського з Верхньої Колими?

-Ні, - кажу, - якщо тобі відомо – розкажи…

- Це було після знаменитого двадцятого з’їзду КПРС, який розвінчав культ особи Сталіна. Українські письменники хвилювалися, що давно вже повернулися з заслання сталінські засланці, а десь на далекій півночі, в казематах таборів застряг безвилазно письменник і перекладач з англійської, французької, польської  Аркадій Добровольський. Депутати Верховної Ради СРСР Максим Тадейович Рильський та Микола Платонович Бажан підготували листа на ім’я Микити Хрущова. А в перерві між парламентськими засіданнями підійшли удвох до лисомозкого песиголовця з чолобитним документом. Так і так, мовляв, безпричинно мордують у «Дальбуді» українця. Мудрий, толковий чоловік, може згинути ні за цапову душу. Микита розщедрився: «Випущу, завтра ж випущу, хлопці…»

А ще Микола Олександрович Рябий розповів мені про те, що за його даними сім`я  Пир’єва мовбито всі понад двадцять років ув’язнення клекотинського каторжанина справно відправляла продуктові посилки в табори для Аркадія Добровольського, відчуваючи щось подібне на провину, позаяк його, справжнього сценариста кінофільму «Трактористи» прізвище в титрах не поіменоване, і не став він лауреатом Сталінської (Державної) премії за помітну творчу роботу. Я з пошаною ставився за це до Івана Пир’єва. Аж до 17 квітня 2015 року…

Справа в тому, що саме цього дня в одному з московських Інтернет видань з’явилася розповідь такої собі москвички – подруги Марини Ладиніної -  Рогнеди Яценко про найзаповітнішу таємницю найбільш яскравої кінозірки радянського кіно. Утім, усе по порядку…

Як відомо, Ладиніна була другою дружиною Пир’єва. Вона думала, що виявиться останньою. Ні, не вийшло. Знаменитий кінорежисер закохався в зовсім юну, як на його вік 58 років, у сімнадцятилітню актрису Людмилу Марченко. Вирішив женитись.  Почалися суди-пересуди. Ладиніна ж була проти розлучення з Пир’євим.  І спершу стояла на цьому твердо. Поки йшли перемовини, малолітня особа… втекла від діда-режисера. Але її роль нової дружини знаменитого кіномитця стала приміряти значно практичніша в матеріальних справах одеситка, на два роки старша від Марченко – Ліоннела Скирда. Далі розповідає Рогнеда Яценко:

«У залі суду колишнє подружжя нічого не ділило: ні сина, ні квартиру. Але потрібно було домогтися від Марини слів: «Так, я згодна на розлучення». Для цього Пир'єву довелося вдатися до жорстокого прийому. Все та ж віддана йому домробітниця суду засвідчила, що Марина буцімто постійно зраджувала чоловікові з партнерами по зйомках, називалися імена – Зельдін (до речі, нині ще живий, 28 січня 1915 року народження – О.Г.), Дружніков ... На свій захист Ладиніна нічого не сказала. Але із залу суду вийшла з абсолютно білим обличчям. Ми з нею доїхали до її помешкання, там сіли обідати. Розмовляли, навіть сміялися ... Ні нервового зриву, ні сліз, ні гірких скарг ... Тільки через кілька годин Марина сказала: «Ти бачила, як я трималася? Адже вони мене оббрехали ... »

Я точно знаю від неї самої, що єдиний зв'язок, який Марина коли-небудь приховувала від Пир'єва, була не романтичною історією, а небезпечною для їхньої сім`ї, але інакше Ладиніна вчинити не могла. Стосувалася вона співавтора фільму «Трактористи», який у результаті не потрапив ні в титри, ні в довідники, - Аркадія Добровольського ...

Аркадій був молодший Марини на кілька років. Він в неї закохався під час зйомок - несміливо і безмовно. А незабаром його заарештували. Цю історію Марина розповіла мені вже в старості, а потім навіть записала на магнітофон. (виділення тут моє – О. Г.) Після Марини у мене залишилися деякі її листи і документи ... В тому числі і цей запис.

«Аркашу, юнака 26 літ, заарештували і заслали ... На каторзі він пробув близько 20 років! За що?! Невідомо Всі часи його ув’язнення я таємно відправляла йому посилки, вони в основному полягали в книгах, які він замовляв. Список книжок він присилав у листах. Їх регулярно приносили якісь чоловіки, щоразу нові, - я вважала, що це товариші Аркадія, які вже відбули термін покарання. Приходили вони тільки тоді, коли я була одна дома. Ніхто про це не знав, я не говорила про таке нікому. І чоловікові також. Я страшенно боялася. <...> Аркадій писав мені: «Ви повинні знати, що ваша увага до мене не тільки подарунок особисто для мене. Але ви повинні вважати свій Вчинок тієї свічкою перед іконою, яку ви ставите для того, щоб вас минула ця кара ... »

    А через двадцять років Аркадій нарешті звільнився і з'явився на Марининому порозі. Ось як вона сама про це розповідала: «Того вечора я пізно прийшла додому, і мені сказали, що приходив чоловік, котрий ніколи у нас раніше не бував. Не заставши мене, пообіцяв зайти завтра вранці. Наступного дня, годині о десятій ранку, я відкрила двері на дзвінок. Зайшов незнайомий чоловік і враз несподівано впав переді мною навколішки. Це тривало секунди ... Але було надзвичайно приголомшливо.  Я розгублено нахилилася над ним і на незнайомому, оброслому обличчі несподівано побачила знайомі, розумні сірі очі Аркаші з далекого 1937-го року. З пори нашої молодості. Вставши швидко з колін, він сказав, що дав клятву побачити мене першою після звільнення і тільки після цього їхати до рідних…»

Це була їхня єдина зустріч. Аркадій подякував Марині і поїхав, мабуть, до своїх родичів. Більше вона нічого про нього не чула…

На закінчення лише скажу, що Марина Ладиніна прожила 94 роки і відійшла в інші світи 2003 року, так би сказати, переживши Аркадія Добровольського аж на 34 роки…