Похвала Святителю Мелетію Метаксакісу, патріарху Константинопольському

Святитель Мелетій Метаксакіс був непересічною постаттю серед низки інших видатних першоієрархів давнього Константинополя. Великий посвячений, мудрий та революційний Першоієрарх Православного Сходу.

У липні 1935 року у Цюріху (Швейцарія) після важкої шестиденної агонії помер служитель Божий, який є однією з найбільш цікавих та суперечливих постатей за всю історію Православної Церкви. Тіло його було перевезено до Каїру (Єгипет) та поховане з великою шаною та почестями. Один з найвеличніших реформаторів Православної Церкви залишив після себе неоціненний спадок та безліч суперечок та дискусій щодо доцільності оновлення багатовікової традиції.

Вже минуло достатньо часу з моменту його земного життя, і сьогодні його особистість та доробок потребують, як нам здається, об’єктивної оцінки та вдячної похвали. Ми спробуємо розглянути життєвий шлях та факти, що стосуються цієї непересічної постаті в історії Церкви, який за своє відносно недовге, але досить бурхливе життя, встиг побувати предстоятелем трьох автокефальних Помісних Церков, домігся прийняття великої кількості революційних для Православної Церкви рішень, що не мали свого вирішення до нього, насмілився переглянути окремі положення православної екклесіології та наважився на модернізацію у галузі церковних традицій та настанов, що не переглядалися впродовж віків.

Співбрат-масон Александрос Зервудакіс писав, що «дуже небагато тих, які як брат Мелетій, прийняли масонство та зробили його власним життєвим досвідом. І для нас було справжньою втратою те, що він був покликаний… так скоро покликаний у вічність…».

Життєвий шлях Святішого Мелетія

Μελέτιος Μεταξάκης, Meletios Metaxakis (1871-1935), папа і патріарх Олександрійський, бувший митрополит Елладський і Вселенський патріарх. Невтомний церковний діяч, що сприяв модернізації Вселенського Православ’я, прихильник екуменізму та міжцерковного діалогу, ініціатор календарної реформи у ряді Православних Помісних Церков, почесний член декількох масонських лож.

Патріарх Мелетій Метаксакіс народився 21 вересня 1871 року у селі Парсас на Криті та отримав під час Святого Хрещення ім’я Емануїл. Він був племінником відомого грецького політика Елефтеріоса Венізелоса  (1864-1936), який відіграв значну роль у становленні Патріарха Мелетія.

У 1889 році він вступає до семінарії Святого Хреста у Ієрусалимі, де з сумлінням осягає теологічні знання, які стануть надійною основою подальшої діяльності Великого Першоієрарха.

У 1892 році був пострижений у монашество з іменем Мелетій та рукоположений у сан ієродиякона. У 1900 році після здобуття богословської освіти патріарх Даміан призначив його секретарем Священного Синоду Ієрусалимської Патріархії.  Вісім років по тому той таки патріарх Даміан вигнав Мелетія разом з архімандритом Хризостомом (у майбутньому архієпископ Афінський) зі Святогробського Братства за «діяльність проти Святого Гробу».

 Згідно з документами «Великої масонської ложі» Греції, Мелетій Метаксакіс був масоном Константинопольської ложі «ΑΡΜΟΝΙΑ»(«Гармонія») з 1909 року, де й прийняв масонську посвяту під час свого перебування на Кіпрі (про це повідомляє  журнал «Pythagore-Equerre» (том 4. ч. 7–8, 1935 р.)). У 30-ті роки – член ложі «Олександр Великий» у Олександрії.

Взагалі членами масонських лож часто були досить відомі і впливові першоієрархи...

З 1910 р. – Митрополит Кітіума на Кіпрі.

Після смерті 13 листопада 1912 року Патріарха Константинопольського Іоакіма III, висувася у якості претендента на Константинопольський престол, але його кандидатура була відхилена.

У 1916 році переїхав до Греції, де, за підтримки свого родича Венізелоса (також відомого масона), що очолював грецький уряд, був обраний у 1918 році Архієпископом Афінським.

Митрополит Афінський Мелетій з групою однодумців відвідав Великобританію, де провів переговори відносно єдності Англіканської та Православної Церков. У роки перед Першою Світовою війною та у 1918 році вів у Нью-Йорку переговори з представниками Єпископальної Церкви з метою розширення міжцерковних відносин та досягнення єдності християнських конфесій. Брав участь у спільних богослужіннях з англіканами.

 У тому ж 1918 році владика Мелетій заснував Грецьку Православну Архієпископію в Америці, яка тоді ще являла лише об’єднання грецьких православних громад.

