Володар «Золотого Дюка» ОМКФ за кращий український повнометражний фільм просить не нищити українське кіно і лишити пітчинги

Валентина Васяновича без перебільшення можна назвати надією українського кіно. До того ж надією не на перспективу, а от прямо зараз. У цього, зовсім не «зіркового», чоловіка завжди є купа задумів, які він наполегливо втілює в життя. Валентин якось сказав: «Працюйте щодня, нехай навіть по дві години, але регулярно». Цього року митець презентував публіці свій доробок у жанрі неігрового кіно - фільм "Присмерк" (Васянович за освітою режисер-документаліст), за який отримав "Золотого Дюка" у національній конкурсній програмі ОМКФ. Проте ми намагалися говорити з режисером не лише про його роботи, а й про ситуацію в українському кінематографі загалом.

- Фільм «Креденс» мав успіх на минулорічному кінофестивалі, але під час його прокату замість того, щоб Україна отримала різдвяну казку, ми мали пекло на Майдані Незалежності та Інститутській. Чи є у вас плани по перезапуску «Креденса» в прокат?

- Так, є. До мене нещодавно підходив продюсер Володя Філіпов, який займався дистриб'юцією мого першого ігрового фільму «Звичайна справа». Він це робив досить артистично, вкладаючи гроші в рекламу, промо... Я мав досвід з іншими дистриб’юторами, де взагалі нічого подібного не було… Єдина поліграфія – афіша в кінотеатрах і все. Дуже мало людей про фільм дізналося… Хоча непогано ми йшли, здається, 25 було залів. Але на тлі подій, що відбувалися на Майдані, досить мало людей змогло подивитися "Креденс". І Володя запропонував ще раз прокатати це кіно. Він зараз має зв’язатися з дистриб’юторами, кому належать права, і або домовиться, або ні. Але мені дуже хочеться це зробити, проте навіть якщо не вийде, попередньо ми розмовляли з платформою "Мegogo", і я піду іншим шляхом - викладу фільм…

- Просто викласти?

- На "Мegogo". Не на трекери, а на офіційну платформу.

Читайте також: "Креденс" - вибух в українському кіно

- А була в умовах конкурсу вимога, щоб фільм відбив певну частину коштів у прокаті?

- Це неможливо! Жоден український фільм не повертає грошей. У Європі теж 99% фільмів не повертають вкладених коштів. Гроші на кіноіндустрії заробляють лише в Америці, для котрої весь світ є ринком збуту продукції, Індія, яка має свій мільярд і, можливо, Китай може відбити… Для цілої Європи це не є бізнес.. Там державні та недержавні фонди (під котрі спеціально написані закони), наповнюються різними відрахуваннями з телепрокатів, інтернет-користувачів тощо, і за цей рахунок фінансується європейське кіно. Воно не є прибутковим, ніколи не було і не буде.  Це вкладення грошей на рівні країни в імідж, культуру, мову, спілкування зі своїми громадянами і цілим світом

- Але ж є і зворотній приклад. Візьмемо ті  ж «Тіні незабутих предків». Кажуть, що вони «відбили» в прокаті вкладені гроші…

- Ну, кажуть різні речі… Можна казати що завгодно. Я теж зараз скажу, що відбив в прокаті якийсь фільм, але це не буде правдою… Я не можу стверджувати, що те, що кажуть інші, - це правда чи неправда, але все це виглядає дуже сумнівно. Я думаю, що там є якісь тонкощі…

- Також є така думка, що державне фінансування – це велика спокуса гроші розпилювати, а не витрачати на кіновиробництво…

- Спокуса завжди є, але на відкриті пітчинги ви можете завжди прийти послухати, скажімо, мій проект чи проект інших режисерів та собі приблизно оцінити вартість проекту, а потім порівняти його з результатом. В комісії, котра виставляє оцінки, сидять досить поважні люди, на яких я не можу тиснути, бо вони заслужили цю повагу в кіносвіті. За рейтингом роздаються ці гроші… Можливо, там були якісь "перекоси", якщо іноді не ті проекти проходили, проте 90-85% - це були чесні конкурсні змагання, і це кіно фінансувалося, знімалося і з'явилося в українських кінотеатрах. До пітчингів – це було непрозоро, не зрозуміло як ці гроші розподілялися, і ходять чутки, що хочуть зараз прибрати держагенство, пітчинги, а повернути стару систему, розподіл коштів знову зробити непрозорим.

- Складна ситуація в Україні, але на скільки років вперед у вас є творчі плани?

