Запорозький гетьман Іван Сулима

Моє коріння.

     З дитинства мій тато розповідав мені звідки ми походимо і хто є моїми давніми предками. Блукаючи кімнатами Національного художнього музею України в Києві ми роздивлялися портрети різних гетьманів та картини, що відображають козацьке минуле нашого народу. Чомусь саме період Козаччини приваблював мого батька найбільше і надихнувшись його розповідями я теж поринула ще в дитинстві в минуле українського народу. Пам’ятаю, як одного разу тато підвів мене до портрету одного відомого всім гетьмана Івана Сулими та спитав: «Подивись на мене і на цей портрет, чи є в нас щось схоже?» Я спочатку не зрозуміла, що він має на увазі, але придивившись… «Очі! У вас дійсно однаковий колір очей!». Тоді тато розповів, що в усіх чоловіків у нашій родині багато поколінь були і є саме карі очі. Але я не вважала це доказом нашої спорідненості з цим давнім гетьманом, його сином Семеном та  дружиною Семена Параскевою, портрети котрих висіли поруч, адже пів світу має карі очі. Тоді батько розповів про те, що якось захотів дізнатися звідки походить його коріння і дослідив цю тему тим самим дізнавшись про нашого дуже давнього родича. Тоді ж я дізналася, що в усі покоління наша родина цікавилася своїми предками та своїм походженням.

     Я вирішила не змінювати традиції і теж намагатися ніколи не забувати про своє коріння, адже там окрім гетьманів та козаків є ще дуже багато цікавих та видатних постатей, як і у кожній родині. Всі ми від когось походимо. Але якщо я вже почала з історії про гетьмана запорозького козацтва Івана Сулиму, тоді розкажу деякі факти про нього. Родом український шляхтич Іван Сулима був з Чернігівщини. Він здобув непогану освіту, замолоду керував маєтками канцлера Речі Посполитої, головнокомандувача польських військ Станіслава Жолкевського. Козацька воля стала його стихією. Він брав участь і в степових походах проти кримських татар, і в походах морем до турецьких фортець, і в боях на північному та південному узбережжях Чорного моря тощо. Незабаром слава його як хороброго, мужнього й дуже тямовитого вояка стала такою гучною, що під час воєн Польщі зі Швецією та Москвою, коли багатьох козаків утягли в ці кампанії, всі інші, хто залишивсь пильнувати південних кордонів на Січі, обрали його своїм гетьманом. Під його проводом набагато побільшало морських рейдів проти османів. Під час одного з морських походів Іван Сулима потрапив у полон до турків. Оскільки він ще був молодим і фізично витривалим, турки не стратили його, а закували в кайдани і посадили веслярем на військовій галері. Історичні джерела свідчать, що неволя його тривала близько п'ятнадцяти років. Однак протягом усіх з них Сулима не втрачав надії визволитися з полону. 
     Коли корабель, на якому серед невільників-веслярів був Сулима, наблизився до італійського берега, український гетьман зміркував, що кращої нагоди не буде. Обдуривши охорону він скинув кайдани, а потім поступово звільнив й своїх товаришів. Разом вони захопили корабель.

     Сулима пришвартувався поблизу Риму. П'ятнадцять років каторги не вибили йому з голови, що він - гетьман. А тепер має що сказати Папі Павлу V. І таки домігся зустрічі з ним.

     Тож прийняв Папа Івана Сулиму дуже привітно. Розповіді про колишні битви з турками, про поневіряння в полоні та захоплення корабля просто вразили високого господаря. І Павло V нагородив українського козака золотою медаллю - за видатні заслуги в боротьбі проти ісламської експансії. А на знак особистої прихильності подарував Сулимі медальйон зі своїм портретом.

     Повернувшись на Січ, Іван Сулима знову формує козацьку флотилію і розпочинає нову хвилю морських походів. Його слава, його авторитет і військові здібності здаються козакам незаперечними. Ось чому 1628 року, після невдалого походу гетьмана Григорія Чорного в Крим, січовики відмовляють йому у праві на булаву (при цьому він залишається гетьманом реєстру) й передають її Сулимі.

     Новий гетьман розпочав своє правління з переговорів із польським урядом про пом'якшення умов Куруківського договору, який надто вже обмежував права та вільності козацькі; про основи подальшого розвитку відносин між Польщею та Січчю, Україною. Однак король і сейм не визнали Сулиму за гетьмана, це загострило стосунки між Річчю Посполитою та козацтвом, і виникла загроза великої війни.

     Він організовує кілька походів у турецько-татарські володіння, а 1633 року споряджає велику військову експедицію до Азова. За даними дослідників, самої фортеці козаки не чіпали. Захопивши велику здобич, козаки узяли курс до Дніпра. Але тут на його ескадру чекає цілий турецький флот.

     Проте Сулима був досвідченим мореплавцем, щоб погодитись на відкритий бій, дочекавшись ночі, він заскочив ворожий флот несподіванкою. Рейд до Азова і розгром флоту надзвичайно вразили і турків, і поляків.

     Наступним успіхом Сулими стало знищення фортеці Кодак на чолі тисячної армії козаків. Вночі дуже тихо були „зняті” вартові, рів перед фортецею закидали хмизом та миттєво захопили фортецю, весь гарнізон охорони був знищений.

     Фортецю Сулима наказав спалити та зрівняти з землею. Армія Сулими зростала і Польща на час навіть припинила боротьбу зі шведами аби розібратися з українцями.

     Підступно у ночі Сулима був захоплений у полон зрадниками - полковниками Барабашем та Караїмовичем й переправлений до Варшави. Сам польський король не наважувався на страту Сулими, який мав відзнаку самого Папи Римського, але на ультиматум татарських та турецьких послів Сулиму все ж таки катували. Деякі джерела повідомляють, що його було четвертовано, інші, що його посадили на кіл, але що та, що та страта є дуже жорстокою. Сулима виніс її мужньо та назавжди залишився у пам’яті українського народу.