Корифею української літератури 95!

Як часто ми шукаємо героїв у чужих краях, не помічаючи поруч себе людей, яких можна сміливо і беззаперечно називати елітою українського народу

Згубили культуру, забули історію,

Почуваємося зайдами на своїй території.

Віримо чужим, своїм не довіряємо,

Розводимо руками – маємо, що маємо! (О. Положинський)

Як часто ми шукаємо героїв у чужих краях, не помічаючи поруч себе людей, яких можна сміливо і беззаперечно називати елітою українського народу, його золотим фондом. Ми захоплюємося вигаданими історіями фантастичних країн й байдуже проходимо повз віртуозів українського слова, які живуть поряд нас.

Серед таких корифеїв письменницького слова є і наш земляк, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 1996 року за роман «Вічний Іван», лауреат республіканської премії ім. А.Головка (1984р.) та Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І.С.Нечуя-Левицького (1997р.). Але що ті звання і регалії, якщо по-справжньому його творчість і не вивчають у школах й не популяризують у народі. Та й сам Віктор Олександрович зізнавався в одному з інтерв’ю, що «…навіть рекомендація вивчення його (в. Міняйла) творчості передбачає тільки некласне читання в самій лишень Київській області, як «локального значення письменника».

Це дуже несправедливо, адже Міняйло у своїх романах розкрив душу українського народу, всією силою свого таланту намагався розбудити в краянах самоповагу, гордість за свій рід та оптимізм й віру в невмирущість України.

А що ж краяни? Вони згадують Віктора Олександровича у роки ювілеїв та на великі національні свята. А чи не ліпше було б можновладцям зібрати до купи людей, які їздять на дорогих автівках і живуть у розкішних будинках та й видати повне зібрання творів великого земляка? На гарному папері, в гарно оздоблених палітурах. Не для того, щоб потішити літнього письменника з гострим і молодечим розумом, а для того, щоб ніколи не повторювалися на нашій землі трагедії, про які писав Міняйло. Зрештою, найбільш якісні видання творів В. Міняйла були зроблені поза межами України. Хіба це не ганьба для Білої Церкви?

Віктор Олександрович знакова фігура для білоцерківського письменництва. Про це говорили усі ті, хто прийшов на ювілей видатного письменника. В.о. голови НСПУ О. Божко зазначив, що Віктор Міняйло – це людина-епоха, як у житті, так і в літературі, підкресливши, що Віктор Олександрович – основоположник нового жанру в українській літературі – химерного роману. А майже всі білоцерківські члени Національної спілки письменників України так і прямо називають його своїм вчителем.

95 років – то не жарт. Віктор Олександрович сьогодні майже не спілкується з пресою, роблячи винятки лише для справжніх майстрів пера та диктофону. Прикро? Так, але він має на це повне право. Сьогодні, мабуть, йому геть важко, адже його онук, Олександр Міняйло, перебуває в діючій армії на сході країни, захищаючи рідну землю від чергової московської навали.

Внук корифея літератури Олександр Міняйло був на бойових позиціях і встиг побувати під обстрілом сумнозвісних «Градів»

Читайте також: 

В центральній бібліотеці започаткували зустрічі школярів з героями АТО. Першим з учнями зустрівся боєць зенітно-ракетного полку Олександр Міняйло

Дивіться також:
Старший лейтенант Міняйло про службу на сході 

Побажаємо ж Віктору Олександровичу Міняйлу довгих років життя, а найкращим подарунком ювіляру стане сильна, потужна Україна, яку він так любить і яка перед ним добряче завинила.