Уродженець Вінниччини Йосип Позичанюк – один із лідерів підпільного парламенту нескореної України
Що знають вінничани про своїх героїв-земляків,
які воювали за Самостійну і Соборну Україну в лавах найбільшої
національно-визвольної партизанської армії Європи – Українській Повстанській
Армії? Переконаний, що недостатньо, бо в іншому випадку, влада і громада
області вшановувала б своїх героїв на гідному рівні, увіковічуючи їхні імена в
назвах вулиць, пам’ятних дошках, монументах, і врешті визнанні на обласному і
державному рівні. Говорити сьогодні про героїзм Небесної Сотні, бійців Збройних
Сил України, добровольчих формувань, що воюють сьогодні на cході країни
із московським агресором, і не згадувати про їхніх попередників, які власне і
передали естафету боротьби за українську державність сучасному поколінню, є
вищою мірою неповагою до пам’яті предків і ідеалів державності, є кривдою
національній пам’яті українського народу, яку ми – сучасники, маємо неодмінно
виправити.
Стаття має на меті донести до читача імена героїв, які воювали в
лавах УПА, і імена яких є несправедливо забуті. Цьогоріч виповнилося 70 років
зі створення Української Головної Визвольної Ради – підпільного парламенту, і водночас,
уряду України часів Другої світової війни, сини і дочки якої боролися із двома
найбільшими потугами світу – німецьким режимом Гітлера і московським кривавим ярмом
Сталіна. Одним із чільних діячів Української Головної Визвольної Ради (12-ий за
списком із 20-ти членів УГВР) був уродженець Вінниччини – Йосип Позичанюк,
державний секретар інформації і пропаганди в уряді Ярослава Стецька, керівник
служби інформації і пропаганди в УПА, заступник Головного командира УПА Романа
Шухевича "Чупринки". “СРСР розпадеться, бо мусить розпастися, Українська
Самостійна Соборна Держава постане, бо мусить постати. І не тому, що нам так
хочеться, а тому, що це буде логічним вислідом усіх подій суспільно-політичного
розвитку і революційної боротьби на сході. Так мусить бути”, - стверджував Йосип Позичанюк,
підкреслюючи тим самим суть свого світогляду і цілі боротьби.
Йосип Іванович Позичанюк (1913 - 22.12.1944 рр.) – полковник,
політичний референт УПА і УГВР. Народився на околиці Дашева в с. Польове
Іллінецького району Вінницької області в селянській родині. Ріс напівсиротою.
Дашів на Вінниччині, як і Іллінецький район, в роки Другої світової війни був
охоплений українським націоналістичним рухом опору. Через Дашів у липні 1941 р.
проходила Південна похідна група ОУН(Б) (під проводом З. Матли і Т. Симчишина).
У межах терену було розгорнуто активну організаційну роботу, утворювались
осередки ОУН, згодом боївки УПА. Тривала активна агітаційно-пропагандистська
робота в селах Паріївка, Хрінівка, Кальник, Романів Хутір. З Дашева похідна
група розділилась і попрямувала різними підгрупами на Одесу, Христинівку,
Тальне. Це лише підтверджує тезу про те, що український революційно-визвольний
рух мав всеукраїнський характер і активно діяв на Вінниччині. Навчався Й. Позичанюк в Ніжинському педагогічному інституті на
літературно-мовному факультеті. Мав хист до малювання. В 1939 р. його, як
перспективну молоду людину, ЦК комсомолу направляє до Львова на журналістську
роботу, а насправді – для розбудови комсомолу на Західній Україні руками
талановитого українця. Восени 1939 р., коли московити захопили Західну Україну,
він переїздить до Львова і влаштовується працювати вчителем. Саме тут, у місті
короля Данила Галицького, він познайомився з ідеями ОУН і вступив до
легендарної організації, відразу зголосившись на небезпечну підпільну роботу.
Зі спогадів нашого героя, що вміщені в
дослідженнях Петра Дужого (газета "Шлях перемоги", ч.50, 10.12.1994
р.): "Найближчої неділі пішов я на Личаківське кладовище, щоб поглянути на
могили українських Січових Стрільців. І що я там побачив? Передо мною у дбайливо зформованих рядах
бетонові могили з хрестами, на деяких написи-прізвища, а на деяких літери Н.Н.,
тобто: воїни "незнаного назвиська". На деяких могилах лежали квіти.
