«… А онде під тином опухла дитина, голоднеє мре…» Тарас Шевченко

“Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації”.

Голодна смерть, напевно, найстрашніша.


Вона повільна, довга і тяжка,


Жахлива і пекельна, найлютіша,


Бо зводить з розуму й така тривка...


А це ж було... І ніде правди діти,


Що заподіяли цю смерть більшовики.

Перший удар був нанесений у 1921 році, коли стало зрозуміло, що насувається жахлива посуха. Природний катаклізм ударив по основних хліборобських регіонах: Поволжю, Північному Кавказу, південних губерніях України. Справді, були райони, які не зачепила посуха, врожайність майже не поступалася звичайній, проте посіяно було набагато менше, ніж завжди. Виникла нерозв ’ язна ситуація з хлібом, люди були приречені на голод, усі розуміли його  невідворотність. Також на фактор природного лиха наклалися розвал господарства, спричинений багаторічними воєнними діями, та більшовицька політика воєнного комунізму. Становище в південних губерніях України трагічно погіршувалося, але про голодуючих українських селян держава забула. Газетам було заборонено писати про них. Республіка й далі вивозила хліб для постачання «червоним столицям». Голод мучив наш народ протягом усього 1922 року й перекинувся на першу половину 1923 року. Пізніше стало зрозуміло, що в умовах голоду політична активність села зменшилася майже до нуля. Голод виявився зброєю, яка утихомирювала ефективніше, ніж каральні виснажливі експедиції. У 1921 році було вперше застосовано терор голодом.

В той час перед західним світом оголошувалося,  що голод охопив лише район Поволжя. Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю південну Україну, звідки масово вивозився хліб на північ і на експорт, Москва мовчала. Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгін звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР поставила в Парижі. На жаль, тоді західний світ ще не пройнявся трагедією українського селянства, страшний голод продовжував поширюватися півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1890000 осіб, у березні – 3250000, в червні – 4103000. Охопивши такі величезні простори, голод спричинився до збільшення смертних випадків. Зокрема, якщо за січень-березень 1922 року в Херсоні народилося 918 осіб, то вмерло – 5405. У чотирьох містах Миколаївщини за цей період з'явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього – 7323. Та страшно стає від усвідомлення того, що хліб в Україні, не зважаючи на посуху, був. Його відірвали від голодного рота селянина, робітника, їхніх дітей, відправляючи за межі нашої землі.

Голодомор 1932-33 років став дійсно найстрашнішою сторінкою нашої історії, адже тоді щохвилини помирало 17 людей, щогодини – 1000. І майже 25 тисяч за 1 день. Такі цифри неможливо вкласти в голові. Це безліч невинних душ, які вмирали через жорстокість та байдужість тогочасної влади. Основними причинами Голодомору стали соціальна колективізація, створення колгоспної системи, обкладання колгоспів продрозкладкою, криза в сільському господарстві, експорт хліба, жорсткі методи хлібозаготівель. Як бачите, причин було безліч, як і смертей. Методи тогочасних церберів не можуть не лякати, адже від звичайних селян вимагали надлюдських жертв. Конфіскація продуктових запасів, натуральні штрафи, занесення сіл на «чорну дошку», блокування районів заготівель, репресії проти нижчої керівної ланки, закон від 7 серпня 1932 року про захист соціальної власності. Невже звичайні українські люди заслуговували на це? Безумовно, відповідь очевидна.

Між істориками досі точаться дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але, все одно, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. А якщо взяти до уваги непрямі втрати, тобто тих дітей, які не народилися через наслідки голодомору, число жертв за приблизними підрахунками сягає 14 мільйонів..

 Це був геноцид. Найстрашніший злочин проти українського народу. Кількість прямих та непрямих жертв голодомору точно підрахувати досить важко. Селянство остаточно підкорив сталінський режим. ВІН зміг поставити безпорадних людей на коліна.  Але ми піднялися. Саме тому наша безмежна пам’ять має величезну силу. І кожен, хто пам’ятає, хто розуміє масштаб трагедії, хто кожного року в четверту суботу листопада запалює свічку у своїй домівці знає, що більше ми цього не допустимо. Ніколи.