Переосмислення визвольної війни Богдана Хмельницького

Критика проросійської політики

Скільки людей – стільки думок. І певна річ, кожен українець чув про славного козака Богдана Хмельницького. Але останнім часом не аби як стало розходитися ставлення до цієї постаті. Спричинено це перш за все подіями Майдану, чи все ж таки думка закладалася й раніше – постараємося це з’ясувати.

Звернемося до історичної довідки. Наша етнічна територія завжди була бажаним шматочком між багатьма державами. І треба було вибирати з найгіршого найвигідніше.

Українські землі опинилися під тиском Польщі, яка не лише гнобила наш народ, але й нав’язувала свої віру. Отже, вже сформоване козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким визволяє Батьківщину.

У той час, коли народи Європи вільно розвивали свою культуру, Україна вела довготривалу боротьбу за волю, яка можлива для кожного народу тільки за умов власної державності.

Для перемоги потрібні були союзники. Турецький хан постійно зраджував Хмельницького, а Московське царство, звісно, було також зацікавлене в українських землях. Чому ж у ті часи козаки орієнтувалися-таки на Росію, а не Європу? Все дуже просто. Для них була перш за все віра, яку козаки відстоювали до загину. Це була провідна ідея визвольної боротьби.

Багато критики йде на Переяславський договір, угоду Богдана Хмельницького з Російським царем. Однак, якщо ми ретельно переглянемо усі документи, то побачимо, що ніхто в Переяславі ніякого договору не підписував.

По перше, ніхто не готував проекту договору. Бутурлін купує козацьких старійшин, але ті навіть не знали, на що присягають. Не дало згоди на вірність Київське духовенство. І після присяги Хмельницький пише прошеніє про певні пільги до Московського царя. Однак оригіналу документа немає.

Козаки у цих одинадцяти статтях, котрі ми знаємо як «Березневі», мають право самостійно обирати гетьмана, мати військо, самоврядування. Все що свідчить про державність. Але без міжнародного визнання. Цар Олексій Михайлович пише: «А с турским салтаном и польским королём без разрешения царя не ссылаться!».

Із цього починається взаємна недовіра. У перший же рік після Переяславської Ради (1654) московці стояли не на кордоні, а оточили резиденцію Київського митрополита. Той не присягнув Москві.

А вже у 1656 році, коли Московський цар захотів польської корони, він посилає свою делегацію у Вільно. Туди ж їде козацтво, вирішувати питання розрізнення поляків і українців. Однак поляки виявили зневагу і не хотіли мати переговори з нашим народом.

У Чигирині йде мова про те, що Москва може віддати українців полякам. Тоді Хмельницький усвідомлює , що союз з Москвою – не вихід. Гетьман кинувся і закричав: «Треба відступити від православного царя!». Це засвідчено в «Актах относящихся к истории западной Росии».

Богдан Хмельницький зрозумів, що у Переяславі зроблено помилку. Однак виправити її вже не встигає, померши у серпні 1657 року…

Вся критика, що сиплеться на гетьмана, має бути підтверджена фактами. Люди читають Шевченка, школярі слухають уроки, студенти – лекції. І складається певна думка. Проте людина, що хоче знати історію своєї держави, має співставити інформацію, дослідити її та зробити власні висновки.

Беззаперечно, союз з Московією за часів Хмельниччини – факт. Але, по перше, ми маємо усвідомлювати причини цього, і бачимо усвідомлення помилки. Як би там не було – Хмельницький, це людина, що присвятила все соє життя Україні, національній ідеї.

Він пожертвував ради цього навіть сином Тимошею, котрого взяли в закладники турки. Гетьман ставив національні інтереси вище власних, що свідчить про його високу духовність, цілеспрямованість та патріотизм.

Хмельниччина - одна з найяскравіших сторінок української історії. Вона допомогла відродити державність, втрачену за Галичини.

Ми, зараз, маємо усвідомлювати це і продовжувати нести наш національний дух.