Роль Івана Франка в національному відродженні України

"Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості". Максим Рильський

Роль Івана Франка в національному відродженні України

"Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості". Максим Рильський

Мабуть, всім давно відома істина: «Не знаючи своєї історії, народ не має майбутнього». Для того, аби розбудувати нову Україну – квітучу, сильну, щасливу – ми маємо пам’ятати про здобутки нашого народу, про власну історію, повну злетів та падінь. Ми маємо цінувати культурну спадщину, яку лишили нам предки.

         На зламі ХІХ-ХХ століть Україна переживає сплеск національного відродження, спалах патріотизму. Саме інтелігенція допомагала народові усвідомити хто він є; боролася за процвітання нашої держави. Серед цвіту мудрих і талановитих людей важко не відзначити Івана Франка. Його внесок в культурну спадщину та національне відродження неможливо переоцінити.

         Було підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить 6 тисяч назв. Серед них художні та публіцистичні твори, численні переклади з багатьох мов світу, наукові дослідження, рецензії, огляди та статті. Словом, Іван Франко плідно працював в усіх сферах творчості, залишив безліч наукових і художніх творів. Кажуть, що Іван Якович знав цілих 20 мов.

         Франко сильно переймався ідеєю єдності України, тому він одружився з дівчиною зі Сходу. На весіллі всі називали цей шлюб символом єднання Західної та Східної України.

         Під час навчання в університеті Франко займався публіцистичною діяльністю. Коли почалася хвиля арештів, його ув’язнили на дев’ять місяців. Та найстрашніше чекало на Івана Яковича після виходу із в’язниці – його виключили з «Просвіти», заборонили приходити на засідання «Руської бесіди». Та авторитет Франка серед молоді невпинно зростав, особливо в період 1878-1879 рр., коли він активно займається журналістикою, письменницькою та видавничою справою, незважаючи на постійні погрози та переслідування.

         Пізніше, у 1880 р. Івана Франка було заарештовано вдруге. У коломийській тюрмі він створив визначні шедеври політичної лірики, такі як «Вічний революціонер», поезії, що пізніше увійшли до збірки «З вершин і низин».

         У 1890 р. у Києві разом з Павликом Франко організовує українську радикальну партію – перше політичне утворення в Україні. Часописом партії був «Народ», який редагував Франко разом з Драгомановим.

         Одного разу Іван Якович висував кандитури на посаду професора української літератури Львівського університету. Йому вдалося успішно прочитати лекцію, здобути більшість на голосуванні вченої ради, проте його кандидатуру відхилили «зверху», бо у цісарському університеті «мужик» і «соціаліст» не мав права називатися професором.

         Іван Франко вважав своїм життєвим покликанням працювати на благо простого народу, адже сам він походив  з родини простого селянина. Він слідував своєму принципу і в громадській діяльності, і в публіцистиці, але найбільше – в літературній творчості. Він збагатив українську культуру численними творами: збірка «Зів’яле листя», історична повість «Захар Беркут», «Борислав сміється», психологічна драма «Украдене щастя», а також поема «Мойсей». Це лише найвідоміші витвори мистецтва з творчого доробку Івана Франка.

         Важким був шлях письменника до усвідомлення себе пророком власного народу. Йому довелося пережити безліч випробувань, цькувань, образ, самотність. Але він пройшов крізь все це заради того, щоб вивести свій народ з пустелі рабства та національної сліпоти. Він відчував себе потрібним народові та робив все заради його процвітання.

         Мало уваги приділяють тому факту, що січові стрільці виникли якраз за життя Івана Франка. І це не просто збіг – він був їх натхненником та батьком. До того ж, саме Франко наполягав на ширшому використанні слова «українці» замість «русини», як йменували себе галичани. Він писав, що ми повинні навчитися відчувати себе українцями – не галицькими і не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів. В "Одвертому листі до галицької української молодежі" Франко писав: "Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів..."

         Твори письменника видані мільйонними тиражами в перекладах багатьма мовами народів світу. Його іменем названо колишні Станіслав, Нагуєвичі, Янів, центральні вулиці багатьох міст. Ім’я Івана Франка носять культурні і навчальні заклади України та українського зарубіжжя. У Києві, Львові, Дрогобичі й Бориславі споруджено пам’ятники великому синові українського народу.

         Іван Франко був просвітником для свого народу, якому століттями прагнули довести його холопськість та неповноцінність. Він прагнув виростити справжніх українців, зробити з них повноправних громадян своєї держави. Вічний революціонер українського народу, він по праву вважається одним з найвеличніших українців.