Князь Костянтин Острозький як оборонець українського православ’я.

Захисник віри: святість чи м’якотілість?

Костянтин Острозький став найбільшим оборонцем і своєї нації, і своєї віри. За час князя Костянтина місто Остріг стало найвидатнішим культурним осередком, куди зверталися очі і всієї

України, і всієї православної церкви.

Іларіон, митрополит (І.Огієнко)

Занадто ідеально чи не так? І такі хвалебні, дещо пафосні висловлювання про Костянтина Острозького не є винятками. Безперечно, в історії кожного народу є постаті, котрі залишають вагомий та важливий слід. Досить часто таких людей характеризують, як досконалих, ніби не з цього світу, абсолютно без жодних вад. «Так не буває», - скаже практично кожен. Що ж, спробуємо розібратись.

Щоб прослідкувати формування особистості необхідно починати з самого початку. Тож звернімось до народження Костянтина Костянтиновича. Походження роду князів Острозьких досі залишається загадкою. Польські вчені зазвичай виводять Острозьких від короля Данила Галицького. Український учений М. Максимович - від князів Турівських і Пінських. І тепер найцікавіше: досить часто рід Острозьких виводять від київського великого князя Володимира Святого. Важко не відмітити цю деталь. Нащадок хрестителя Русі стає запеклим оборонцем православної віри. Мабуть, це спадкове.

Не варто обходити стороною той факт, що князі Острозькі вже здавна були найбагатшими володарями Литви й України. Їхній річний дохід сягав величезної на ті часи суми — понад мільйон доларів. Та хіба ж тільки на ті часи? Тож з народження князь Костянтин володів неабиякими привілеями.

Часто говорять, що діти мають бути кращими за своїх батьків. І справа тут не в цьому зобов’язуючому «мають бути». Ні. Зазвичай, це справа принципу. Батько головного героя цієї статті, Костянтин Іванович, без сумніву, був відомою та значною особистістю, але син значно перевищив батька своєю славою.

А тепер звернімось до фактів. Прийнято вважати, що народився Костянтин на початку 1527 року в м. Турові. У Хрещенні названий був Василієм, але на честь його славного батька, йому дали й друге ім'я — Костянтин. ( Чи не ще один привід, щоб затьмарити свого предка?)

І ось Василь-Костянтин 15-річний юнак. Що зазвичай в головах хлопців у цьому віці? Хто його знає. Можна припустити, що дівчата. Та не в цьому випадку. Окремим наказом юнака визнають повнолітнім, і він отримує половину батьківського майна. Року 1574 в руки Костянтина перейшли й всі маєтки Беати, вдови по братові Іллі. Ви думаєте, це все? Аж ніяк. Костянтин-Василь одружується з дуже багатою Софією Тарновською, а вона, по смерті єдиного брата, одержала від батька величезні маєтки, і всі вони дісталися її чоловікові.

1569 рік. Часи загальновідомої Люблінської унії. М. Грушевський писав: «Прославлений пізніше як акт любові, братерства, пожертвування, в дійсності сей сейм був ланцюгом насильств на чужих переконаннях, на чужих правах…» Але що найголовніше – це було насильством над вірою, нападом на православ’я. Недаремно князь Костянтин Острозький став на чолі протипольського руху. Але польський король цю опозицію таки зламав, і 24 травня 1569 року Острозьким таки було підписано акт «добровільного» поєднання Польщі, Литви й Русі - України.

Це польське обманне «приєднання» до себе України сильно вдарило князя Костянтина. Однак не політика була головною в житті Острозького. Найбільше цікавився князь Костянтин справами церковними та освітніми і віддав їм усе своє життя.

Ось ми і підійшли до тієї частини, де будуть описані багаточисельні діяння князя Костянтина.

Усе своє життя він був вірним сином України та православної церкви, був для них наймогутнішим і найревнішим оборонцем, саме їм він віддавав всі свої сили та впливи.

Ще з молодих літ Костянтин Острозький будує по своїх маєтках православні церкви, й щедро їх обдаровує. У себе в м. Острозі він побудував гарну Свято-Троїцьку церкву. На своїх землях князь Костянтин мав 20 монастирів і більше 600 церков, — і за всіма ними доглядав, щоб були належно прикрашені, на що не шкодував своїх коштів. Постійно дбав і про те, щоб усі ці церкви мали належне освічене духовенство.  Під опікою князя були такі монастирі, як Дерманський, Лубенський Спаський та Св. Миколаївський, Києво-Печерський.

