Українська радянська культура у другій половині 20 століття

Українська чи радянська? Якою ж була культура УРСР – культурою соціалістичної республіки чи сучасної демократичної та повної патріотизму держави?

З одного боку - атмосфера ідеологічної непримиренності постійних переслідуваннь інакомислячих. Великоруський щовінізм, "жданівщина" нанесли в цей період особливої сили удар по УКРАЇНСЬКІЙ культурі.

Над поетами- прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в "некритичному підході до реакцій буржуазної культури",  "низькопоклонстві перед заходом", "відступі від марксизму-ленінізму", "українському буржуазному націоналізмі".

З іншого ж боку – сама наявність у державі революціонерів та людей, які прагнули самостійності України, незалежності її державності та культури свідчить про початок істинного захоплення українською культурою та початок відродження її як одиниці окремої від радянської.

Національна культура ж бо нерозривно пов"язана з наукою, мораллю, освітою, вона формує націю, звеличує її і творить їй неповторне духовне обличчя в своєрідному груповому портреті світової цивілізації. У радянський період, який зайняв більшу  частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовськ "відлигу", брєжнєвський "застій", горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.

З ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими "космополітами", яка поширилась і в Україні. Пошуки ідеологічних відхилень привели до нападів на діячів європейської культури. В результаті, в колах творчої інтелігенції стало наростати  взаємне недовір"я, підозрілість, утверджувалося доносництво, що підтримувалося і навіть заохочувалося.

З приходом до влади Хрущова політична ситуація в країнв поступово змінюється., настає "відлига" - певна свобода творчості, що породило безліч надій. "Відлига" породила таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво - рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Але увесь цей період став періодом доволі суперечливим, неоднозначним. Я б сказала, що певний напрямок розвитку Хрущов задав, але впоратись із управлінням оновленою державою в нього не вийшло.

Ситуація у сфері культури різко змінилася з відставкою Хрущова і приходом до влади  Брежнєва. Почався поворот неосталінізму, що супроводжувався репресіями, утисками, та переслідуваннями багатьох видатних майстрів культури. Це означало, що навіть те, що встиг зробити для розвитку вільної від диктатури культури Хрущов, було тепер втоптано у бруд і відправлено подалі – держава, а отже і її культура поверталась у свій природний стан – заперечення справжнього та засилля прописаного законом.

В науковій сфері проявлявся застій , можливості для розвитку не були використані, накопичувалося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Виною усьому цьому нерідко ставали ті ж самі наклеп та бажання прибрати опонента із наукової арени, часто пусте роздування скандалів із нічого, себто створення уявних ворогів науки.

Говорячи про культуру письменницьку, не можна не згадати Спілку письменників України та її центральний орган - газету "Літературна Україна", які стали на захист та взялися за розвиток української культури, активно займались ліквідацією"білих плям історії". Публіцистика зайняла провідні позиції. І це мене особисто, як журналіста, не може не радувати, адже саме у такі суперечливі часи, коли для суспільства дуже гострою є проблема само ідентифікації, життєво необхідно аби у виданнях доступних загалу освічені і поінформовані публіцисти давали суспільству «їжу» для мозку.

Поступово змінилися акценти в питаннях віровизнання, проголошено право свободи совісті. Почалася відбудова багатьох запустілих церковних приміщень, легалізували свою діяльність українські греко - католики, відновився рух серед православних щодо відокремлення незалежності української православної церкви від Московського патріархату.

Коротка характеристика основних процесів освіти та мистецтва того часу:

Істотним недоліком вищої і середньої спеціальної освіти залишалася якість підготовки спеціалістів, яка значно відставала від світової. Вона, як і раніше, в цілому була низькою, особливо на заочних і вечірніх відділеннях. Вкрай незадовільним залишалося матеріально-технічне забезпечення ВНЗ. На початку 1990-х років СРСР за рівнем освіти у світі посідав лише 28 місце. Якщо на початку 1980-х років персональний комп'ютер на столі західного студента заміняв набір олівців та логарифмічну лінійку, то радянські студенти про таке навіть не мріяли.

Загальною проблемою всієї системи освіти в Україні була її русифікація, коли  українська мова досить сплановано витіснялася зі шкіл, ПТУ, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Спроби українських письменників, викладачів ВНЗ, учителів після XX з'їзду КПРС завадити цьому процесу не мали успіху. Закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям..." (1959), демократично, на перший погляд, надавши батькам право вибирати для своїх дітей мову навчання в школі, поставив українську мову в нерівноправне становище з російською, яка всіляко підтримувалася державою і, звичайно, мала вищий соціальний статус. Складається абсурдна ситуація, коли неможливою стає відмова від вивчення російської мови, однак українська визнається необов’язковою. В умовах настійливої пропаганди ідеї "злиття націй" і "утворення єдиної мови для всіх народів" це положення Закону про освіту фактично ставало інструментом національного нівелювання і русифікації української школи.

Неоднозначні процеси відбувалися і в українській літературі. В.Сосюра написав автобіографічну «Третю роту», поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа». Творчим здобутком М.Стельмаха став роман «Хліб і сіль». Помітний слід залишив роман Г.Тютюнника «Вир». В ті роки писав свій «Собор» О.Гончар. Плідно працювали у той період П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан та інш. З'явилася нова генерація літераторів, серед яких були Є.Гуцало, І.Драч, Л.Костенко, Є.Сверстюк, В.Симоненко та ін... Вони входили до плеяди шістдесятників -людей нового політичного мислення, що дотримувались гуманістичних і демократичних поглядів, які не завжди відповідали компартійній ідеології. Не дивно. що на початку 1960-х рр. їх твори зазнавали жорсткої критики офіційної влади.

В галузі музичного мистецтва в 1950-х рр. було створено багато талановитих творів. Це третя симфонія Б.Лятошинського, опери Г.Майбороди Мілана і Ю.Мейтуса.

В Україні діяло близько 70 професійних театрів. Кращі традиції театрального мистецтва продовжували О.Кусенко, П.Куманченко, Б.Ступка, Ф.Верещагін і представники старшого покоління -А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський та ін.

Водночас набувало популярності українське кіномистецтво. На українських кіностудіях були зняті "Третій удар" режисера І.Савченка, "Тіні забутих предків" С.Параджанова, "Сон" В.Денисенка ті інші стрічки.

Образотворче мистецтво було представлене творчістю М.Дерегуса, К.Трохименка, О.Шовкуненка, Т.Яблонської, а також молодих митців В.Бородая, К.Клокова, О.Лопухова та ін.

Знову ж таки, через несприйняття М.Хрущовим творчості художників -авангардистів в Україні постраждали (зокрема, за виготовлення в Київському університеті вітражу на шевченківську тематику) А.Горська, П.Заливаха, Г.Севрук та ін. Як і все інше мистецтво, як бачимо, розвивалось непослідовно, влада вчиняла абсолютно нелогічні вчинки, не даючи, таким чином реалізуватись усьому потенціалу талановитого українського народу.

Особливих коментарів ці факти не потребують, зважаючи на усе вищесказане, бачимо, що протягом другої половини 20 ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними.