"Політик великий та справний" або постать Петра Сагайдачного в історії України

Багато ватажків було до нього, ще більше буде після нього ще в нещасної Украіни… Петро Конашевич–Сагайдачний є найвідомішим і найславетнішим гетьманом України до часів Богдана Хмельницького.

Він зробив величезний внесок в розвиток та становлення Війська Запорожського, перетворив козацтво на виразника устремлінь українського народу та на потужну військову силу, з якою мусили рахуватися сусіди.

Народився Петро Сагайдачний близько 1582 року в селі Кульчиці, що тепер є територією Львівської області, й був сином Конона (за тодішньою вимовою Конаша), православного шляхтича.

Освіту Сагайдачний отримував в Львівській братській школі, а пізніше вже в відомий на той час Острозькій академії. З-поміж багатьох предметів його більш за все приваблювала військова справа. Не дарма ж його прозвали Сагайдачним, адже на думку істориків, це походить від слова «сагайдак» - футляр на лук і стріли, обтянутий шкірою дикого козла.

1601 року прибув на Запорізьку Січ. Разом з іншими козаками він приймав участь в походах на Молдовію та Лівонію. Своїми вчинками та хоробрістю він швидко завоював авторитет серед запорожців, і вже 1606 року ті обрали його гетьманом. Вперше ж його ім’я стало відомим 1605 року, коли козаки здобули турецьку фортецю Варну. Наступного року новий похід закріпив славу Сагайдачного й його ім’я знала вже вся Україна. 1616 року під проводом Конашевича-Сагайдачного козаки напали на Кафу, місто, де був розташований головний невільничий ринок у Криму. Тут вони знищили турецький флот, зайняли фортецю й звільнили християнських бранців. Згодом Сагайдачний зі своїм військом здійснив ще низку успішних морських походів, чим й здобув собі славу й місце в історії, походи ж його стали називати героїчними. За свідченням сучасника, "не тільки на Чорному морі, а й у самій турецькій столиці козаки викликали такий великий переполох, що через них там постійно тримають флот, увесь або частину, будують укріплення на берегах Босфору".

 1620 року завдяки своєму авторитету гетьман домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох українських священиків, і відновив Київську митрополію.

Не менш успішними були й сухопутні походи Сагайдачного. Чудовим прикладом таких є Хотинська війна 1621 року, коли козакам безупинно доводилося витримувати атаки в багато раз переважаючої турецької армії. Сагайдачний не просто керував, а й сам безпосередньо брав участь у бойових діях, незважаючи на поранення отруєною татарською стрілою напередодні. Ця перемого без перебільшення врятувала Польшу та Україну від козацького поневолення. Ця війна також довела, що 40-тисячне козацьке війського, що становило половину війська Речі Посполитої, було самостійною військовою силою, здатною вирішувати будь-які військові питання.

Петро Сагайдачний як полководець, здобував перемоги виключно нестандартними, на той час, рішеннями. Сутність його оброни була у використанні тактикики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак, до речі, випробуваної в багатьох успішних морських походах.

        Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту.

Хотинська битва стала останньою дял гетьмана. Від численних ран, отриманих на полі бою, Петро Конашевич-Сагайдачний помер у Києві в квітні 1622 року.

Пам'ять про Сагайдачного український народ зберіг у багатьох козацьких думах і піснях,найвідомішою з яких є "Ой на горі та женці жнуть". У Києві на Подолі на його честь названо одну з головних вулиць.