- Творчі плани на рівні ідей у мене є. Багато ідей! Щоб втілити ідею в сценарій мені потрібен місяць, але у мене має бути стимул, мотивація, бо просто щось писати – це не завжди діє.  Писати, щоб покласти в стіл – я так не можу! Коли я знаю, що, скажімо,  за півроку я отримаю фінансування, я збираюся, пишу сценарій і подаю на конкурс, Далі збираю всі документи і роблю фільм. А коли така ситуація, що вже місяці 4 чи 5 нема голови "Держкіно" й не зрозуміло, коли з'явиться, і чи буде взагалі агенція та пітчинги, така ситуація не надихає. Фактично галузь зупинилася.  Зараз дороблюються якісь старі проекти, котрі були раніше запущені, а що далі?

- Отже у вас такого нема: «Я виношу цей задум 5 років…»

- Ні! Зараз світ дуже швидко змінюється.  Я дуже швидко змінююся разом зі світом. Те, що я 3 роки тому знімав, фільм «Звичайна справа», а потім фільм «Креденс» - це дуже велика різниця. А те, що буде третім, воно теж буде зовсім інше.

- Може натякнете?

- Є як мінімум 5 ідей, але над ними потрібно працювати. Після роботи з Мирославом Слабошпицьким над «Плем’ям» (гран-прі "Тижня Критики" цьогорічного Канського фестивалю, оператор та продюсер стрічки В.Васянович, прим. авт.) я геть по іншому зараз матеріал сприймаю: відношення, підхід до історії, взагалі до вибору жанру… До всього! Ти спілкуєшся з людьми, ти від них, від світу щось береш… Зараз світ дуже динамічний, і ти маєш з ним змінюватися, бо будеш неактуальним. І це не є чимось штучним, під що ти маєш ніби підлаштовуватися…Ти просто з ним ростеш і змінюєшся

- А буває так в українському кінематографі, що приходить до тебе дядько з грошима і каже: «Ти зняв непогане кіно, я дам тобі купу грошей, зніми таке ще»?

- Зі мною такого не траплялось.

- А взагалі таке є в українському кіно?

- Все, що спадає на думку, це фільм «Хайтарма», котрий був фінансований з приватних джерел. Наскільки  я чув, багата людина його профінансувала. А зі мною такого не було.

- Деякі режисери мають своїх улюблених операторів, акторів, Чи могли б ви піти шляхом Мартіна Скорсезе, який знімає весь час Ді Капріо?

- З усіма акторами, з котрими я працював, мені було дуже комфортно, і я хочу ще з ними працювати, Але розумію, що є ще дуже багато людей, яких я ще не знаю, тому хочеться максимум всього взяти і весь час рухатись… Це фантастичний світ, і весь час ти щось нове відкриваєш, і уявлення про те, яким має бути твоє кіно, воно швидко міняється.

- Українські актори, мають якусь «зіркову» хворобу від того, що їх взяли в кіно? Чи вони намагаються викластись на повну?

- Мені щастило саме з такими, котрі хочуть викластись. Для них твій фільм як останній, і вони роблять свою роботу на 100%.

- Візьмемо ваш останній фільм. Повернення в документалістику сталось тому, що не було проведено конкурсу?

- Ні. Я починав як документаліст і дуже комфортно почуваю себе в цьому жанрі. Але є єдина річ, яка робить документалістику досить складним жанром, бо для документального кіно найважче знайти героя, котрий буде органічним, відкриється перед тобою і впустить в своє життя. Такі люди рідко зустрічаються. В «Присмерку» родичі, яких я знаю 100 років, і в один з приїздів до них, я зрозумів, що треба знімати кіно. Я не міг пропустити, проігнорувати цього. Я побачив, що його треба рік знімати, і буде кіно.

- А може документальне кіно принести якісь статки чи це теж робота лише для душі?

- Зі мною такого не траплялося, щоб документальне кіно на якихось прокатах…Фестивальна історія - так, таке було… З фільмом «Проти сонця» я здобув немало призів, і грошових, і інших на фестивалях. Але це є лотерея. Знімаючи фільм, про це не треба думати, бо навіть найкращий фільм може не піти на фестивалях. Свій останній фільм я взагалі вважаю подарунком долі, можливо, другого фільму такого не буде.

