«Мрії не збуваються», - говорить езотерик Вадим Зеланд. Пауло Коельо, навпаки, алхімічнодоводить, що в людини є все, щоб здійснити бажане. Джеймс Кемерон притримуєтьсякардинально протилежної думки: чекати правильного моменту - безглуздо. За його словами,коли довго обираєш час для народження дитини, лишаєшся бездітним, так само й з кіно. Лишемріяти про голівудську славу й масштабні кінороботи, 11 Оскарів та плівкову копію Титанікане буде жоден реаліст чи прагматик та, як не дивно, і справжній режисер.
Власне, саме Джеймс Кемерон та його позиція підштовхнули дослідників історії затонулоголайнера показувати результати своєї роботи, а людей – на неї дивитися. Звичайно, до виходуфільма Титанік викликав інтерес, проте Кемерону вдалося неможливе – зробити історіюкультовою та підняти її на рівень з підписанням Декларації незалежності й Великою депресією.
Серед «натхненних» відзначились не лише засновники мережі однойменних готелів тагігантського музею-корабля в штаті Міссурі, а й шведський дослідник історії Титаніка КлаусГоран-Веттерхольм, який нарешті наважився показати результати своєї сорокарічної праці таперейшов до матеріального етапу втілення мрії - виставки. Тепер «Корабель мрій» ( чиКлаусівських, чи пасажирських) пришвартований на Олімпійському й пробуде на українськомуберезі до кінця березня. Після, експозиційний «Титанік» продовжить свій вояж країнами світуніби на знак пошани океанівському лайнеру, якому дістатися місця призначення не вдалося.
Якщо говорити просто, «Титанік: Корабель мрій» - подія осені. Через професійність,неординарність та аудіовізуальну картину, що дозволяють відчути себе на знімальномумайданчику та поглянути на подію зовсім з іншого боку. Для того, щоб дізнатися, з якого –ласкаво прошу на борт.
Головна родзинка драми в її кульмінації, де зазвичай досягають апогею людські емоції. Організатори виставки також скористалися цим кінематографічним прийомом та наприкінці подорожі розповіли про долі пасажирів. Схожі емоції викликає хіба що сцена кемеронівської стрічки, коли Роза обіцяє вже мертвому Джеку, що ніколи не здасться та відпускає його. Але різниця в тому, що на виставці заспокоїти себе словами «Усе нормально, він живий» не вдасться, перед нами не актори, а реальні персонажі. Вони різні за віком, фінансовим станом, національністю, але всіма керує мрія про нове життя. І представником знатного іспанського роду Пенаско Віктором, який сказав матері, що лишатиметься в Парижі, а сам задля розваги поплив назустріч загибелі, і шведською родиною Ліндел, які давно мріяли побачити Америку та в пам'ять про яких лишилась лише каблучка, і одруженим підприємцем Генрі Морлі, який покинув усе та хотів почати з чистого аркуша разом з Кейт Філіпс. Саме історія останніх надихнула Джеймса Кемерона на створення персонажів Джека та Рози та відомого «серця океану», прототипом якого стало подароване Генрі нареченій кольє. Мали місце на «Титаніку» і щасливі історії, коли про трагедію нагадували лише ковдра та дитячі черевички, як у родини Кінк, наприклад.
Остання частина експозиції присвячена життю після трагедії. Відвідувачі можуть спробувати надотик айсберг, подивитися статті, що з’явилися 15 квітня в американських виданнях тапереглянути відео про те, як Титанік ішов під воду. Є тут і результати роботи експедицій, ізапис вигуків їх учасників, коли вони нарешті знаходять лайнер. Проте більше за все вражаютьвеличезні стенди з іменами загиблих. Вона ставлять крапку і в історії Титаніка, і в йогоекспозиції.
Але єдине, що лишається після виходу з виставки, - музика. Та, що грала в аудіогіді, та, яку виконували на палубах, і та, що лунала в думках загиблих та врятованих. Для деяких – це Селіон Діон, для інших – мелодія вальсу й лише для небагатьох – це залишки мрії, «що намагається битися за те, що вже давно стало недосяжним».