Боровся князь і з патронатом — «опікою» панів та й самого короля над церквою. 1592 року Костянтин Острозький добився від польського короля того, що король свої призначення на вищі єрархічні становища буде робити в порозумінні з ним, за його рекомендацією. Король на це погодився, бо наперед знав, що не буде цього виконувати.

Час, коли жив князь Костянтин Костянтинович Острозький, був найтяжчим часом в українській історії. Рим вимагав від Польщі повного окатоличення українського народу, а покірна Польща мріяла ще й перетворити покатоличених «русинів» на поляків. На польському престолі сидів католицький фанатик король Сигизмунд III, який заприсягнувся здійснити вимогу Риму. А королював він дуже довго (1587—1632), і 45 літ душив Україну і православну церкву.

Обманом, підкупом, насиллям король Сигизмунд знайшов собі зрадника єпископа Терлецького, якого сам же призначив єпископом, і пішла справа унії з Римом. Унія була покінчена року 1595, а Берестейський собор 1596 року був призначений тільки на те, щоб вислухати наказа Папи та короля прийняти всій Україні уже готову унію.

Унію приховували до останньої хвилини. Митрополит Михайло Рогоза, поставлений на Київський престол єзуїтами, до останнього клявся перед князем Костянтином, що жодної унії він не прийме. Клявся тоді, коли унію він сам уже підписав.

Спочатку князь Костянтин хотів унії. Князь прагнув, щоб зібралися всі православні церкви: усі східні патріархи, Москва, Молдавія й інші, і щоб спільно всі вирішили: чи хотять злуки, чи ні. Щоб усі церкви разом з Папою шукали дороги до поєднання. У такому прагненні немає нічого аморального.

1577 рік був особливо важким для князя. Єзуїт Петро Скарга випустив книгу «Про єдність Церкви Божої». Це була агітаційна книжка проти православ’я, яка всіх закликала до унії. Щоб посміятися над Україною, єзуїт Скарга присвятив цю книжку... князеві Костянтину Острозькому! Разом з тим, Петро Скарга поздоровляв князя Костянтина з тим, що його донька та старший син Іван-Януш не послухали батька й перейшли на католицтво. Князь Костянтин мовчав, і не запротестував.

Дуже правильно пише Михайло Грушевський: «У новіших працях про унію, католицьких і уніятських, поведінка князя Острозького в справі унії виставляється непослідовною, хиткою, нехарактерною. Не перецінюючи талантів і характеру князя, як політичного або національного діяча, треба признати, що закиди йому в уніятській справі мало оправдані. Що поведення його було далеко гідніше й характерніше в кожнім разі від поведення «апостолів унії», про це, властиво, не повинно б бути й спору».

Незважаючи на всі досягнення князя, думки стосовно Костянтина Острозького неоднозначні. "Якби його вдалося навернути до лона святої матері церкви, то за ним би потяглось нескінченне число люду, настільки багато серед своїх важать його ім'я та авторитет" – пише про Костянтина Острозького в листі до папи Льва Х 1514 р. папський легат Пізо. І.Огієнко вважав, що "...діяльність Острозького була корисна, бо справді рятувала український народ".

Можливо, спочатку князь Острозький і підтримував унію, однак пізніше став її ревним противником. Усі мають право на помилку. Нехай, навіть і на таку глобальну.

11 липня 2008 р. князь Василь-Констянтин Острозький був причислений до лику святих. Та й не дарма.

Ось так мій скептицизм на початку змінився на захоплення наприкінці. Костянтин Острозький, дійсно, є особистістю, котрою варто захоплюватись. «Але ж він мав усе з першого свого дня, його капітал, гроші – це не надбання, це те, що було дане йому предками», - цілком справедливо можете зауважити ви. Так, з цим важко не погодитись. Але скільки людей від народження володіють неабиякими ресурсами і просто витрачають їх марно, аніж допомогти тим, хто цього потребує.

Постать князя Острозького і до сьогодні залишається до кінця незбагненною, складною, подекуди навіть суперечливою, проте, безперечно, величною, сильною, діяння його є знаменними для України, а розпочаті ним справи мають продовження і сьогодні.