Американське вигнання

Після зміни у 1920 році Венізелоса при владі, 20 листопада, владика Мелетій був усунений з кафедри і в лютому 1921 року виїхав до США. Користуючись визнанням у якості законного Архієпископа Афінського (якому у 1908 році доручалося опікування грецькими громадами у Північній Америці) з боку кліра у США, керував перетворенням американських грецьких православних громад 15 вересня 1921 року у «Грецьку Архієпископію в Америці», яка у 1922 році була офіційно визнана штатом Нью-Йорк. У 1922 році владика Мелетій видав Томос про заснування архієпископії для Північної та Південної Америк у Нью-Йорку, з трьома єпископіями – у Бостоні, Чикаго та Сан-Франциско. 

Тоді ж, у лютому 1921 року, згідно рішення Священного Архієрейського Собору Сербської Православної Церкви, у США перебував і владика Миколай Велимирович, який мав на меті «досліджувати стан, потреби та побажання Сербської Православної Церкви в Сполучених Штатах». У своєму звіті Священному Архієрейському Собору від 26 червня 1921 року владика Миколай згадує і зустріч з владикою Мелетієм, повідомляючи наступне:

«Позицію греків мені найкраще пояснили митрополит Афінський Мелетій Метаксакіс, який зараз знаходиться в Америці у вигнанні, та епископ Родостольський Олександр, котрого той же митрополит Мелетій три роки тому відправив у Америку та делегував виконувати обов’язки епископа Грецької Церкви в Америці…

Митрополит Мелетій вважає, що згідно з канонічними правилами, верховний нагляд над Церквою в Америці має належати патріарху Константинопольському. Він посилається на канон 28 IV Вселенського Собору, згідно з яким всі церкви у країнах «варварських» належать до юрисдикції патріарха у Константинополі. Ця юрисдикція, за його думкою, була скоріше шанованою, а реальніше проявлялася б тільки у випадках апеляції однієї з незадоволених сторін».

Таким чином владика Мелетій остаточно сформував сучасне вчення про підпорядкування всіх православних діаспор, що знаходяться на території традиційно неправославних країн, всього православного „розсіяння“ (Вас. Вел. пр. 85), Патріархії Константинополя-Нового Риму.

Владика Мелетій очолює Вселенський патріархат

25 листопада 1921 р. владика Мелетій був вибраний Константинопольським Патріархом (Константинопольська кафедра перед тим вдовствувала впродовж більше трьох років). 27 листопада 1921 року – без згоди турецької влади, Патріарх Мелетій прибув до Константинополя на судні під візантійським прапором з двоголовим орлом на золотому тлі.  

У своєму слові під час інтронізації, Святійший Мелетій виголошує: "Я віддаю себе на служіння Церкві, аби з її першого престолу сприяти розвиткові, наскільки це буде можливо, більш тісних дружніх відносин з неправославними християнськими Церквами Сходу та Заходу, для просування справи об'єднання між тими та іншими".

На посаді Патріарха Мелетій Метаксакіс скасував незалежний статус закордонних грецьких громад та закінчує процес творення Грецької архієпископії у Америці, головою якої призначає свого друга епископа Олександра Родостольського. Також Святійший Мелетій засновує у Англії Фіатирську митрополію, очолювати яку призначає прогресивного митрополита Германа (Стринопулоса) з титулом екзарха Західної та Центральної Европи. У 1922 р. запропонував створити автономну турецьку православну Церкву, що мала знаходитися у підпорядкуванні Константинопольському патріархату, у якій обіцяв ввести у богослужіння турецьку мову.

8 липня 1922 року у Константинополі без попереднього постригу Патріарх Мелетій рукопологає протоієрея Германа (Аава) у епископа Сортавальського, засновуючи цим актом Фінську Православну Церкву. 8 липня 1923 року владика Герман став першим предстоятелем автономної ФПЦ у складі Константинопольської патріархії, яка отримала автономний статус патріаршим Томосом від 6 липня того ж року (тоді ж до цієї Церкви була приєднана колишня Виборгська єпархія Російської Церкви).

У липні 1922 року проголосив визнання Константинопольським патріархатом англіканських хіротоній (про що вийшла окрема енцикліка Синоду Патріархії), не дивлячись на те, що англікани, як конфесія, не визнають хіротонію окремим Таїнством.

Патріарх Мелетій видає Томос №1132 про відновлення давньої Кирило-Мефодіївської архієпископії, місце якої визначив у єдності з  Константинопольськіою патріархією. 4 березня 1923 року Святіший Мелетій визнає автокефалію Чеської Православної Церкви, яка до цього знаходилася у підпорядкуванні Сербської Патріархії і висвячує архімандрита Савватія на єпископа та возводить його у гідність архієпископа Пражського та всієї Чехословаччини. 

Можна сказати, що з моменту обрання владики Мелетія на патріарший престол, починається зовсім нова епоха в історії Православної Церкви. Як полум’яний борець за політичні ідеї еллінізму, енергійний модерніст та реформатор Церкви, Мелетій започаткував ряд реформ та вплинув на прийняття багатьох рішень, досі небачених у спільноті Православних Церков.

"Всеправославний конгрес" у Константинополі

Найважливішим діянням Патріарха Мелетія було скликання у Константинополі з 10 травня по 8 червня 1923 року «Всеправославного конгресу». На ньому, крім патріарха та представників Константинопольської патріархії, були присутні представники Елладської Православної Церкви, Кіпрської Православної Церкви, Румунської Православної Церкви, Сербської Православної Церкви, а також представник Російської Церкви закордоном архієпископ Олександр (Немоловський) та архієпископ Анастасій (Грибановський), який одразу висловив незгоду з запропонованими реформами та залишив конгрес. 

«Всеправославний конгрес» прийняв доленосне рішення про зміну календаря Православної Церкви, тобто виправлення Юліанського календаря на основі даних сучасної астрономії. Згідно рішення цього конгресу більшість сучасних Православних Помісних Церков перейшли на реформований календар, крім Ієрусалимської Православної Церкви, Сербської Православної Церкви (повернулася до старого календаря), Грузинської Православної Церкви, Російської Православної Церкви та деяких похідних від них Церков та деяких Церков діаспор православних народів. 

Також на «Всеправославному конгресі» піднімалося питання відмови від фіксованого дня святкування Пасхи, послаблення встановлених уставом постів для мирян та духовенства, перенесення Великих Свят Церкви на недільний день. Також на конгресі було прийнято рішення про дозвіл вступу у шлюб кліриків після висвяти у диякони та пресвітери. Було дозволено укладати другий шлюб вдівцям у сані священика та диякона. Було переглянуто питання щодо перешкод до церковного шлюбу для мирян. Були винесені рішення щодо можливості зниження канонічного віку для кандидатів на висвяту у священні сани, щодо зовнішнього вигляду кліриків та використання духовенством світського одягу поза храмом. Говорили також про необхідність скликання кожного року всеправославних соборів. Конгрес прийняв рішення про святкування 1600-ї річниці Першого Вселенського Собору у Нікеї (325–1925 рр.).

Планувалося також обговорити питання скорочення богослужінь, розширення ейкуменічних зв'язків Православної Церкви, розглянути питання можливості жіночого священства, питання епископського сану та шлюбу. Для остаточного утвердження нововведень конгресу Патріарх Мелетій пропонував скликати Восьмий Вселенський Собор.

Як Вселенський патріарх, Мелетій головував на засіданнях цього зібрання, на якому був присутній і англіканський епископ Чарльз Гор, що сидів за запрошенням владики Мелетія праворуч від нього та брав участь у роботі «Всеправославного конгресу».

Томосом від 7 липня 1923 року Патріарх Мелетій прийняв у свою юрисдикцію Православну Церкву в Естонії (раніше Ревельська єпархія Російської Церкви) – як автономний округ під назвою Естонська Православна Митрополія.

 Патріарх Мелетій через протиріччя з Сербською Православною Церквою відмовлявся визнати автокефалію Албанської Православної Церкви, але схвалював відділеня Польської Православної Церкви (основу якої на той час складали Західні єпархії Української Православної Церкви) від Російської Церкви.

 Як предстоятель Константинопольської Церкви Патріарх Мелетій з осудом ставився до руху обновленців, що почався у Росії навесні 1922 року. Святитель Мелетій закликав весь християнський світ сприяти визволенню російського патріарха Тихона.

 Але влітку 1923 року у Стамбулі почалися серйозні хвилювання, коли бунтувальники вчинили погром у Патріарших покоях, сам владика Мелетій зазнав побоїв. 1 липня 1923 року патріарх Мелетій втік з Константинополя. 10 липня, узявши трьохмісячну відпустку та передавши усі повноваження з керівництва Церквою Синоду, Патріарх Мелетій усамітнився на Афоні. Під тиском грецького уряду та через втручання Афінського архієпископа Хризостома, Патріарх Мелетій 20 вересня 1923 року йде у відставку, полишаючи патріарший престол Константинополя (ця подія співпала за часом з крахом військової компанії греків у Малій Азії).