Отже, навіть у той суворий під'яремний час хтось-таки приносив і клав на могили
квіти. І тоді в мене збудилось глибоке переконання про те, що й досі жевріє
ідея, яка пов'язує тих, що в землі, з тими, що ще живі. І я зробив висновок, що
сама ідея не вбита, що вона жива. Це був переломовий момент у моєму житті. Я
повернувся додому і довго не знаходив спокою. Я знав, що є правда, але власть
імущі її чомусь закрили. Червоні власті не хочуть, щоб хтось знав правду, яка
не вміщається у большевицькі рамки. А правда мусить бути! Розтривожений, я подався
до Юрія Стефаника (сина відомого письменника Василя Стефаника), а він мені дещо
пояснив. Юрій зважився на ризик, дав мені кілька книжок-спогадів про 1918 рік у
Львові та в Галичині. З того часу я став українським патріотом, я глибиною
свого серця збагнув мову могил...", – згадував подолянин Й. Позичанюк. П.
Дужий навів також спогади члена ОУН Тараса Онишкевича-"Галайди":
"Він сказав мені таке: Прийшла вістка в підпілля від Юрія Стефаника, що є
кілька "східняків", які тепер у Львові. Вони починають думати
власним, непозиченим розумом, є усі підстави твердити, що це справді ідейні
люди, у жилах яких пливе козацька кров. Це не манкурти, не яничари, це
громадяни з великої літери. Про них скоро довідався і крайовий Провідник ОУН
Іван Климів-"Легенда". Фактично відтоді Й. Позичанюк стає остаточно і
безповоротно відданим борцем Української нації за її свободу.
Згодом, перейнятий духом націоналізму, молодий подолянин стає
членом Проводу ОУН під псевдо "Шугай". Протягом 1940-1941 рр. він
відзначається і вже у 1941 р. на нього покладають величезну відповідальність.
Як відомо, ОУН (бандерівців) проголошує у Львові 30 червня 1941 р. Акт
відновлення Української Держави на противагу німецькій окупаційній політиці. У
новоствореному націоналістичному уряді – Українському Державному Правлінні на
чолі з прем'єром Ярославом Стецьком – Й. Позичанюк стає 19-им членом
українського уряду і Державним секретарем інформації і пропаганди. Після цього
він терміново вирушає в складі похідної групи (керівник Д. Мирон-"Орлик")
для проголошення і розбудови Української держави до Києва. У вересні 1941 р. по
дорозі до столиці його було арештовано німецьким гестапо і вивезено до тюрми у
Львові, згодом у Кракові. В 1942 р він втікає з концтабору Освенцим у Польщі
при переведенні до концтабору Авшвіц (Німеччина) на примусові роботи, і
повертається в Україну. По втечі відразу вступає до лав УПА. З весни 1943 р. Й.
Позичанюк обіймає чин політичного керівника в УПА, стає полковником і членом
Головної Команди УПА на Волині під псевдо "Шаблюк", безпосередньо
підлягає Роману Шухевичу, входить до Головної Ради ОУН.
Він був відомий в ту
пору своєї діяльності і під іншими бойовими псевдами: "Євшан",
"Рубай-Гада", "Стожар", "Чубенко",
"Шахай". 21 – 25 серпня 1943 р. Й. Позичанюк стає учасником ІІІ
Надзвичайного Великого Збору ОУН(Б), який поставив нові важливі завдання в
революційно-визвольній боротьбі Української нації за свою державність, і
проголосив гасла:
"Свобода народам і людині!", "За Українську Самостійну Соборну
Державу!", "За вільні національні держави поневолених народів!",
"Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіалістів!".Саме подолянину Й. Позичанюку належить
ініціатива створення підрозділів УПА з поневолених націй совєтської імперії:
узбеків, грузинів, азербайджанців, ашотів, кубанців та інших для боротьби з
московським окупантом. В
листопаді 1943 р. він був співорганізатором Конференції Поневолених Народів
Східної Європи й Азії, на якій було затверджено програму боротьби із
московським большевизмом з метою здобуття національних держав, а також план
утворення іноземних легіонів ("куренів") у складі УПА. Саме тоді УПА
починає боротьбу із колоніальними режимами Гітлера і Сталіна під гаслом
"Воля народам. Воля людині". Перший національний курінь в УПА
створили в другій половині 1943 р. узбеки, згодом у ВО "Заграва"
організовується, майже одночасно з узбеками, курінь грузинів (на Рівненщині) та
ашотів, а також сотня кубанців. В окрузі ВО "Турів" першим
організовано курінь азербайджанців. В 1944 р. кількість національних частин в УПА
становила до 15 куренів.
