Дипломатія між молотом і ковадлом. Брест-Литовський мирний договір

.

9 січня 1917 року більшовики вдалися до рішучого та несподіваного  кроку – початку переговорів між Росією та Німеччиною з її союзниками. Ця подія поставила Центральну Раду в скрутне положення. Коли більшовики вже були однією ногою на території УНР, надії на допомогу Антанти ставали марними і загроза окупації України німецькими та австро-угорськими військами ставала все більш реальною, постав час для вирішальних дій. Уряд Української Народної Республіки зважився на конкретний хід – укладання першої мирної угоди війни.

Всеволод Голубович, Микола Левитський, Микола Любинський, Михайло Полоза, Олександр Севрюк та Сергій Остапенко – постаті, що були обрані для поїздки у Берест. 1 січня 1918 року ця делегація прибула у пункт призначення. Передувало цій події звернення уряду УНР до всіх воюючих і нейтральних держав з нотою, в якій він заявив, що не визнає права Раднаркому виступати на переговорах від імені народів усієї Росії і буде вести діалог з колегами самостійно. Почалася розмова з промови  наркому закордонних справ Лева Троцького, в якій він  заявив, що російська делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної держави.  Оттокар Чернін –міністр закордонних справ Австро-Угорщини – підтримав цю думку, підкресливши, що визнає делегацію республіки повноправним учасником збору.

Розуміючи, що справа виходить з-під контролю, Лев Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918 року. З якою метою? План був дуже хитрим: замінити представників Центральної Ради делегатами радянського уряду України. Цей хід був небезпідставним: більша частина УНР опинилася під владою більшовиків. Після відновлення переговорів  Троцький акцентував на присутності двох осіб в складі російської делегації – Юхима Медведєва та Василя Шахрая. На думку наркому закордонних справ Росії, ці дві особи є нібито представниками сепаративного українського більшовицького уряду. Він наголосив, що більша частина України контролюється цим урядом, відповідно мирний договір, укладений з представниками Центральної Ради, не можна розглядати як мир з УНР. Але ця спроба була відкинута. Олександр Севрюк – один з членів української делегації – ознайомив учасників з прийнятим Четвертим Універсалом, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Оттокар Чернін, повідомляючи рішення Четверного союзу, заявив, що УНР має всі підстави для визначення її суверенною державою, що обумовлює здатність укладати міжнародні договори. 

Центральній Раді якоюсь мірою пощастило. Територія УНР була пігулкою для продовольчої проблеми Німеччини та Австро-Угорщини. Приєднуючи Холмщину і Підляшшя, виділяючи  західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край, уряд Центральної Ради зобов’язувався виконати конкретні пункти: за першу половину 1918 року поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Про це свідчить витяг з документу під грифом «строго таємно». З «Записки про Берлінську нараду від 6 лютого 1918 року» вищих урядовців Німеччини і Австро-Угорщини щодо переговорів у Брест-Литовську: «З огляду на сучасний брак харчових продуктів в Австро-Угорщині та Німеччині мир з Україною мусить бути підписаний якнайскоріше... На випадок, якби Україна попросила військової допомоги проти російських максималістів, то таке прохання в рамках можливого задовольнити. За це Україна зобов'язується до якнайскорішої поставки хліба, а Німеччина принципово погоджується на першенство Австро-Угорщини (при його розподілі)».

27 січня був підписаний доленосний Брестський мирний договір. На той час цей документ визначив долю радянської влади. В лютому 1918 розпочався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному фронті. На території України ці війська мали статус союзних. В березні уряд Центральної Ради повернувся в Київ.

Але не все так було добре, як хотілося б. Згодом виявилося, що Центральна Рада неспроможна виконати взяті на себе зобов’язання. Стосунки між двома сторонами почали погіршуватися. Німецькі чиновники все частіше почали втручатися у внутрішні справи УНР. Деякий час потому Німеччина не витримала та перейшла до радикальних кроків. 29 квітня 1918 року загін німецьких військ зайняв приміщення Центральної Ради. Починається новий відрізок історії території України – правління Павла Скоропадського.

В цілому, Брест-Литовський мирний договір можна вважати позитивним явищем для України в той час. Незважаючи на нестачу досвіду, делегація УНР спромоглася на гідному рівні вести переговори з іншими державами. Хай і невдала, але це була реальна спроба довести незалежність України на дипломатичному рівні.