 Нарешті, під головуванням Патріарха Мелетія Константинопольський Синод вирішує, що для православної діаспори Австралії необхідно утворити нову єпархію, з кафедрою у Сіднеї, яка була б підпорядкована Константинополю, що й було здійснено у 1924 році.

Олександрійська кафедра - вінець життя Першосвятителя

 Після власної відставки та «великої катастрофи» - поразки Греції у війні з Туретчиною, у 1924 році з подальшим доленосним обміном населенням між двома країнами – Святитель Мелетій опинився в Олександрії, де за політичної підтримки Великої Британії був названий другим кандидатом на трон Олександрійського Патріархата. 

Олександрійську Патріархію очикували великі зміни. 20 травня 1926 року Святитель Мелетій був обраний на Олександрійську Патріаршу кафедру, на якій і перебував до самої смерті. Тоді, виявляючи піклування про єдність грецької діаспори Єгипту з Батьківщиною, Патріарх Мелетій впроваджує новий календар у Олександрійській Церкві.

На новій кафедрі патріарх Мелетій виявив себе не менш діяльним, але тут його енергія знайшла собі застосування у розширені занепалого давнього Патріархату. За часів його патріаршества в Олександрійській Церкві були прийняті документи, що й досі є основою її влаштування та церковного життя: «Положення про священницьке служіння» (15.V.1930), «Положення про Синод» (13.XI.1931), «Органічний закон Греко-православної Олександрійської патріархії» (27.VI.1934). Мелетій закріпив за Олександрійським Патріархатом юрисдикцію над усією Африкою, і, об’їзжаючи континент, утворив кафедри у Йоханнесбурзі (1928), Бенгазі, Тунісі (1931), Судані та Ефіопії. Для підготовки кліра він заснував Свято-Афанасіївське духовне училище у 1928 році, перетворене 1934 року у Вищу духовно-педагогічну семінарію. У період предстоятельства Мелетія Метаксакіса відбувалося активне будівництво храмів та благодійних установ. 

У 1930 році у якості голови церковної делегації Мелетій Метаксакіс взяв участь у Ламбертській конференції у Лондоні, де він висловлювався відносно єдності англійкан з православними, ще раз підтвердив тезіс щодо дійсності англіканських хіротоній. Він також в тому ж році брав участь у роботі Ватопедської міжправославної комісії  з питань майбутнього діалогу з давніми дохалкідонськими Церквами Сходу.

Перед закінченням свого багатоплідного життєвого шляху, цей невтомний та амбіційний першосвятитель, Мелетій Метаксакіс, незважаючи на важку хворобу, намагається висунути власну кандидатуру на престол патріарха Ієрусалимського. Але, після важкої шестиденної хвороби, 28 липня 1935 року цей видатний церковний діяч закінчив свій земний шлях у Цюріху (Швейцарія), відійшовши до Бога-Творця і був почесно похований у Каїрі.

   +   +   +

Святійший Мелетій Метаксакіс, цей Ієрарх-новатор, був одним  з найвеличніших реформаторів Православної Церкви та одним з найбільших інтелектуалів християнського Сходу, що стоїть в одному ряду з такими велитами духу та діамантами церковної мудрості, як Святитель Фотій Константинопольський та патріарх Олександрії Кирило Лукаріс. Його внесок у оновлення Церкви та  осучаснення церковного життя ще не до кінця оцінений сучасниками і дуже часто упосліджений брудом ретроградної упередженості та буквалістичного фанатизму. 

Святитель Мелетій показав приклад простого, люблячого та справедливого способу надання автокефалії та утвердження канонічного статусу цілком сформованих помісних Церков та православних митрополій поза межами історично православних територій, уникаючи пасток акривійного сприйняття канонів Церкви. Він навчив визнавати вільне дихання Духу Божого у різноманітних Церквах та християнських спільнотах, не затуляючи Духу Божому дороги людськими формальними правилами та жорстоким законництвом, закладаючи підвалини міжцерковної єдності. Він вказав на спосіб відкритості до сучасності для Церкви, що живилася до цього лише традиціями минувшини, що часто не відповідають умовам сьогодення. І саме цей досвід новаторства зараз як ніколи потребує розумного сприйняття та вивчення, осмислення, глибокого аналізу сучасною ієрархією та служителями Церкви. 

Так, він часто наражався на несприйняття, образи, прокльони з боку тих, чиє серце не відкрите та дух не рухомий. 

Але дух цього Великого Святителя Церкви Цареградської змінив Вселенське Православ’я назавжди і вже настав час втілити осяяння Патріарха Мелетія Метаксакіса у справі оновлення церковного життя у всьому світі.

 Нехай святиться у віках ім’я Святішого Патріарха Мелетія Метаксакіса!