Забути Герострата?

Надзвичайний успіх мала вистава «Забути Герострата!» за однойменною п’єсою Григорія ГОРІНА у постановці заслуженого артиста України Василя КОРОЛЕНКА, прем’єра якої відбулася 16 листопада у Криворізькому академічному театрі драми та музичної комедії імені Тараса Шевченка.

Сказати, що вистава сподобалась – це не сказати майже нічого! Квіти, вигуки «Браво!», слова подяки…По закінченні  спектаклю глядачі підвелися, і аплодували стоячи. Невисока на зріст, миловидна жіночка з рудим волоссям, молитовно склала руки перед фотографом, і благала дати їй бодай одну фотографію цього спектаклю. «Такі образи!.. Так розставлені акценти!.. Це ж диво! Це повинно залишитись на згадку!» - переконувала вона. До книги відгуків вишикувалася ціла черга!

Історія про звичайного торговця-невдаху на ім’я Герострат, який через своє марнославство спалив одне з семи чудес світу - храм давньогрецької богині Артеміди Ефеської. Замість забуття нікчема, але не дурень, навіки закарбував своє ім’я у книзі історії, здобув славу, та успіх. Але у світі все повинно бути в рівновазі. Паралельно відтворена тема порядної, чесної людини. Клеон, архонт Ефесу, усіма силами намагається сумлінно виконувати свій громадський обов’язок у суспільстві, що розвалюється.

 - Ця п’єса мені подобалася давно, - про роботу над виставою розповів головний режисер театру Василь КОРОЛЕНКО, - тим більше, зараз, коли вона актуальна, як ніколи, охоплює безліч ран нашого суспільства, що загноїлися: зрада, корупція, брехня… У спектаклі є такий персонаж Людина театру, який говорить про те, що герострати не вмирають, вони народжуються знову і знову. Сьогодні ми спостерігаємо чергові події спалення храму, храму великого, дуже вагомого, який будувався тисячоліттями, храму довіри, поваги, дружби, взаєморозуміння, любові одного народу до іншого. Путін – це черговий Герострат. Був Гітлер, був Сталін, були інші, що здійснювали величезні катастрофи для людства заради своєї пихи. Глядачі знайдуть у цій древній історії віддзеркалення сьогодення. П’єса написана у 1972 році російським драматургом. Мабуть, уже тоді в Росії були передумови, які змусили його це зробити. Спектакль насичений думками, але це не проповідь, він показує все – і потворність, і красу. Актори перейнялися цим матеріалом, дуже глибоко намагалися розібратися у тому, що відбувається. Під час всієї вистави лунає  чарівна музика «Болеро» Равеля, яка на мою думку, якнайбільше сприяє створенню певної необхідної атмосфери. Людина театру питає: «Я не втручаюся, я лише хочу зрозуміти, чому так сталося?...» Я переконаний, нас зрозуміють.

Неоднозначні, яскраві, життєво-правдоподібні образи, майстерно створені акторами театру, примушували глядачів то тамувати подих, то реготати над репліками, які мають всі шанси стати «крилатими» після перегляду вистави. Мінімалізм у художньому оформленні з лишком компенсували пластичні актори балету, створюючи собою живе оздоблення спектаклю.

Хтось мудрий сказав, що життя – це драма, комедія, трагедія, або фарс одночасно, з якого боку на нього подивитися. А вистава закінчується вигуком Клеона:

- Мешканці Ефесу будують новий храм!