- Голосування на фестивалях за кращі фільми завжди є об'єктивним чи все ж є політичні моменти? Мені здалось, що найкращим фільмом минулого року був «Ланчбокс», але перемогу віддали «Географу»…

- Ну, дуже було схоже це…  Але я не можу казати, що це було підтасовано, але я б теж за «Географа…» не голосував, а саме за «Ланчбокс». Для мене це було дивно, несподівано, та й виглядало якось так… Хоча думка спеціалістів, кінематографістів, людей, як займаються кіно, як правило, сильно відрізняється від думки глядача.

- А на V Одеському кінофестивалі був уже фільм, який вам сподобався?

- На жаль, нема часу дивитися фільми на цьому фестивалі. Я подивився 3-4 фільми. Немає часу, бо я зайнятий в кіноіндустрії як режиссер-продюсер.

- Фільми ж можна знімати не лише для прокату в кінотеатрах, їх, можливо, купували б українські телеканали? На вашу думку, українські телеканали зацікавлені в українському продукті?

- Не зацікавлені! Вони досі не були жодним чином зацікавлені, тому що кіно це не є циклічний продукт. У них є сітка, яку розписують наперед, Якщо я принесу 10 фільмів, їм буде набагато легше вставити в сітку, знайти спонсора… Коли я приношу один фільм, у них сітка забита, і вони думають, куди його поставити… А ну давайте з півдванадцятої… Замало грошей, бо це не бізнес. Це разовий показ… І кудись його засовують…Ніяк не зацікавлені, ніяк не підтримували… А зараз вони прикриваються якимись гаслами «Новий час. Нові герої. Треба формувати…», але коли їх люди питають чи збираються вони інвестувати в україномовне кіно, вони кажуть, що мова – це не головне. А я для мене єдиний показник приналежності фільму – це мова! Виключно! Я вважаю, що українське кіно – це кіно українською мовою! Наголошую на цьому!

- Часто говорять, що в Україні немає кіно, нема режисерів… Чи варто відійти від штампів, бо багато хто намагається наслідувати Параджанова, або Голівуд чи Росію… Коли українські режисери знайдуть власний шлях в кіно? Тому що польський фільм, наприклад, можна впізнати..

- Наслідувати когось нема сенсу ніякого. Проблема  молодого кіно в тому, що є популярним досі українське поетичне кіно.

- Я думаю, воно заважає зараз розвиватися…

- Так! Що таке українське поетичне кіно? Чому воно з'явилося? Тому що не можна було казати, що це погано і те погано… Бо тоді одразу ніякого кіно не було б… Бо тебе ізолювали б від суспільства. Тому режисери навчилися так називати погане поганим, що одразу й не зрозумієш. Обходити гострі кути, щось там придумувати: образи, третє, десяте… Цей період, слава богу, закінчився, зараз треба простіше розмовляти з глядачем. Це є вчорашній день. Але є традиції, і від них важко іноді відсторонитися… У Європі такого не було, тому що там весь час люди казали на біле - біле, а на чорне – чорне. Якщо ми хочемо спілкуватися зі світом, щоб вони нас зрозуміли, треба приблизно на одній мові з ними спілкуватися. Є традиція тоталітарних часів…

- А Європа готова сприйняти наш продукт?

- Європа давно готова. Вона вже сприймає на фестивалях, і знову ж таки фільм «Плем’я» підтверджує це: 3 головних призи на "Тижні критики" канського фестивалю дали перший раз в історії.

- Може, хтось скаже, що це кон'юнктура?

- Яка кон'юнктура?

- Ну, Україна, боротьба, шлях до волі…

- Ну, могли б дати один приз, якби це кон'юнктура. Але забрати 3 з чотирьох.

- У Мартіна Лютера була мрія, у Наталії Королевської була мрія… Яка мрія є у Валентина Васяновича?

- Моя мрія є кіно! Оскільки за останній час я зняв досить багато фільмів, більш нічим іншим займатись не хочу! Кіно – це така штука, яка примушує тебе весь час рухатись, аналізувати ситуацію, себе, і весь час змінюватись і вчитись чомусь новому. Це найфантастичніша професія, я вважаю, в світі. Я не хочу звідси йти, хочу продовжувати. А для того, щоб воно продовжувалося, не треба нічого придумувати, треба лишити пітчинги, як це відбувається в Польщі, Франції і в усьому цивілізованому світі. Якщо є закиди «папєрєднікам», що була корупція, то просто лишіть пітчинги, але зробіть так, щоб корупції там не було. Не треба нищити те, що є.

- Отже є надія, що ви нас знову вразите і здивуєте?

- Я теж дуже сподіваюся!

Ще матеріали з ОМКФ: 

Від космосу до житомирської глибинки