Головна
діяльність Й. Позичанюка в цей час була пов'язана зі службою інформації і
пропаганди в УПА. Він був головним редактором багатьох підпільних видань,
зокрема газет: "За Україну", "За Українську державу",
автором відозв та статей, крім того, він керував програмою передач "Вільна
Україна". Під псевдо "Д. Шахай" він, зокрема, написав цікаву
статтю "Тактика щодо російського народу", що є другою частиною праці
автора "До питань боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу",
яка написана 1943 р., а доповнена 1944 р. (зокрема, розділом про
"власовщину"). Вказана праця була призначена для керівних кадрів
українського підпілля. Й. Позичанюк в ідеологічно-пропагандистській роботі
стояв на спільних принципах разом з О. Горновим, П. Федуном
"Полтавою", У. Кужелем, які відкидали крайнощі націоналізму і
виступали за його міжнародне прогресивне значення, сповідували здоровий
демократизм в українському націоналістичному русі.Станом на 1944 р. Й. Позичанюку виповнилося 33 роки. Це був
зоряний час його державно-політичної діяльності. Він вже встиг побувати за свої
погляди у німецьких тюрмах, пройшов школу ОУН і УПА.
11-15 липня 1944 р. на
Самбірщині в Львівській області, під охороною підрозділів УПА відбулися
Установчі збори Української Головної Визвольної Ради – об'єднаного політичного
і військового центру українських революційно-визвольних змагань, фактично
підпільного парламенту і уряду України. Й. Позичанюк бере активну участь у підготовці
і проведенні зборів, стає членом УГВР (всього їх було 20). За рішенням Головного Збору УГВР Й.
Позичанюк очолив Бюро інформації Генерального секретаріату (підпільного уряду
України). У цей час Українська Головна Визвольна Рада, а точніше, Бюро
Інформації УГВР, взяло на себе завдання координації усіх підпільних видань та радіопередач
ОУН, УПА та УГВР. Інформаційно-пропагандистська діяльність УГВР виходить на
новий, більш потужний рівень, зокрема, завдяки Й. Позичанюку. Поруч із офіційним вісником Проводу ОУН
"Ідея і Чин", виходять інші підпільні журнали і газети: "Вільна
Україна", "До Зброї" – вісник УПА, "Вісті Української
Інформаційної Служби", з'явилися друком нові видання і брошури:
"Чорний Ліс", "Маківка" та інші. Згодом Бюро інформації
після загибелі Й. Позичанюка очолюватимуть такі відомі діячі, як Осип Дяків
"Горновий" і Петро Федун "Полтава".
Закінчив своє життя славетний уродженець Вінниччини Йосип
Позичанюк героїчно. 22 грудня 1944 року його підрозділ у складі дев'яти осіб,
який йшов на зустріч із Романом Шухевичем, натикається на засідку (300
карателів) загону НКВД.
Йосип Позичанюк зі зброєю в руках разом з побратимами гине у бою за волю
України. Сталося це в лісі поблизу села Юшківці Жидачівського району, що на
Львівщині. Всі загиблі поховані у братській могилі на Юшківському кладовищі. Імена забутих у мороці часу українських
героїв поступово повертаються до нас, пробиваючи мур ворожих окупацій і
національного безпам'ятства, показуючи молодим українцям приклади невмирущої
Української звитяги. Можливо, настане і той час, коли вдячні нащадки
збиратимуться в Дашеві на Вінниччині, щоби достойно вшанувати пам'ять видатного
українця, борця за волю Української Нації – Йосипа Позичанюка. А обласна
і міська влада в свою чергу, належно вшанує борців за незалежну Україну, яку і
сьогодні мусимо відстоювати зі зброєю у руках.
Довідка: УГВР як вищий політичний і військовий орган України в
підпіллі, починаючи з 1944 р., проіснувала протягом десяти років, аж до моменту
арешту її останнього Генерального секретаря і командира УПА Василя Кука.
Установчі збори УГВР відбулися 11-15 липня 1944 р. на Самбірщині Львівської
області, під охороною відділів
УПА. Було обрано
Президента УГВР – Кирила Осьмака ("Горянського"). Головою
Секретаріату УГВР (уряду) Збори затвердили Голову Проводу ОУН, Головного
командира УПА – Романа Шухевича. Збори, серед іншого ухвалили: "Універсал
УГВР", "Тимчасовий устрій УГВР", "Платформу УГВР", а
також "Присягу вояка УПА". УГВР буда єдиним центром революційно-визвольної боротьби
Української Нації на рідних землях. Ця боротьба за задумом мала тривати аж до здобуття державності і
соборності України.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.