Я ще маю, що сказати!

Відвідуючи театр, насолоджуючись виставою, мало хто замислюється над тим, яких зусиль докладають артисти, щоб створити реалістичний, життєво-правдоподібний образ, тим більше, якщо йдеться про акторів другого плану, або, як їх ще називають у театральному середовищі, характерних акторів. Поговорити про це погодився Володимир БЕЗДОМНІКОВ, актор Криворізького академічного театру драми та музичної комедії імені Тараса Шевченка.

- Взагалі-то я хотів бути співаком, - розповідає про себе Володимир Миколайович, - хотів навчитися володіти голосом, тому навчався у музичному училищі на вокальному відділенні. Бажання стати актором з’явилося значно пізніше. Щоб створити драматичний образ, одного голосу замало, треба ще й володіти акторською майстерністю.

Однією з перших ролей Володимира Бездомнікова у Криворізькому театрі імені Шевченка була роль Кавалькадоса в оперетті Ю.Мілютина «Поцілунок Чаніти», яку він грав із заслуженим актором УРСР В.Браславським. У музичній комедії Є.Птичкіна  «Бабий заколот» йому у 33-річному віці довелося грати 70-річного діда на ім’я Захар. Але це не стримувало, навпаки,  надавало можливість розкрити якнайповніше багатогранність акторського таланту.

- Мені було цікаво все, - продовжує актор, - тим більше, що в театрі на той час була ціла плеяда блискучих маститих акторів: Капралов, Фомін, Семьонов, Аннінков… У драмі Сорокіна «Колокол вічного бою» я грав батька трьох синів, двоє з яких не повернулися з війни, живим залишився тільки один, але без рук. Мій батько теж був на війні. Це дуже важка, складна п’єса. Синів на той час грали Анатолій ДУДКА, В’ячеслав ХОХЛОВ, Василь КОРОЛЕНКО. За роль у цій виставі я отримав грамоту Міністерства культури СРСР.  Чим наша професія складна, та водночас, прекрасна? Доводиться проживати, немов би пропускати через себе різні долі різних людей. Але на сцені усе повинно бути, ніби перший раз. Кожного разу повинен відбуватися живий діалог з глядачем. Сьогодні граєш  «Підступність і любов» Шиллєра, а завтра  – співаєш у «Веселій удові». Вміння перейти від одного стану до іншого – це найвищий пілотаж, найвища оцінка майстерності актора. Як на мене, то тільки так.

- Прекрасний професійний актор, - дає свою оцінку роботі артиста Василь КОРОЛЕНКО, головний режисер театру. - Він був і вокалістом, і як драматичний актор зробив дуже багато класних, вдумливих, глибоких і по психології, і по своїй яскравості робіт. У сатиричній комедії Ворфоломєєва «Святий та грішний» Володимир був єдиним виконавцем ролі Кузьми Тудишкіна. Мабуть, ніхто краще зіграти і не зміг би. Відмінна робота у виставі Ладо «Дуже проста історія», за яку отримав нагороду «За кращу роль другого плану» на театральному фестивалі «Січеславна-2011». Чудові роботи у виставах «Поріг» та «Забути Герострата».

Минулий рік був для Володимира Бездомнікова ювілейним: 70 років з дня народження, та 40 років на сцені. Багато років, багато ролей… Можливо, час відпочивати? На моє нетактовне запитання Володимир Миколайович відповів:

- Людина повинна сама відчути, що час прийшов, пора. Але якщо актор вважає, що ще може щось зробити, якщо у фіналі підходять зі словами подяки, то він повинен це робити. Для мене великий приклад - актор Володимир Зельдін, який у 100 років ще виходить на сцену, і не просто виходить – грає!

Підтвердженням цих слів є зайнятість Володимира Бездомнікова у виставах театру. Задіяний навіть його голос для створення образу людожера у казці «Жила-була принцеса»!

- Люди почали багато їсти і мало читати, - словами купця Крисиппа, персонажа з вистави «Забути Герострата», якого він грає, говорить Володимир Бездомніков. – Але все ж мені здається, що останнім часом глядачі почали більше цікавитися класикою. Вона вічна. Вічні теми: любов, життя, добро, зло… Михайло Мельников якось висловив думку ставити Шекспіра. Було б чудово! Я ще маю, що сказати глядачеві.