Постать Петра Сагайдачного в історії України

Один із найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, — таким постає в історії нашої країни Петро Конашевич-Сагайдачний.

      Він тричі обирався гетьманом та стільки ж разів втрачав гетьманську булаву, знаходив спільну мову з можновладцями й одночасно мав авторитет серед широких кіл козацтва. Його політична діяльність привертала увагу літописців та істориків, мемуаристів і поетів. Проте все ж залишилось чимало  “білих плям ” у біографії кошового отамана.

        В історичній науці немає єдиної точки зору щодо походження прізвища   Конашевич-Сагайдачний. В. Антонович,  І. Каманін, М. Максимович, Й. Чайковський та інші вчені вважали, що Кононом (або Конашем) звали батька Сагайдачного. Однак Б. Барвінський піддав сумніву таке твердження. На його думку, прізвище Конашевич взяте не від імені батька, а від імені одного із предків Сагайдачного. “Сагайдачний”, як стверджує вчений, – це прізвисько гетьмана, дане йому козаками, а “Конашевич” – родове прізвище шляхтичів із Підгір’я Конашевичів-Попелів. Останні вживали декілька гербів, зокрема “Сас” та “Сулима”. Д. Яворницький походження прізвища “Сагайдачний” виводить від татарського слова “сагайдак” або “сайдак”, що в перекладі означає “дикий козел”, у переносному значенні – це колчан для стріл, обтягнутий шкірою дикого козла. Прізвисько «Сагайдачний» було досить поширеним серед козаків і в середині XVII ст., особливо на Подніпров'ї та Брацлавщині.

       Як вважають дослідники, лише орієнтовно можна говорити про час народження Петра Конашевича-Сагайдачного (1577 чи 1578 р.).

       Тривалу дискусію породило питання про станово-соціальне походження Сагайдачного. Я. Собеський називав його “простою людиною”. Аналогічної думки дотримувався Д. Бантиш-Каменський, зазначаючи, що Сагайдачний був « ..“низького походження”, але великий духом, розуму надзвичайного, добрий, спритний, неговіркий, ворог розкошів...». Одним із перших, хто заперечував таку точку зору, був М. Максимович. “Важко придумати характеристику історичної особи, яка б настільки не відповідала істині, ніж характеристика Сагайдачного, дана Бантиш-Каменським”, – зауважував учений.  Панегірик   К. Саковича “Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного” та додана до нього гравюра засвідчують наявність у нього власного герба, який могли мати шляхтичі, а не люди простого походження. Герб “Побог” (у формі підкови, яку увінчує хрест), напевно, перейшов до представників роду Конашевичів-Попелів від магнатського роду Конєцпольських. Остаточно вважається, що Петро Сагайдачний народився у селі Кульчинці, що недалеко від м. Самбора (Галичина), у сім'ї православного шляхтича.

        Наступною віхою в його житті стало перебування у знаменитій Острозькій академії. Вона була визнаним в Україні культурно-освітнім й ідеологічним центром, де молоді прищеплювалося розуміння значущості духовних цінностей свого народу, формувалися її національна самосвідомість і гідність. Та атмосфера, яка оточувала Петра Конашевича в острозький період, вплинула на формування його особистості.

         Щодо особистого життя Петра Сагайдачного відомо, що він був одружений з Анастасією Повченською. Їхні взаємини важко назвати ідилічними. Згідно із заповітом гетьман “віддав маєток свій на церкви, на шпиталі, на школи і монастирі, крім дружини своєї”. Проте Анастасія залишалася вдовою недовго - вже через два роки вона вийшла заміж за шляхтича Івана Піончина. Народна пісенна традиція також досить чітко віддзеркалила цей аспект особистого життя гетьмана. У добре відомій пісні мовиться, що він “проміняв жінку на тютюн та люльку”.

         На початку 90-х pp. юнак завершує навчання в академії і через якийсь час влаштовується на службу до міського судді Яна Аксака. Там він вплутався в якусь неприємну сімейну історію й змушений був покинути Київ.  Звідти Сагайдачний подався на Запорожжя (близько 1601 р.), і відтоді його доля була пов’язана із козацтвом. Ставши козацьким ватажком, Сагайдачний здійснив ряд блискучих походів проти Кримського ханства і султанської Туреччини, швидко здобув авторитет серед козаків і невдовзі його було обрано гетьманом (коли саме – достовірно невідомо). Восени 1606 р. запорожці взяли добре укріплений Перекоп. У 1613 р. вони оголосили Туреччині справжню морську війну, завдяки якій за ними закріпилася слава господарів Чорного моря. 

       Жоден з козацьких ватажків не міг зрівнятися з Сагайдачним в умінні максимально використовувати бойові можливості запорозького війська. Як полководця його, насамперед, відзначала схильність до активних наступальних дій й широкого використання фактора раптовості. Досконало опанована Сагайдачним наука морських походів, дозволила йому, як нікому іншому, зрозуміти важливість застосування згаданих складників воєнного мистецтва. Завдяки цьому гетьман зумів піти далі традиційного для козацтва способу ведення бою табором — тактики, результативної в обороні, але малопридатної в умовах масштабних воєнних операцій. 

       Під час польсько-російської війни 1617-1618 років Сагайдачний з військом дістався Москви, а Польща отримала Смоленську і Сіверську землі. За його підтримки було висвячено київського митрополита Іова Борецького і, таким чином, збережено київську ієрархію.

        Апофеозом козацької звитяги стала Хотинська битва 1621 р., коли козакам безупинно доводилося витримувати атаки в багато раз переважаючої турецької армії, відчайдушно контратакуючи. Сагайдачний безпосередньо брав участь у бойових діях, незважаючи на поранення напередодні отруйною татарською стрілою. Саме під Хотином розбилися ілюзії султанського двору щодо непереможності своєї армії і стали проблематичними плани розширення імперії за рахунок поневолення європейських країн. Без перебільшення, ця перемога врятувала Польщу та Україну від турецького поневолення, а Сагайдачний відіграв у цьому головну роль. 

       Хотинська битва виявилася для Сагайдачного останньою в його полководницькій кар'єрі. Помер П. Конашевич-Сагайдачний унаслідок поранення під Хотином у 1622 р. Похований на території Братського монастиря в Києві, поруч з яким за десять років відкрили Києво-Могилянську академію.

       Його діяльність сприяла піднесенню культурно-релігійного життя в Україні, передусім у Києві, захисту українських земель від турецько-татарських набігів, а козацтво виступило в ролі рятівника всієї Європи.